Кодло

У моїх колег справи теж ішли з перемінним успіхом. Еван зірвався на крик, Дафна копилила губи, Мігель сердито зиркав з-під лоба на Бояна, а той нервував і грюкав кулаком об стіл. Едгар саркастично позирав на Анну, а вона густо червоніла у відповідь. Ангела щось невпевнено говорила до криво усміхненого Бажана, а Влад тихо пояснював щось Ханні, яка ображено кривилась. Втім, ніхто, схоже, так і не просльозився.

Нарешті професор Мілтон припинив гру.

— Ну, шановні, — підсумував він, — це був повний провал. І ви знаєте, чому?

Запала мовчанка. Всі випускали пар після вправи, яка, схоже, мало кому прийшлася до смаку.

— Я думаю, пане професор, — мовила Анна, в якої на обличчі ще досі грав гарячковий рум’янець, — Я думаю, ми просто не хотіли псувати стосунки один з одним. Нам це зараз зовсім не потрібно!

— Залиште мені вирішувати, що вам потрібно! — гримнув пан Мілтон, обличчя якого вмить зробилося гранично недоброзичливим. Втім, він швидко отямився і знов усміхнувся, щоправда, вже не так переконливо, — Так от, вас спіткала невдача з однієї простої причини — ви не фокусували свої зусилля. Майже всі гравці намагались підібрати образливі означення і словосполучення, але так ви нічого не досягнете. Ваша мета — знайти найбільш вразливе місце об’єкта.

Професор пройшовся вздовж аудиторії, з кривою усмішкою заглядаючи нам в очі. Он як, виявляється, він вміє дивитись, — простромлюючи поглядом, мов метеликів булавкою…

— У всіх вас є психологічна "ахілесова п’ята", у кожного — своя. У когось — комплекси і страхи, у когось — таємні амбіції чи заповітні мрії… Ці точки є так званими "мішенями" для операціонального управління особистістю. Гордість, самооцінка, почуття, переконання, все це — важелі для здійснення інформаційно-психологічного впливу. Втім, для того, щоб дізнатися найбільш вразливе місце об’єкта, слід бути дуже уважним і спостережливим. Звичайно, найкраще, — професор швидко усміхнувся, — отримати повну довіру потрібної особи, викликати її на відверту розмову і тактично вивідати її таємницю. Втім, іноді обставини цього не дозволяють, а часто об’єкт несвідомо приховує свої слабкі місця, вдаючись до механізму репресії. Я розкажу вам, як можна визначити цю вразливу точку. Але для початку кілька загальних рекомендацій…

З пари професора ми вийшли мовчки, зберігаючи дистанцію. Коментарі народилися лише на подвір’ї, коли ми зупинились коло входу до гуртожитку — хто курити, а хто — просто померзнути за компанію. Мабуть, люди просто не наважувалися піти, відчуваючи, що це буде сприйнято як жест.

— Н-да, — сказала Дафна.

— Е, Дафна, — промовив Еван, — я сподіваюсь, ти на мене не ображаєшся? Ти ж знаєш, я зовсім не думаю, що ти — тупа і пихата. Правда.

— І все таки, — затято мовила Анна, — Я не розумію, навіщо це все? Це неправильно і неетично. Як же можна змушувати нас робити таке?

— Дарма ти так, — тихо сказав Боян, — Не треба було сваритись з Мілтоном. Ти би бачила його обличчя.

— А я бачила! — сказала Анна з викликом, — Ну то й що? І взагалі, на кого вони нас тут вчать — на злочинців? Моральних збоченців? Поясніть мені, який в цьому сенс?

Не знаю, чи й справді Анна хотіла почути наше пояснення; у будь-якому разі, вона його не дочекалася. Демонстративно розвернувшись, вона бігцем піднялась широкими сходами і зникла за дверима гуртожитку.

Наша легенда була ще на стадії розробки, але її окремі елементи вже почали вибудовуватись. Хоч і без нашої свідомої участі. Втім, я думаю, що опосередковано ми і справді спричинили подальший розвиток подій. Не зумисне, ні… Але мені здається, в той момент, коли межа між вигадкою і вірою в неї починає зникати, відбувається якась якісна зміна у світобудові. Нехай лише теоретична, — практика докладеться згодом.

І, можливо, нова реальність, котра поступово витісняє старий порядок, знищує також усе пов’язане з ним, усе, що заважає їй повновладно заволодіти свідомістю учасників спектаклю.

Не знаю, може я й помиляюсь. Але наступного дня люди почали зникати. Першою, про кого ми дізналися, була Анна.