Бурецвiт

— Все, що в моїх силах.

— Я шукаю орхідею долі.

— Що???

— Орхідею долі.

— Орхідею долі… ви шукаєте орхідею долі… шукаєте орхідею… долі, — я завмерла з занесеними над касою пальцями. За мить отямилась, повернула усмішку на обличчя і з готовністю цвірінькнула: — У нас є орхідея довічного кохання. Щоправда, чоловіки ігнорують цей продукт.

— Ні, мені потрібна орхідея долі.

— Ну… — я вибила чек, відрахувала решту і почала пакувати папороть у спеціальну сіточку. — Орхідея долі — дуже рідкісна рослина. Вона коштує дорожче, ніж уся моя крамниця, разом з усіма рослинами, речами, разом із землею, на якій вона стоїть, і разом зі мною. Втім, я чула, що одну якусь орхідею планують виставити на аукціон.

— Так, але мені потрібна конкретна орхідея долі.

— Тобто… вам потрібна орхідея вашої долі?!

— Саме так! — зрадів навіжений молодик.

Я розсміялася.

— Ви шукаєте орхідею власної долі. Звісно, це ж елементарно. Людина шукає орхідею власної долі. — Ви шукаєте орхідею власної долі по крамницях.

— Я не знав, з чого почати.

— Ану ж пощастить, так?

— Ви смієтеся з мене? — незлостиво запитав він.

— Ні, чого ж. Це так природно.

— Втім, ви обіцяли допомогти, — ввічливо промовив відвідувач і мило заусміхався. — Що вам відомо про цю квітку? Що це взагалі таке?

— Ви шукаєте орхідею своєї долі по крамницях і не знаєте, що це таке, — мені чогось стало дуже весело. Я допитливо роздивлялася новоспеченого власника квітучої папороті. Він був середній на зріст, худорлявий, непогано, але якось недбало вдягнений, вилицюватий, зі світло-карими очами.

— Гаразд, присядьте, — я вказала на стілець неподалік від каси і собі вмостилася просто на стіл.

Мій клієнт покірно всівся, навіщось узяв собі на коліна свою сріблясто-золоту квітку.

«Еге, друже, — подумала я, — якби ж ото здобути орхідею долі було так само легко, як квітучу папороть».

— Поговорімо як добрі друзі, — запропонувала я. Він з готовністю кивнув.

— На… нащо вам орхідея долі?

— Ні, кажіть про неї спершу ви.

— Гм. Орхідея долі — це така собі рослинка… Дуже гарна, до речі. Людина, яка знаходить орхідею своєї долі, вона… вона ніби стає господарем своєї долі у повному сенсі цього слова.

Я глянула на нього. Молодика це повідомлення явно не вразило.

— Тобто… над нею більше не владні жодні людські закони, жодні. — І податки не треба сплачувати?

— Не треба.

— І на червоне світло можна їхати?

— Червоне світло? Оце й уся ваша фантазія? Люди таке без орхідеї роблять.

— Але ж як жити в суспільстві?

— Це ви живете в суспільстві, а власники орхідеї живуть просто разом із суспільством. Воно їм не заважає. Ці люди — вільні, вони отримують усю можливу свободу дій і всю необхідну духовну міць задля того, щоб від цієї свободи не розгубитися. Вони контролюють себе, але більше їх ніхто не здатний контролювати. А головне те, що вони не стають при цьому ледь помітними привидами. Ні, вони змінюють дійсність довкола, перенаправляють енергетичні потоки, скажімо так. Ви знаєте, хто зміг знайти орхідею своєї долі?

— Знаю.

— Я теж знаю. Їх було небагато, і я знаю ім’я кожного. Всі знають. Розумієте, знайти орхідею своєї долі — це все одно, що знайти власного янгола-охоронця і злитися з ним в одну особу. Ти не набуваєш чужої сили, сили ззовні, як це роблять, наприклад, чаклуни, не набуваєш чужих рис, чужих якостей, бо все це й так твоє. Тільки треба знайти орхідею своєї долі.

Поки що ясно?

— Так.

— Каву будете?

Не встигла я заварити каву, як з’явився другий відвідувач, відразу за ним третій, а потім їх стало багато. Мені довелося залишити шукача орхідеї пити каву наодинці, а потім і випровадити його, пояснивши, що він може приходити вранці або після закриття крамниці, якщо хоче слухати лекції про орхідею долі. На той момент я вже знала, що його звати Бурецвіт.

