Ендшпiль Адольфо або Троянда для Лiзи

у матушки Василиси - напівтемрява але так і повинно бути бо вона зустрічає мене радо й водночас боязко наче за спиною хтось причаївся і зараз нанесе несподіваного удару тому вона часто озирається і мружить очі щоб їй виглядала кімната ще темнішою

сьогодні має все вийти - матушка стиха цілує мене в губи і я чую на них запах забороненої дії - карти сьогодні скажуть найправдивішу правду ти їм сподобалася хоч зовсім з лиця негарна я бачу що негарна можеш не ховатися сьогодні багато хто негарним народжується і то не їхня вина - взагалі немає ніякої вини - візьми вина і пий поки не почуєш як у животі щось проростає - я бачу що хочеш бути гарною усміхаєшся більше але тобі усмішка не личить її треба замастити кедровою олією - ставай тут і роздягайся нехай карти побачать тебе якою ти є і - соромся навіть шарійся відчувай незатишок і відчай щоб аж до мене дійшов їхній крик - чим голосніше тим менше долинає до Бога - і думати про свого майбутнього коханого зараз не можна вдай що тобі до нього байдуже нехай лиже твої коліна - матушка накидає на мої голі плечі якесь смердюче дрантя але я бачу що вона все одно боїться - а тепер падай ниць і кричи що не маєш сили так жити благай себе вдарити проси диму плазуй отут на порозі так щоб холод з-під дверей діймав тебе до кісток - я бачу що негарна але що зробити твоє тіло дане тобі як волові ярмо і зброя дурних - його ненавидіти - матушка в’яже мої руки грубою мотузкою і мені це подобається - так треба щоб карти відчули над тобою владу й відповідальність пусти своє тіло за течією щоб його потворність уже нікого не вражала дозволь йому обвиснути на тобі я так само собі це дозволяла в мене було багато кролів у ямі під хатою так багато що ніхто ніколи не знав скільки можливо що під землею вони збудували ціле кроляче королівство і повір мені я добре пам’ятаю як одної ночі сам кролячий король лежав разом зі мною на подушці бо пам’ятаю як він дрібно дихав мені в шию а кролі дихають частіше і тоді я дозволила собі забутись - у кролів дуже ніжна шкірка - о Боже што ета за цвєток - матушка хапає з підлоги троянду Адольфо і кладе мені на груди ніби любується як квітка тьмяніє й негарніє набравшись потворності у мого тіла - а потім хтось убив пана Злісного - охоронця державного лісу - знайшли його з перегризеною шиєю біля потоку рушниця відкинута набік і черевики розшнуровані - в Злісного було ворогів ціле село будь-хто міг його вбити але чомусь усі почали звинувачувати моїх кролів казали що їх у мене під городом ціла ферма понаривали тунелі аж до самого Норильська і не один бачив як вони собі спокійно пасуться на лужку недалеко від домівки пана Злісного казали що під землею кролі робляться агресивними хотіли навіть кожного переглядати щоб знайти одного або кількох із зафуцованими кров’ю мордами і скільки я не перечила пояснювала що кролі травоїдні що в них у шлуночках живе спеціальна бактерія яка робить їх не зайцями а кролями тобто цілком світськими мирними і лагідними вони завжди мусять їсти тільки траву інакше повиздихають як руді миші - нічого не допомагало - всі вперлися що кролі перегризли горлянку і фертик на тому - і що було робити - мусила за одну ніч перебити всіх своїх любчиків повкидати в казанок і варити паштет а шкірок було стільки що хоч викладай дорогу до неба - коли ж убивала кролячого короля то почувалася повдовілою чорною вдовою - досі бачу перед собою його невинні розчепірені стегенця і знесилено опущені додолу вуха - опісля горіхами обсадила свій дім - а тут горіхи не ростуть якщо знаєш і я це знала але на зло обсадила щоб більше горя було навколо…

матушко вона мені лише раз справді подивилася в очі і погляд її тоді казав мені зовсім не те що повинен був казати і я щодня згадую її погляд і так багато домислила що в пам’яті більше брехні ніж правди тому зараз мені легше закохатися у вас матушко ніж щодня відтворювати її вигаданий фантом

розводь ноги і давай…

матушка Василиса кидає мені на спину карти і бачить моє майбутнє але я знаю що там будуть лише пси

