Богиня i Консультант

— Значить, месіре, тепер ми із вами протистоїмо Великій Богині?

— Протистоїмо? Аж ніяк. Це було б, по-перше, грубим спрощенням і, по-друге, невиправданим перебільшенням, добрий брате. Адже хто ми з вами такі, щоби протистояти Богині? Нехай врятує нас Єдиний від такого смертельного й безнадійного протистояння! До речі, Великий Архітектор Всесвіту сам має жіноче втілення своєї могутності. До того ж це втілення зриме, у якому присутня первородна Божа Слава.

— Ви, месіре, кажете про талмудичну Шехіну [57]?

— Я лише висловлюю деякі припущення. Нам достеменно невідомо, звідки прийшла у наш світ Богиня, Велика Матір Степів. Кажуть, що на зірках Оріона в надпрадавні часи відбулася вирішальна баталія між арміями Архангела Михаїла і Люципера. Сили зла зазнали поразки, але окремі архидемони вціліли і сховалися у диких куточках Всесвіту.

— То наша земна куля — дикий куточок?

— Просвітлені маги казали, що наш світ не є видатним перехрестям у Геометрії Універсуму. Цю сумну мудрість Орден успадкував за часів Хрестових походів від премудрих східних старців, що вміли читати старі єгипетські трактати і тлумачити карти Таро за таблицями фараонів. Можливо, Богиня є одною з недобитих воїтельок того Люциперова війська. Недарма ж вона була верховною Богинею кровожерливих амазонок і скажених у любощах жінок древньої Меотіди [58].

Брат Янгель почухав лисіючу голову. Він вже три тижні подорожував з Фанероном, але в кожній наступній розмові Паладин Храму відкривав перед ним нові горизонти знань, ширші й кольоровіші за ті, до котрих він звик, перечитуючи літописи Ордену, книги церковних авторитетів. Янгелеві здалося, що саме сьогодні месір Фанерон, як ніколи, схильний до відвертості. Брат Янгель набрався хоробрості й запитав:

— Дозвольте, месіре, а як ви думаєте, чому могутній і непереможний Майстер Зброї закликав нас із вами на допомогу?

— Я відповім вам, брате, на рівні свого розуміння, адже справжні думки Майстра недосяжні для таких, як ми з вами, — після хвилинного мовчання відповів Паладин Храму. — Майстер Зброї Ордену, безперечно, наймогутніший з могутніх воїнів сущого, але в цих степах, переповнених чаклунами й несвідомими рабами чаклунських ковенів, він опинився в ролі такої собі «свічки в мурашнику». Ви коли-небудь бачили, брате, що відбувається, коли встромити запалену свічку в лісовий мурашник?

— Я ніколи не встромляв запалену свічку в лісовий мурашник, месіре.

— Я теж, але бачив як це робили сини графа Гальперіні, вихователем яких я був за молодих років. Так от, мурахи починають зусібіч лізти на свічку і гасити її своїми тілами. Спочатку вони лише згоряють і тонуть у розтопленому воску, але наступні хвилі «пожежників» перекривають тік випарів, що живлять полум'я. Минає небагато часу, і свічка гасне. Так і наш Майстер, який сильніший за кожного з лицарів цієї землі, потребує допомоги, коли його зі всіх боків оточили козаки і чаклуни полковника Сіркуса, якого дехто з братів вважає начальним відьмаком з ковену Курана. Ці дикі, але відважні степовики ладні загинути, щоби зберегти від знищення своїх волхвів.

— Я читав про ковен Курана у давніх літописах, — нагадав про свою ерудицію брат Янгель. — За часів короля готів Германаріка саме ковен Курана очолив боротьбу склавинів проти готської військової гегемонії [59].

— Ковену Курана понад три тисячі років, — підтвердив Фанерон. — Він численний і споконвічно пов'язаний із військовими ієрархіями Великих Степів. Його Старші ведуть свій рід з Арії [60] і законно володіють священними реліквіями, стародавнішими за саму Чашу Грааля!

— Неймовірно… — прошепотів брат Янгель.