3

День був жахливий. Діти роздратували плакуче деревце, і воно цілий день билося в істериці. Хтось поцупив одну ялинку пристрасті знадвору. Балакучі водорості полаялися з відвідувачем, а той не хотів іти, стояв і гримав на акваріум.

Мене покликала якась жіночка. Я підійшла.

— Це справді діє? — спитала вона, маючи на увазі кущик для схуднення, присутність якого в приміщенні зменшувала апетит.

— Так.

— І як швидко слід очікувати результатів?

— Це залежить від того, скільки часу ви будете з ним проводити.

«І від того, як скоро ви викинете його у кватирку», — ледь не додала я. Так, сьогодні я була не у формі.

— Але запевняю вас, що це — найпростіший та найдешевший спосіб схуднути.

— А проти зморщок у вас нічого нема?

Я заперечно похитала головою.

До мене підбіг чоловік, який щойно кидав блискавки в акваріум.

— Продайте мені ці водорості, я їх удома на салат поріжу!

У мене стислося серце.

— На салат? Взагалі-то вони не їстівні.

— Драсьті, — почулося ззаду. Я обернулася.

На порозі стояли два підлітки років тринадцяти.

— Не «драсьті», а добрий вечір.

— А можна ще раз подивитися, як діє сночит?

— Хлопчаки, це ж уже вчетверте. Ідіть купіть собі «Плейбой».

— Ну будь ласка!

— Ні. Дітлашки, якщо ви мене розсердите, я ж на вас натравлю яку-небудь агресивну рослинку.

— Облом. Пішли звідси, — сказав один з них іншому.

Раптом я побачила, що до крамниці зайшов Бурецвіт. Я глянула на настінний годинник. Шоста рівно. Мій новий знайомий — взірець пунктуальності.

— Все. Пані та панове, за п’ятнадцять хвилин зачиняємося; якщо хтось щось бере, підходьте до каси, — оголосила я.

— Я беру кущик для схуднення, — сказала моя нещодавня співрозмовниця.

Я попрямувала до каси, дорогою привіталася з гостем.

За десять хвилин пішов останній відвідувач, я зачинила крамницю і ми з Бурецвітом всілися за столом на веранді.

— У вас усі пальці поколоті, — зауважив він.

— Це все рожа-упир, та й кактуси мудрості додають, — пояснила я.

— Якщо хочете, я можу погодувати сьогодні троянду.

— Завтра, годувати її треба буде завтра.

Бурецвіт приніс тортик, і я нарізала його трикутничками.

— Ну що ж, — я поклала на тарілку шматочок і простягла своєму гостеві, — що ще ми знаємо про орхідею долі? О, фразеологія! Вислів «знайти орхідею своєї долі» в народі означає те саме, що «знайти себе». Ну, це я для загального розвитку. Кхм. У давні часи, та й зараз, коли чародії вимагають «віддати свою долю», це означає те саме, що «віддати орхідею своєї долі». Тобто, замість власне долі можна віддати орхідею.

Останні кілька фраз дуже зацікавили мого гостя. Він увесь підсмикнувся, і очі його заблищали.

— Це те саме? Що трапляється з тим, хто віддає свою долю, і з тим, хто віддає свою орхідею?

— Трапляється, взагалі-то, різне. Людина, що віддає долю, втрачає все. Віднині всі справи, що їх вона за життя зробила або могла ще зробити, всі її думки, вже думані і ще не думані, всі її почуття, які вона відчула і могла б відчути, всі її досягнення, всі її сили й таланти — все належить чародієві. Долі, якими заволодіває чародій, роблять його могутнішим. Але він не може забрати долю силою. Її повинні віддавати добровільно.

— Людина, яка віддає свою долю, помирає?

— Так, але не в звичному сенсі. Може, її тіло і продовжує життя. Це вже не має значення. Ця людина… вона вмирає в ширшому сенсі. Вмирає навіть сама пам’ять про неї. Перестають існувати всі наслідки її перебування на Землі.

— Всі наслідки? Всі зникають?

— Вони, може, й не зникають, але вони вже не належать їй.

— А діти, наприклад?

— Якщо ти віддав долю чародієві та мав дітей, то це вже його діти.

— Жах який!

— У тебе… себто, у вас є діти?

— Ні.

— Чародій, який має багато доль, може проживати почережно будь-яку, може комбінувати їх як завгодно. Може користуватися будь-яким досвідом, спогадами, враженнями, здібностями тих, чиї долі він забрав.