Я, «Побeда» i Берлiн
На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Я, «Побeда» i Берлiн, Скрябин Кузьма-- . Жанр: Современная проза. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Название: Я, «Побeда» i Берлiн
Автор: Скрябин Кузьма
Дата добавления: 15 январь 2020
Количество просмотров: 337
Я, «Побeда» i Берлiн читать книгу онлайн
Я, «Побeда» i Берлiн - читать бесплатно онлайн , автор Скрябин Кузьма
Ця книжка — літературний дебют відомого українського співака Андрія Кузьменка (Кузьми), лідера групи «Скрябін». До збірки увійшли дві повісті, а також тексти відомих пісень групи. Перша повість — «Я, "Побєда" і Берлін» — проникнута яскравим почуттям гумору, веселим настроєм і, напевне, розсмішить навіть дуже серйозних читачів. Події відбуваються навколо старого і пошарпаного автомобіля марки «Побєда». на якому Андрій зі своїм другом Бардом подорожують до столиці Німеччини. Друга повість — «Місто, в якому не ходять гроші» — зовсім інша за жанром. Це невесела історія про дівчину Алісу, яка через збіг обставин опинилася в жахливому місті, де панують людиноненависництво, нечувана жорстокість і нелюдські порядки, — місті, з якого немає дороги назад…
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Перейти на страницу:
Любити платити
Через мої окуляри
Я часто бачу, що буде, що буде з нами.
Такі окуляри!
Куда ми з вами живемо?
Хтось каже: нам то не треба — кому это надо!
І лишається ззаду.
Через мої окуляри
Всьо виглядає ясніше — ну зовсім як правда!
І може навчити —
Може навчити хотіти,
Може навчити любити,
Любити платити!
Щоби потім цінити
Наше життя — то мінне поле.
Куда не сунься — чужі навколо.
Надійся на себе — своїх, може, й не буде.
В нас є тільки ми — озимі люди...
І що тут саме цікаве:
Ти ж то їх маєш так само — такі окуляри!
Візьми і вийми з футляру.
Наше життя — то мінне поле.
Куда не сунься — чужі навколо.
Надійся на себе — своїх, може, й не буде.
В нас є тільки ми — озимі люди...
Люди чекають
Я назбираю гроші, сяду на поїзд,
І, як завжди, на самі ліпші місця білет.
Під теплий чай знайду огризок паперу —
І так народиться зовсім новий куплет...
Оу-о!.. Везе мене поїзд,
Стукають колеса знайомий ритм.
Оу!.. Пролітають перони,
Люди на перонах чекають зими...
В купе моєму є вікно-телевізор,
З дитинства люблю то найліпше на світі кіно.
Машини там чекають на переїздах,
І незнайомі люди кличуть мене...
Оу-о!.. Везе мене поїзд,
Стукають колеса знайомий ритм.
Оу!.. Пролітають перони,
Люди на перонах чекають зими...
Десь там попереду чекають вокзали
І ті кіоски, що не мають вчорашніх газет.
Після концерту я спакую гітару,
І знов на саме ліпше місце білет...
Люди, як кораблі
Я не твій брат — ти не сестра моя.
Ніколи не розказуй мені, хто і в чому є винний
на нашій землі —
Люди, як кораблі.
Кожен пливе, поки хвиля несе і поки глибока вода,
Глибока і темна до самого дна,
До самого-самого дна...
На глибині зустрічаються всі,
Так ніби в морі місця нема,
І труться бортами, аж стогне земля від зависті,
підлості й зла..
Хтось не доплив,
Бо йому помогли набрати повні трюми води,
Бо стати героями тої війни дуже хотіли вони...
А до берега тихо хвилі несуть
Поранені душі живих кораблів.
А від берега знову в море ідуть
Ті, хто вірив і правду знати хотів...
Наш Океан знає більше, ніж ми,
Секрети всі у нього на дні.
А ми ходим зверху, великі й малі, —
Люди, як кораблі.
Гордо пливем — і не вірить ніхто,
Що ним зацікавилось зло,
І серед вітрів ми не чуєм щурів,
які прогризають нам дно...
А до берега тихо хвилі несуть
Поранені душі живих кораблів.
А від берега в море ідуть
Ті, хто вірив і правду знати хотів...
Маленька зимна пташка
Я зимними руками — так-так,
Беру і всьо кидаю — то не так.
А потім запитаю — так-так,
Чому навколо мене всьо не так?
Маленька зимна пташка — так-так,
Велике зимне сонце — то не так...
Я зимними руками — так-так.
Беру гаряче сонце — то не так.
А потім запитаю — так-так,
Чого воно гаряче — то не так?
Маленька зимна пташка — так-так,
Велике зимне сонце — то не так...
То не так...
То не так...
То не так...
Маленька зимна пташка — так-так,
Велике зимне сонце — то не так...
Малий
Коли я був малий-дурний давно
І думав трохи забагато,
Я в голову забив, що зміню той світ.
Тепер лежу, як камінь, і спокій заливає,
А потім, може, піду-піду десь вбік...
Коли я був малий-дурний,
Хотів дістати небо, а вийшло,
Що від себе сам кудись втік.
Тепер лежу, як камінь, і нічого мені не треба,
Я хочу тільки чути, як підуть всі...
Смерть — то є спокій і ніч...
Манекен
Я — манекен з пластмаси,
І мої мертві очі
Не дивляться нікуди,
Вони зроблені зі скла.
Я майже як людина
За грубим склом вітрини,
Але під модним костюмом
Моє холодне тіло.
Посеред магазину
Стою і приміряю різні маски —
То мудрі і веселі,
То бідні і нещасні.
А я хотів би жити,
Я міг би полюбити.
Поміняйтеся зі мною,
Хто змучився від свої ролі!
Одягніть на мене шкіру,
Пришийте мені серце —
Я дуже хочу жити,
Я не можу бути мертвим...
Я манекен з пластмаси,
Дурна пап'є-машина,
Ненатуральним сміхом,
Криве моє лице...
Є люди-манекени,
Є манекени, як люди.
Хто знає, кому більше
Від Бога треба тепла?
Перейти на страницу:
