-->

Подвiйний Леон. Isтоriя хвороби

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Подвiйний Леон. Isтоriя хвороби, Іздрик Юрій Романович-- . Жанр: Современная проза. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Подвiйний Леон. Isтоriя хвороби
Название: Подвiйний Леон. Isтоriя хвороби
Дата добавления: 15 январь 2020
Количество просмотров: 344
Читать онлайн

Подвiйний Леон. Isтоriя хвороби читать книгу онлайн

Подвiйний Леон. Isтоriя хвороби - читать бесплатно онлайн , автор Іздрик Юрій Романович

Остання частина своєрідної трилогії, яку разом із «Подвійним Леоном» складають дві попередні книги Іздрика — «Острів Крк» та «Воццек».

Пошуки власного «я» та ненастанні мовні експерименти відтворюють «історію хвороби» головного героя, яка тісно переплітається з історією його кохання і є, по суті, ще однією інтерпретацією Історії як такої.

Високий романтизм та нещадна іронія, філософські забави і чорний гумор — ось компоненти, з яких автор готує свій черговий текстовий коктейль.

* * *

Я не повинен був писати цієї книги.

Мені просто не потрібно було писати цієї книги.

Мені в жодному разі не можна було її писати.

Але я сяк-так протримався лише чотири роки. Один рік і кілька місяців, якщо говорити відверто. Однак весь цей час я носив її в собі — банальність неймовірна. Та вагітна голова гірша за неплідне лоно. Весь цей час, — коли вже послуговуватися гінекологічними аналогіями, — тривали затяжні пологи, а на кесарів розтин мозку я не погодився.

Шкода, звичайно, що немовля виявилося мертвонародженим. Ця книга жила, поки не виявилася записаною. Тепер — це чергова маленька стосторінкова труна, яку доведеться, мабуть, разом із іншим мотлохом таргати на спині аж до Судного Дня.

Сподіваюся, безкоштовний громадський адвокат, якщо й не виявиться фахівцем, то принаймні спроможеться на просте людське співчуття, навіть, коли воно не матиме жодного юриспрудентського обґрунтування.

Приємних сновидінь.

А в т о р

* * *

Художнє оформлення автора

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 23 ... 53 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

— Aleja Niepodległości. Centrum Badań Kosmicznych, — завчено випалив я таксистові так само бандитуватого, але якогось ніби легітимнішого вигляду.

— О ile wiem, na Niepodległości nie ma żadnego Centrum Badań Kosmicznych, — сказав він, неприязно дивлячись на мене в дзеркало заднього виду.

— No to może na jakejś innej ulicy. To już pana problem, — нахабно відповів я, відчуваючи себе повноправним клієнтом цивілізованого сервісу.

— Pan chyba jest kosmonautę Ukraińskim, — насмішкувато мовив той і почав переговори з диспетчером. Гуморист сраний.

— Niestety, — чомусь промимрив я, ніби не хотів колись, як всі нормальні діти мого покоління, стати космонавтом. Я вжив це слово, може, просто тому, що воно мені завжди подобалося, навіть тоді, коли я ще не знав його значення [53].

Поки ми їхали DJ 107FM ЧЖУАН-ЦЗИ крутив Станіслава Сойку [54]. Сойка співав:

«Мат cichy dom, mam dobry dom, mam życie ta-a-ak jak и kinie-e-e
I żonę mam i dzieci mam, ale bez pani gine-e-e-ę
Tak jak w ki-i-i-nie, tak jak w kinie-e-e-e
Żona mnie cieszy dzieci też a pani tam… (я не розчув, де саме «tam»).
Chociaż nie umiem bez nich żyć, tak jakoś pusto wokó-ó-ó-ł
I pani o tym dobrze wie, więc niech ucieka jak najdale-e-e-j
O dobry Boże gdybym mógł wtedy nie spotkać pani wcale-e-e-e
Tak jak w ki-i-i-nie, tak jak w kinie-e-e (2)
Gdy minie czas, gdy minie czas, i wszystko w dal odpłynie-e-e-e
I pani będzie miała dom i życie tak jak w kinie-e-e-e
Nie będzie pani płakać już, zapomni pani o mnie-e-e-e
I nigdy się nie dowie że rozdarty byłem nieprzytomnie-e-e-e
O-o-o tak jak w ki-i-i-nie, tak jak w kinie-e-e… (4)» [55]

Подальші події великої ваги для нашої оповіді не мають, тому можна їх без жалю опустити.

