Меч Арея

Вiдтепер Вiзантiя мала платити Русi по сiмсот лiтр золота –вдвiчi бiльше, нiж за Рогволода.

В ЛIТО 439-е

Здолавши сiрiйських церковникiв та патрiарха Несторiя, Константинополь ожив. I зачувся в палатах царських голос iмператрицi Євдоксiї, й пiшли за нею всi книжники, й мудрецi, .й письмовцi, була-бо дочкою афiнського фiлософа-поганина й велiї премудростi книжнi еллiнськi знала. Й держав руку по нiй вельмiж константинопольський епарх Кiр, кому кланялися й ктитори-купцi, й поважнi городяни.

В те ж лiто мiсяця снiжного в шостий день став Кiр префектом Преторiї Всходу, й не було рiвного йому й володарству його, й правили вони вдвох iз Євдоксiєю-iмператрицею, й нiхто не смiв ректи їм слова супротиву.

В ЛIТО 440-е

Вдруге прислали вiрмени слiв своїх у землю Руську, просячи о помiч. I зрядив Великий князь київський Гатило рать велiю, й пiшли два князi полянськi Божко й Красой, i дiсталися кресiв сполоненої персами землi Гурартської, й сiча була велика з персами, й воротилися русичi, шоломами напившись гiркої води з моря Хвалинського, бо мали перси ополчення небачене, конi ж русинськi падали вiд безводi й сапної язви.

Та взнали вже руськi можi путь у далеку Персiю, й греки вельми радi були з того.

В ЛIТО 441-е

Була пря смертна межи iмператрицею Євдоксiєю та сестрою iмператора Пульхерiєю. Дав одного дня iмператор Теодосiй жонi своїй яблуко небачене красне в дар. I мала Євдоксiя при дворi друга лiпшого Павлина, й знедужав Павлин, i пiднесла йому Євдоксiя те яблуко. Другого днi спитав iмператор жону свою:

— Де є те яблуко, котре-м дав тобi?

Й рекла Євдоксiя:

— З'їла-м його.

Й схопили Євдоксiю як зрадницю, бо Пульхерiя знала про яблуко й сказала все своєму братовi, й зiслали iмператрицю в заслання в краї далекi Єрусалимськi, й звалено було такоже й Кiра-префекта, й знову чувсь у хоромi царському тiльки голос Пульхерiї та iже з нею. А городянам було голодно й холодно, як i за Євдоксiї, й которилася земля грецька, й грабували її всi, хто мав до того хотiння.

В ЛIТО 442-е

Подолала Пульхерiя свою невiстку-iмператрицю, й префекта всесильного Кiра, та волость потрапила до рук не їй, а безбородому євнуховi Хрисафiю, котрий, не ховаючись, тяг руку за олександрiйського патрiарха та за всiх товстосумiв з багатого Єюпту.

В те ж лiто препозитiв Хрисафiя та Макробiя, двох старiйших євнухiв, почали величати як i найвищих вельмож двору iмператорського, й першим у всьому Константиновому городi був Хрисафiй.

У те ж лiто заратилися перси з греками, хоч було межи ними замир'я з лiта 428-го, й греки втручались у справи перськi, бо мали там своїх християн, але запросили греки миру, й перси припинили рать, бо вельми потерпали й вiд наскокiв руських дружин, i вiд наїздiв iнших племен i язикiв. I став мир межи персами й греками.

В ЛIТО 443-е мiсяця стичня

Дев'яте лiто пiшло вiдтодi, як Гано повiв собi жоною Брунгiльду. Дев'яте лiто зряду його вже не називали й Ганом. Вiн був Гунтером, Горвата перехрещено в Гернота, а найменший, Огняп, тепер став Гагнi.

Не стало бiльше й Сiкура. Й хоч Гано-Гунтер дотримав даного тодi слова й вiддав за нього свою сестру Гримнiцу, тобто Гриму, та Сiкур давно вже став Сiкурдом, а Грима –Гримiльдою.

Й тiльки дружину Гана-Гунтера звали, як i ранiше, Брунгiльда.

Се сталося ще тодi, на 434 роцi пiсля народження Сина Божого. Старий граф Заградський поставив умову Гановi:

— За поганця дочки не вiддам, хоч хай би вiн мав i Вотанiв меч.

Гано недовго вагався. Вони з Горватом тут-таки дали згоду охрестити себе, Огнян, дивлячись на старших братiв, теж прийняв хрест на шию, й лише Сiкур найдовше вiдмовлявся зрадити вiру прадiдiв. Але його граф до уваги не взяв, бо Сiкур не доводився його зятевi нi братом, нi навiть делеким родичем.

Се було на заручинах, а на весiллi Гано, тепер уже Гунтер, удруге окрутив свого тестя. Набравши дорогою зграю волоцюг, вiн приїхав до графського двору з великим почтом. За золоту монету, обiцяну Ганом-Гунтером, кожен один з-поперед одного називав його могутнiм князем" i "свiтлiстю", граф був просто заслiплений сими титулами й вiдпустив свою доньку в незнанi краї, давши по нiй багате вiно. За сi грошi Гано-Гунтер розрахувався зi своїми "баронами" та "райтерами" й повiз молоду дружину в дикi пралiси, сподiваючись на швидку смерть тестя.

Але тесть прожив на бiлому свiтi ще цiлих шiсть рокiв, i тi роки були справжнiм кошмаром для Гана-Г'унтера. Жона його кiлька разiв утiкала вiд нього, й вiн переймав i завертав її. Одне тому, що була неоружна, друге –мала в подолi двох маленьких дiток, а третє –й тiкати не мала куди: лiта 436 римський полководець Ецiй розгромив надто войовничих бургундiв, що вже вiдколи не давали спокою прикордонним провiнцiям Захiдньої iмперiї, й розсiяв їх серед зроманiзованих галлiв i словiн.

Та зрештою лiта божого 440-го старий граф заповiв своїм нащадкам довго жити, й Гановi-Гунтеру вiдкрився шлях. Рiк i добра кадь золота, награбованого ще графом у тих-таки римлян, пiшли на втвердження Гунтера в графському титулi. Наступнi два лiта й вiдповiдна кiлькiсть золота принесли йому корону короля, пiдвладного римському iмператоровi Валентинiвну.

Се сталося в перший день нового 443 лiта, й три сiдмицi в графському хоромi, що вiкнами виходив на широку рiчку Райну й був одтепер резиденцiєю бургудського короля, лилися пива, й меди, й вина. Гунтер i його жона приймали вiд готських, вандальських i галльських феодалiв шану й дарунки, й Брунгiльда вперше по дев'ятьох роках подружнього життя назвала Гунтера «мiй можновладний господарю». Й се в її вустах звучало дуже щиро.

Й у той час, коли Гано-Гунтер намагався примирити галлiв i вандалiв з посадженими на їхнi землi бургундами, доки клявсь у вiрнопiдданствi Валентинiановi Третьому та почуттях дружби готському конунговi Теодорiковi, нова королева впивалася трунком величi. Вона по-справжньому закохалась у свого чоловiка й щиро картала себе за тi прикрощi, яких завдала йому в минулi роки, бо Гунтер, сей голодрабий авантурник з племенi вандалiв, .що колись обманом домiгся в батька її руки, виявивсь таки тямущою й провидною людиною.