-->

Богиня i Консультант

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Богиня i Консультант, Ешкилев Владимир-- . Жанр: Современная проза. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Богиня i Консультант
Название: Богиня i Консультант
Дата добавления: 15 январь 2020
Количество просмотров: 310
Читать онлайн

Богиня i Консультант читать книгу онлайн

Богиня i Консультант - читать бесплатно онлайн , автор Ешкилев Владимир

У новому романі популярного автора поєднуються події сучасності й минувшини, а надто минувшини далекої — сивої давнини. Автор ніби піднімає завісу світу речей і відкриває читачеві багатий невидимий всесвіт — сни, видіння, передбачення майбутнього, читання думок… І крізь усе це червоним променем сяє Камінь Богині, на який упродовж століть, навіть епох полюють різні сили — українські гетьмани та сучасні політики, ордени й окремі люди, Обрані і найманці.

* * *

Володимир Єшкілєв (нар. 1965) — письменник, метафізик, мандрівник, якого з дев'яностих років називають «сірим кардиналом сучасної української літератури». У пустелях Єгипту і Палестини, у тибетських монастирях і на степових курганах Причорномор'я Єшкілєв уже десять років збирає «знаковий залишок» прадавніх містичних знань, далеке відлуння від тих Часів Присутності, коли посланці вищих сил перебували серед наших далеких предків. Для Єшкілєва епохи не відокремлені одна від одної незламними стінами і течія історії безперервна: від легендарних Праматерів людства до теперішніх інтриг глобалізованого світу триває планетарна гра сил Світла і Темряви.

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

Перейти на страницу:

— Нехай буде так! — сказали усі присутні Владики. А Коммодор при цьому зі стриманою недовірою похитав головою.

17

Ягин, якого колись звали Валерієм Мітеликом, дивився на степ із висоти Кам'яної Могили. Зі сходу насувався грозовий фронт, його сиво-свинцева смуга охопила три чверті обрію. Незважаючи на наближення грози, настрій степу не змінився. Степ байдуже чекав на чергове збурення атмосфери. Сотні тисяч таких збурень вже пробігли його поверхнею, не залишивши слідів. У тому, що насувалося зі сходу, не передбачалося нічого незвичайного.

Ягин подумки покликав жінку, яка була десь на іншому боці кам'яної платформи. Вона так само безмовно попросила його не турбуватися про неї і нагадала, що за півтораста метрів від могили є будівля музею, де в разі чого можна буде сховатися від негоди. Ягин присів біля жертовного каменя, намагаючись викликати тіні прадавніх жерців. Але неспокій, народжений східною грозою, не давав йому сконцентруватися.

Ягин рушив туди, де мала знаходитися Жриця Севта, яку колись називали «Софією». Вже багато років він намагався не залишати Севту наодинці. Він все ще пам'ятав слова Владики Шангара: «Ковени не вибачають відступникам». Тепер Нитка Сили між ним і Жрицею була настільки життєво необхідною їм обом, що він міг і не пережити загибелі своєї половини. Він уважно обдивився навколо і звичайним зором, і баченням. Хоча близька негода вже зрушила енергетичні контури навколо давнього Місця Сили, йому вдалося відчути Кам'яну Могилу як одне нерозривне ціле, відчути Севту і ще кількох випадкових тубільців, які не несли в собі жодної небезпеки. Але, коли негода наблизиться, через Могилу пройде потужний енергетичний фронт. Хвилин зо двадцять, а то й надовше, він не зможе відчувати єство Севти так, як відчуває його зазвичай — у повноті спільного буття у Силі.

«Ти страшенно помисливий, — почув він ментальний голос Жриці. — Невже ти й досі боїшся помсти Тага?»

«Шангар вчить усіх нас бути обережними».

«У Тага тепер так багато проблем, що навряд чи вони ще згадують про втікачку з гнізда Соню».

Минула мить, і він побачив Севту — за останні роки вона стала для нього ще привабливішою, аніж тоді, коли він уперше побачив у сні бліде дівчисько із садистськими нахилами. Поправляючи копичку світлого волосся, вона вийшла з кам'яної щілини між двома майже кубічними брилами.

— Хтось зовсім недавно здійснював тут ритуальне жертвопринесення, — повідомила Жриця, кивком показуючи на щілину. — Дорослу людину заклали в ім'я Переможеного. Труп забрали і змили кров.

— Сатаністи?

— Напевно.

— Як недавно?

— Тижні три тому.

— Свіжий слід.

— Свіжий, — підтвердила Жриця. Її обличчя було сьогодні блідішим, ніж завжди. Завдяки цьому її сині очі здавалися ще більшими і притягували погляд Ягина.

— Треба попередити Старших, — сказав він, милуючись грою передгрозового світла на мармуровій шкірі Севти.

— Треба. Раптом це були системники?

— Діти Ньярлатотепа [125] в наших краях?

— Чому б і ні? Останнім часом їх стає дедалі більше. Ковени слабнуть, а вони займають звільнені місця Сили. Природа не терпить порожнечі.

— Ти зв'яжешся з Аратарою?

— Так.

— Ти все ще тримаєш з нею зв'язок?