Отож врешті склалося так, що мені ніде було заночувати, окрім як у тебе. Ти трималася відчужено, вочевидь відганяючи думки про можливі наслідки нашого близького перебування в одному приміщенні. Однак коли ми зайшли до помешкання, воно виявилося заповненим твоїми родичами, котрі невідомо звідки взялися і тепер галасливо розпаковували валізи й клунки, вручали презенти й передачі від тих, хто приїхати не зміг. Лунали привітальні вигуки, практикувались рукостискання й поцілунки. Ніколи не думав, що в тебе є якісь родичі, принаймні в такій кількості. Це вже потім закралася мені в голову думка, що ти спеціально наскликала їх з усіх усюд, аби не залишатися зі мною наодинці. (Втім, ти ніколи не пішла б на таке). А зараз я стояв розгублений, збентежений, нікому не потрібний. «Де ж тепер я буду ночувати?», — крутилося в мозку, ніби це було найголовнішим. Я вийшов у подвір'я — світило сонце, зеленіла трава, на траві повмощувалися цигани в брудному яскравому лахмітті — мало не цілий табір. «Вони що, теж до тебе?», — подумалося мені, та тут я побачив на лавочці Марійку Панчишин.

— Привіт, — помахала вона мені рукою. — Ходи покуримо.

— Привіт, — сказав я ошелешено, беручи в неї сигарету.

Марійка як завжди щось радісно і жваво повідомляла, та я не слухав її, а дивлячись на циганів, розмірковував:

«От же ж нарід який дивний. Не мають ні писемності власної, ні літератури, не кажучи вже про представників в уряді, а мови своєї не втрачають, із самоідентифікацією проблем не мають та й взагалі… Жінки майже всі курять, мало не з пелюшок, але народжують дитинчат здорових і життєздатних, дарма що годуються будь-як, провадять невпорядкований і навряд чи здоровий спосіб життя, харчових додатків і вітамінів не вживають, про, скажімо, шейпінґ і не чули, а особисту гігієну відверто мали десь. І релігійні чвари їх обходять стороною, і зміни політичного режиму турбують мало. І взагалі їм все глибоко по барабану. Може б це податися в цигани? Заодно, до речі, й проблема з ночівлею була б вирішена».

Марійка в цей момент зійшла на якийсь пісенно-билинний лад:

«Ой любчику ти наш, однолюбчику! [56]
Ох, далеко ж ти залетів, ясен соколе,
птиць край моря побиваючи!
Однолюбе ти наш солоденький,
довіку вже не воскресити
любови твоєї великої!
З ранку красного до вечора,
звечора до світу ясного
сльози гіркі проливаєш,
плачеш-тужиш за коханою своєю
в Путивлі на автовокзалі,
рекетирів Половецьких лякаючи.
Вовком загнаним серед ночі темної завиваєш,
вороном вірним на вітрі зимному ширяєш,
яр-туром землю надаремно топчеш,
і чорніє земля під копитами твоїми,
як гайвею асфальт під зграями авт,
однолюбе ти наш, однолюбчику зафайданий!»

«Який же я в біса однолюб?!», — мало не вирвалося в мене, та тут подумалося раптом, що Марійка таки має рацію — я ж і справді однолюб, побий мене грім. Таким уже, мабуть, і помру. Пошвидше б лишень.

Я піднявся з лавки і рушив у бік центру міста, так званої «старувкі». Попри те, що я без сумніву перебував у Варшаві (на це вказував навіть напис на зіжмаканому автобусному квитку, який з'явився невідомо звідки і який я все ще носив у кишені), мені довелося пройти крізь краківську браму Флоріанську, коло якої зазвичай збираються вуличні художники, розвішуючи на ній кічовий свій живопис. Однак сьогодні браму обсіли імігранти-заробітчани. Тут кожен гендлював як умів — хто пропонував дешевий український тютюн, хто ворожіння на галицькому різновиді карт таро, хто жонглював керамічними тарілками й палаючими пучками соломи. Добре йшли китайські батарейки з некитайськими написами і таблетки від комарів, вироблені в провінції Червоний Гаолян. Призначені для москітів, вони безвідмовно діяли на великопольських комарів, аж ті захлиналися щойно висмоктаною кров'ю просто на тілі жертви.

Косівські ліжники розбирали неохоче — не сезон. Різьблені дерев'яні підсвічники нікому не вдавалося продати дорожче, аніж злотий за штуку — суцільні збитки, враховуючи вартість дерева, роботи, дороги, митних хабарів і рекетирських поборів.

Були тут і представники чистого мистецтва — лірники та бандуристи. Мені навіть причулося знов оте шокуюче «любчику ти наш, однолюбчику», але я спритно відігнав галюцинацію. Скрипалі витинали коломийки. Туристи-роззявляки особливо тішилися, коли вловлювали знайомі слова:

«Коломия, Коломия, ой, Коломийочка,
яка була курва мама — така в неї дочка.
Народила мене мати на самого Спаса,
дала мені таку пику, як у Фантомаса.
Полюбила тракториста, з трактористом спала,
потім тиждень цицьки мила, соляркою сцяла».

Це останнє чомусь викликало регіт навіть у німців та ірляндців.

1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 23 ... 53 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название