— Одна з цих реліквій — легендарний Камінь Богині. Вже у ті незапам'ятні часи, коли народ Рами блукав пустелями на шляху до Індії, а наш Орден воював на боці фараона із всевладними жерцями Сонця, мудрі знали про існування Каменя Богині, який охороняли жінки-воїни і спадкові провидиці з Арії. Жрець, який вміє працювати з енергіями волі, схованими у Камені, може перетворитись на непереможного вождя і заснувати могутнє войовниче царство. Цей Камінь є вмістилищем магічної Влади, він змушує людей віддавати свої життя за справу, якій служить носій реліквії, Обраний або Обрана Богині.

— Значить, — в очах Янгеля спалахнуло розуміння, — отой полковник Сіркус володіє Каменем!

— Можливо.

— Можливо?

— Особисто я не впевнений, але Великий Коммодор вважає, що володіє.

— І тому Майстер не може його здолати. Заважає Сила Каменя. Все зрозуміло.

— Але його й не треба долати, брате. Сіркус старий і стомлений зрадами. У політиці, Богу дякувати, владна магія Богині не така дієва, як на полі битви, де Сіркус двадцять років не знав поразок. Тим, до речі, він себе й видав. А нам нині достатньо знищити усіх можливих спадкоємців його Сили — і небезпека відійде у далеке майбутнє. Не в кожному поколінні, брате, народжуються Обрані. І далеко не кожному з Обраних під силу керувати мінливими і дикими енергіями Каменя. Стихії Хаосу іноді незбагненні навіть для його адептів.

— Ми поможемо Майстрові!

— Поможемо і переможемо. Як перемогли у часи Германаріка… Я маю особливу надію на вас, брате, — Фанерон зустрів ентузіазм Янгеля привітною посмішкою. — У вас, брате, як нам відомо, рідкісний спадковий дар яснобачення. Раніше ми з вами не вели розмов про цей ваш дар, але тепер настав час. Тепер ми з вами знаходимося біля древнього та беззаперечного центру Сили. Чи зможете ви звідси встановити зв'язок із Майстром і запитати його про наші подальші шляхи і дії? Відверто кажучи, брате, я вже трохи заплутався у цих нетрях.

— Я спробую, — запевнив месіра Паладина Янгель.

Він раптом сповнився великою самоповагою. Він уявив, що саме від його вмінь залежатиме спокій і розквіт Європи у найближчі століття. Що такі могутні стовпи Ордену, як Великий Коммодор і Майстер Зброї, обрали саме його, незнатного й недостойного грішника, для святої справи подолання Хаосу і відбудови Порядку. І тепер, коли Паладин втратив відчуття прадивого шляху, саме він, Янгель Ясновидячий, Молодший Архіваріус Храму, доведе, що йому в цьому житті випало не пасти задніх.

Тому брат Янгель енергійно заповзявся шукати місце витоку Сили. Він вийняв з глибин своєї кереї [61] бурштинову кулю на срібному ланцюжку й почав із цим телуричним маятником обходити могильні брили. Він вірив маятникові більше, аніж свіжозрізаній лозі, якою користувалися старі яснобаченники з його родини. І не дарма. Не встигло ще сонце сісти на верхівки модрин, коли місце витоку Сили було знайдено за чітким правим закрутом маятника.

Янгель сів на пласку брилу, котра вінчала це місце, і з молитвою сконцентрував свою свідомість на образі Майстра. Він входив у транс повільно, але впевнено. Фанерон уважно спостерігав за його діями, приготувавши про всяк випадок склянку з нашатирем і дерев'яну лопатку для розчеплення зубів.

Коли тіло Молодшого Архіваріуса почало дрібно сіпатися і пахнути цинамоном, Паладин і сам став до молитви, славлячи дива Господні й Силу, древню, як саме Творіння.

[Ліг Рогатич на лівому березі Хоролу, в землях Миргородського полку, ніч проти 27 червня 1673 року]

Джура просвистів у темряву умовний сигнал. З глибини логу відізвалася криком луна — сигнал почули. Петро Рева несамовільно перевірив пістоль, схований за кушаком. «Хто ж то вилізе з того тирла? — подумав козак. — Яке таке чудо? І чому я в біса погодився на таку богопротивну виправу? Якесь відьмацьке потемнення, не інакше!»

Пройшло кілька томливих хвилин. Потім невидимі руки розсунули кущі й випустили на місячне сяйво двох підлітків.