Кодло

Тоні і Томаш зацікавлено перезирнулись. Поєднання справді наштовхувало на певні висновки. Хоч і не всіх.

— Це ще нічого не значить! — обурився Джані, — Може, їм просто подобається тримати тут ці речі в якості, ну, музейних експонатів, чи що…

Міхал нахилився до вугільної ями і помацав її вміст.

— Це вугілля палили відносно недавно… — промовив він.

— Звідки ти знаєш? — здивувалася Дафна, — Ти що, можеш це на доторк визначити?

— Та ні. Ось, дивіться, — Міхал продемонстрував всім свою знахідку. Це була довга сірничина для запалювання камінів, — Навряд чи вони тут барбекю смажили, вам не здається?

Тепер вже ніхто не сміявся і не намагався виступити із запереченнями — всі поволі перетравлювали інформацію. Тяжко, тяжко людям давалася віра в щось таке невірогідне, як тортури "в британській традиції"… Я могла пишатися — автором ідеї з сірничиною була я, і он скільки, виявилося, вона заважила! Справді, як казав Рене Бамбузл, можна обійтись і без дорогих спец-ефектів…

І тут, в той момент, коли товариство вже було готове зробити певні висновки, сталося неочікуване. Ліхтар в руках Лори — вона взяла його від Бояна, поки той вивчав стілець — повільно згас.

— Я нічого не роблю! — з викликом повідомила вона, — Він сам… Напевне, батарейка сіла.

Нас відразу ж обступила незатишна темрява — все ж таки, одного ліхтаря було зовсім не досить для освітлення такого великого приміщення. Почувся рип дверей, що вели до підвалу, і кроки сходами. За мить ми побачили у непевному світлі ліхтаря, що до нас наближається група невідомих в темних балахонах з капюшонами. Ух, це був страшний момент! Навіть я, котра знала походження тортурного залізяччя, і то здригнулась, уявивши, що то могли бути ті самі Лорди, котрі здійснювали тут регулярні екзекуції.

— Сьогодні, нечестиве кодло, — лунким баритоном промовила одна з фігур, — прийшла ваша черга спокутувати свої гріхи перед Конгрегацією!

Ефектна пауза.

— Швидко скидайте штани і повертайтесь задом! — тонким фальцетом додав його супутник.

Ну, тут, звісно, всі вибухнули реготом, в першу чергу самі прибульці. Це, ясна річ, були Алекс і компанія. Кляті бамбузлівці зіпсували нам весь ефект! Відразу з’ясувалося, ніяка батарейка в ліхтарі не сіла, просто підступна Лора скрутила йому живлення. Тепер ліхтар знов ввімкнули, і підвал наповнився світлом і життєрадісним гомоном. Підтримувати всезагальну радість нам було важко, адже ж, скільки праці, і все намарне!

— А ну, що ви тут таке знайшли? — вирішив поцікавитися бармаглот. Він нахилився і безцеремонно підняв щипці для відкушування язика, — Ой, плоскогубці!

Ще один спалах сміху. Ну зрозуміло, після таких малоприємних переживань, людям просто необхідна позитивна розрядка… Серйозність моменту була втрачено безповоротно.

— О, а це що за ряднина? — запитав Алекс, риючись в приладді.

— Яка ряднина? — не зрозумів Еван.

Ми перезирнулися. Ніякої ряднини не планувалося.

— А ось! — він витяг з-під залізного ящику шмат тканини червоного кольору.

Цей шматок був нерівно відірваний від цілого, брудний і вимащений в золі. Тканина була схожа на трикотаж, з якого шиють светри. Якусь мить я пригадувала, де я таке вже бачила… А потім згадала.

— Цей шмат светра належав Анні, нашій одногрупниці, котра зникла два тижні тому, — ламким голосом повідомила я.

Сміх відразу затих. Люди дивилися на мене, і бачили, схоже, непідробний, абсолютно автентичний переляк на моєму обличчі. Я дивилася на них, і бачила подив, розгубленість і… Мабуть, страх? Але ж ми цього не планували! Чорт, що це значить?

Ніхто не зміг мені відповісти.