— Ні, це тепер неможливо. Вони з Шангаром вже досягли Тибету. А там, як і розповідав Шангар, все закрито екранами Сили Пе-кйона [126]. Я спробую передати послання через нашого друга в Бенаресі.

Вони мовчки залишили Місце Сили. Дощ нагнав їх біля самого музею. На захищеній навісом терасі перед входом вже знайшла собі прихисток компанія шумних підлітків. Компанія, швидше за все, була звичайною шкільною екскурсією з обласного центру. Двоє дорослих (на вигляд — найзвичайнісінькі молоді педагоги) стояли осторонь і курили. Вони оцінюючи подивилися на Севту. Легкий заштрик одномірної чоловічої заздрості досяг свідомості Ягина.

— Я забіжу помию руки, — сказав він.

Жриця мовчки кивнула, дивлячись на красиві, підсвічені сонцем потоки небесної води, які косо падали з низьких розпатланих хмар.

На вході до музею його зупинив охоронець і за сумісництвом білетер:

— Вхід платний.

— Командире, та я ж лише по потребі, — Ягин спробував торкнутися свідомості охоронця дихальним гіпнозом [127], але енергетичний фронт громовиці вже відчутно протидіяв його здатностям. «Мені ще вчитися й вчитися», — сумно констатував той, хто колись був тлуком зі смішним прізвищем.

— Туалет для відвідувачів надворі, — сказав охоронець, поправляючи ремінь з кобурою.

— Там сильний дощ.

— Ну, тоді пройдіть до службового, он туди, — змилосердився страж музею. — Але заплатіть за вхід.

Ягин дав здирникові дрібну купюру, пройшов анфіладу кімнат із копіями археологічних знахідок і підсвіченими стендами. У темному закапелку він знайшов службовий туалет. Коли він вже виходив із вбиральні, обтрушуючи мокрі руки, щось продзижчало над його вухом. Він вловив рух темної цятки і, придивившись уважніше, побачив здоровенного чорного жука, який затягував під надкрилля прозорі мембрани крил. Жук зачепився за нерівний шов між плитками на стіні туалету. Ягин нахилився — він ніколи не бачив таких велетенських жуків. Раптом йому здалося, що жук збільшується у розмірах. За мить чорна блискуча спина жука затулила весь світ. Вона була як гора. Він бачив найменші риски і горбики на цій чорній горі. Сильний біль опоясав поперек Ягина, він обома руками сперся на стіну, перечекав, поки спазм відпустить м'язи, і подумки покликав Жрицю.

Тиша. Ні голосів, ні звуків. Енергетичний фронт розсік усі ментальні канали комунікації. Тиша з тиш. Мегатиша. Тільки жук почав чимось клацати, а в умивальник падали краплі води. Зі стогоном Ягин випростався і, зусиллям волі долаючи пекучий біль у підребер'ї, швидкими кроками рушив до виходу з музею. В акваріумі квиткової каси спав охоронець. Спав міцно. Хтось виявився кращим майстром гіпнозу.

На терасі не було жодної живої душі. Ані Севти, ані екскурсантів. Дощ періщив на повну силу. Сіра стіна води оточила будівлю музею.

«Севта-Тара!» — беззвучно покликав він, уже відчуваючи смертельну порожнечу, яка оселилася під його серцем. Порожнеча і біль не ворогували між собою, а завойовували його тіло, просуваючись по нервових каналах двома незалежними бригадами.

Десь поряд ударила блискавка, остаточно руйнуючи його спроби побачити Жрицю. Він вибіг з-під навісу й одразу — за лічені секунди — вимок до спіднього. Йому здалося, що у найближчих кущах блиснуло щось нетутешнє. Він підбіг до тих кущів, але побачив за ними лише пляшки з-під пива. Від кущів до виходу прямувала вузька липова алея. Ягин пробіг нею, розбризкуючи калюжі, обдивився асфальтовану парковку біля входу, дерева і кущі за парковкою. Севти ніде не було видно. Екскурсія теж ніби випарувалася. На парковці стояв лише зелений УАЗ без водія. Кіоск, де продавали книжки і буклети про Кам'яну Могилу, виявився зачиненим. Ще одна блискавка вдарила десь поряд.

Ягин повернувся до музею, обійшов будівлю, оглянув гаражі, трансформаторну, майстерні та галявину зі скіфськими і половецькими бабами. Мокрі боввани безжурно дивилися на його відчай. Задрижений і зболений, він знову зайшов до музейного приміщення, проминув сплячого охоронця й оглянув експозиційні кімнати. Севту він знайшов у третій. Вона лежала на підлозі за довгою вітриною, в котрій спочивало ікло велетенського мамонта. Шия Жриці була химерно вивернута, осклілі очі дивилися на вертикальний стенд, де художник коричневою сангіною намалював стоянку первісних людей. Серед троглодитів і мумачих кісток [128] він зобразив жінку з лупатими очима, разюче схожу на Праматір Йіму.

«Йохані мамонти… — до голови Ягина, як часто буває у таких випадках, забігла найдурніша з принагідних думок. — Мамонти — вони ж теж слони, тільки волохаті…»

Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название