Кава з кардамоном

Та не тільки Міхала немає на фото. Немає, наприклад, хлопця Наталії (отого, що рятував її від павича), він, щоправда, приїхав давно й добрався без пригод, але пішов до лісу по хмиз, бо за хвилину розпалюватимуть вогнище. Немає й названих батьків Касі. Хоча їх і запросили, та вони відповіли, що для них це ще зарано, і їм треба звикнути до нової ситуації. Незабаром вони таки приїдуть, і хоча й триматимуться досить напружено, так, що ніхто не розумітиме, як саме треба поводитися, то все-таки кожен відчує: це початок чогось нового й, мабуть, доброго.

Немає на знімку й пана Печериці який зараз саме відпочиває з родиною в Іспанії. Він не лише не знає про Лінчин день народження, але й передусім про те, що крім відомих йому трьох дітей у нього є ще й четверта донька. Тобто, про її існування він колись знав. А потім йому сказали, що дівчинка померла. Чи не занадто легко він у це повірив? Чи Каська або її мама вирішать йому все пояснити?

На столі не видко й аркуша, на якому Лінчина мама робила обрахунки. Можна здогадатися, що вона намагалася прикинути, чи стане її, аби сплатити половину коштів за навчання доньки в омріяному ліцеї. Вона ще не знає, що Лінка знайшла собі на серпень роботу в кав’ярні, щоб покрити частину витрат, ані того, що в наступні роки вона регулярно підроблятиме після занять.

Що ще можна побачити на фотографії? Авжеж, кмітливий спостерігач, напевне, помітить деталі, яких на перший погляд не видко. Наприклад, прямокутний предмет біля стіни будинку. Це подарунок, який Лінка вирішила не розгортати аж до цієї події. Невідомо, може таким чином вона гартувала волю? Зараз, коли її впіймав об'єктив, Халіна щось кричить, сміється, затуляючи обличчя рукою. До кого вона звертається? Певне, до фотографа. Але хто це? Справді, фотографа ніколи на знімках немає, тож ми не побачимо світловолосого, веснянкуватого хлопця, який кумедно наморщив носа, вдивляючись в об'єктив. Хлопець надіслав подарунок авіапоштою. А потім довго картав себе, бо прагнув особисто вручити його Лінці. І зараз той подарунок стоїть, опертий до стіни. Хлопець не певен, чи сподобається його дарунок Лінці. Мабуть, коли дівчина розгортатиме папір, юнак ладен буде запастися в землю, бо здерши обгортку, Лінка вгледить… свій портрет. Та поки що веснянкуватий хлопець зосереджується на фотографії, хоча дехто зовсім не хоче, аби її фотографували.

— Адріане, я тебе вб’ю зараз, забирайся із цим фотоапаратом! — кричить Лінка.

Але хлопець натискає на спуск. Лінка своїм волоссям, як завжди, заповнює півфотографїї, регоче із чогось, наче віслючка, вишкіряючи білі зуби просто в об'єктив. Вона ще не передчуває, що для Адріана завжди перебуватиме в центрі кадру.

ПОДЯКИ

Щиро дякую всім першим читачам цієї книжки. Моєму татові, якому завдячую численними виправленнями, і мамі, котра завжди в мене вірила. Усім моїм друзям за їхні цінні зауваження й велику підтримку. І моїм донькам — за те, що вони є, бо завдяки ним я знаю, що в житті найважливіше.