за три хати від Грубої Марії жила собі жінка і мала вона трьох доньок усі як одна - чепурненькі і красненькі до церкви ходять з хлопцями допізна біля парканів не стоять видно зразу що будуть з них гарні господині й жінка ними гордилася і мала єдине щастя що від доньок бо життя жінку по голівці не гладило - її мати покинула в шість місяців і втекла з американцем до Канади - покинула її під лавкою в сінях - спочатку віднесла було в сусіднє село і лишила на Дорозі біля тополі але впізнали по хустці й принесли назад потім думала втопити в криниці але не стало часу - треба було поспішати назустріч новому життю - от і лишила прикривши решетом під лавкою в сінях тому жінка дивлячись на своє благополучне прилаштування раділа і доньками своїми гордилася тільки й було мороки що з чоловіком - повернувся з війни паралізованим на ноги - от лежить на дивані з ранку до вечора і слова не скаже або віршик бурмоче під ніс: горіхове сіделечко і кінь вороненький ой поїхав з сього села козак молоденький а як їхав з сього села - низенько вклонився - прощавайте громадонько - буду за вас бився горіхове сіделечко і в коня густа грива ой поїхав козаченько - дорога йму щаслива

або про молитву «яка ломить желізо» заведе а він від природи заїкається і кожну букву тягне по кілька хвилин - то так це обридало що якби не велика воєнна пенсія - не терпіла б зроду

і от прийшов такий час що мусила диван з чоловіком винести до комірчини де гуска висиджувала яйця і напевно їм там обидвом було любенько - гусці і йому - дарма що зима а там ні вікон ні пічки і було порається жінка коло столу чи просто вишиває а чоловік викрикає з комірчини різні дурниці ну що аби їй писок пси лизали аби пішла вона коренем попід землю що гуска вночі клює йому очі що він хоче в туалет о з тим туалетом було найважче так що довелося жінці перев’язувати чоловікові мотузом його сечогінний апарат думала - менше буде хотіти

а тут ще й до всього задався Охрим думкою їхати поїздом до Станиславова в лікарню а поїзд відходить у понеділок вдосвіта ще навіть кури не піють то перед вечором в неділю починає Охрим лізти до станції навкарачки бо кажу - паралізувало по самий пояс - але так усе ставалось що спізнювався на поїзд і цілий понеділок вертався додому назад у комірчину до гуски от лізе лізе і зупиняється перепочити біля якогось дерева мовляв скільки можна терпіти таке стерво от би-м зацідив межи очі каменем або краще цеглою щоб і світа більше ніколи не вздріла треба ж такому покидькові вродитися най би її три рази підоймило та й фурило житє мені зав’язала хіба я винен що вкалічів таж за її червака воював аби мала чим живіт натовкти огій щезло би - я ж колись гой-го який парубок був як ішли співаючи українскої селом то шандарі за це десять днів у тюрмі тримали а я прикинусь дурним трясу перед ними правою рукою та й приповідаю: сир їла маслом срала пальцем сраку затикала - то вони мене і відпустять лиш дадуть день білити дерева коло каплиці - а тепер - де житє? - де житє? - де любов? - і коли Охрим так собі думав сидячи під деревом чи просто на фосі - Ядзя все давала йому крайчик хліба з вишневим повидлом або з шинкою (Охрим більше любив з шинкою) коли йшла на роботу в нічну зміну але вона його не шкодувала хоч усе собі казала: жєль мене бере але ніколи не шкодувала йшла дорогою й замислено кивала головою що мовляв така гарна колись була голос мала звучний і мелодійний всі казали що доля має випасти неабияка тим більше що ім’я рідкісне - Ядвига - якесь майже езотеричне - польська королівна ще за Яґайлом так називалась - а Ядзі не було добре було лиш терпимо і нетерпимо як то буває коли зашморг на шиї затягнутий до кінця але не заважає кивати головою і краще щоб вона все забула - мачуха яка підмішує в борщ мила батько який в один день стає з ґазди охоронцем заводу і веде її з братом до притулку каже почекайте тут я принесу хліба - і вони з братом чекають до вечора того хліба а потім з притулку виходить ґречна пані і питає чи їх тут назавжди залишили а вони з братом кажуть що тато за хлібом пішли Ви не турбуйтесь тато зараз прийдуть і заберуть нас але тато не приходять і вони з братом їдять зупу в якій плаває квасолинка - о в Ядзі така здорова пам’ять що вона навіть пам’ятає скільки на день сливових кісточок визбирувала на базарі після того як утекла з притулку і яким акцентом говорив чоловік який чомусь сидів у її хаті за прилавком - Ганнусю дай цій дівчинці хліба - вона тут колись жила