Кодло

— Треба лист декана до тих же гіпотетичних Лордів! Або ще краще, від Лордів до декана! — підхопив Еван, — Лише звідки він потрапить до нас?

— Пам’ятайте, треба щоб ніхто не зрозумів, що це — наша ініціатива, — попередив Едгар, — А то вони ніколи не повірять.

— Так, думаємо, звідки взяти лист! — Еван насупив брови, — Типу викрасти?

— Типу підібрати в смітнику, — саркастично мовила Дафна. Схоже, вона трохи образилась, що її ідея з Ку-клукс-кланом не була підтримана.

— Такі документи в смітник не викидають! — Боян, схоже, сприйняв її пропозицію абсолютно серйозно, — Таке рвуть на шматочки і змивають в…

— Одного разу, — задумливо мовив Еван, — я знайшов лист моєї молодшої сестри. Уявляєте, любовна записка до одного покидька з байкерського гуртка… От я їй влаштував!

— А лист де знайшов, мораліст? — скептично заусміхався Едгар.

— А лист був в книжці, яку вона брала в мене читати.

— От воно! — підсумував Боян.

Запала глибокодумна мовчанка. Ідей більше не виникало, і нам довелося поспіхом давитися холодними делікатесами аби не запізнитись на пару з теорії змови. А зрештою, завжди можна сказати, що нас затримало невеличке практичне заняття з того ж таки предмету… Я усміхнулась своїм яйцям по-шотландськи; цікаво все ж таки, з якого біса вони роблять начинку?

: десакралізація історії шляхом "передання" функції цілепокладання надлюдських сутностей (Бога, провидіння) людським об’єднанням. Параноїдальна альтернатива фаталізму.

Особлива ознака — ототожнення змови зі злом, ненормальністю, злочинним викривленням реальності.

— Масонська змова (+ тамплієри, ілюмінати і т.д.)

— Єврейська змова (пов’язується з масонською і економічною)

— Економічна змова (змова банкірів) План Маршала, Всесвітній Банк, МВФ

— Змова злидарів (більшовицька)

— Мондіалістська змова (геополітична) Римський Клуб, НАТО

— Окультна змова (секти) сатанізм??

— Змова третього світу (реакційний тероризм)

— символічність, фактор боротьби зі злом, деполітизація ідеологій та державних устроїв.

Наш викладач з теорії змови не часто тішив нас своїми вельми інформативними лекціями — його пари стояли в нас лише раз на тиждень. Очевидно, пан О’Доннер був людиною дуже діловою, він постійно кудись їздив на своєму елегантному чорному понтіаку, котрий служив предметом ницих зазіхань Евана, часом повертався з якимись підозрілими суб’єктами і зачинявся з ними в кабінеті. Я думала, що предмет, який він викладає, повинен був би виховати в професорі параноїдальне світосприйняття — аж ні, цей серйозний літній чоловік в стильних окулярах нагадував швидше режисера великобюджетного кінопроекту — водночас захоплений ідеєю і притиснений відповідальністю. Ну, на загал, він викликав в мене позитивні почуття.

А от Рене Бамбузл, наш спец з містифікації особливої симпатії в мене не викликав. Дарма, що веселий і безпосередній, цей дядько змушував думати про пурген, підсипаний в чай, голки в кріслі і чорнило в сумці. Це був такий суб’єкт, якого ввічливі британці назвали б "practical joker". В нас це зазвичай означують інакше (не так ввічливо).

Втім, іноді він розказував про досить цікаві речі зі свого досвіду. Може пам’ятаєте — в 1995 році на світових екранах вийшов документальний фільм з неапетитною автопсією інопланетного гуманоїда, знятою в п’ятдесятих роках в американській секретній військовій лабораторії. Виявилося, що цей унікальний фільм був скомпільований бамбузлівським аспірантом за допомогою кіношного муляжу і пари нетверезих друзів-медиків. І, хоча пан Бамбузл був дуже незадоволений якістю зйомки, його аспірант Рой Сантіллі заробив на цьому проекті шалені гроші. Мораль, яку вивів для нас професор — містифікація приживеться лише на ґрунті бажання і готовності народних мас повірити. Але, якщо такий ґрунт є, достатньо просто підштовхнути фантазію, а далі — все саме складеться докупи, навіть без дорогих спецефектів.

Так чи інак, але вдосталь надивившись, як неелегантні патологоанатоми з плівки Сантіллі шматують тіло прибульця, бодай навіть муляж, я почувала себе трохи некомфортно. Я ж навіть колись збиралась іти в медичний, а зупинила мене кривава оповідь старших колег про регулярні походи до моргу. Ну не люблю я цього. Ну верне мене від трупів, що ж поробиш? Втім, схоже, моє ставлення до цього питання поділяли й інші дівчата з нашої групи. Принаймні, коли ми сіли до вечері, вираз обличчя у нас був схожим.

— Щось не хочеться мені їсти… — пробурмотіла Ангела, відставляючи тарілку з м’ясним рагу.

— А що це таке за м’ясо, взагалі? — поцікавилась Дафна, колупаючи рагу вилкою, — На свинину не схоже, на телятину теж… Не збагну.

— Ну дякую, — скривилась Ангела.

— Колеги! В мене є новина! — життєрадісно мовив Влад, який чомусь вирішив до нас приєднатись. Дивно, то взагалі не говорить, то тепер-от весь такий привітний зробився…

— Н-ну? Що в тебе? — не надто дружньо мовила я. Справді, їсти мені хотілося страшно, але якось після цього кіносеансу шмат до рота не ліз. Тож, відповідно, настрій був не найкращий.

— Я з’ясував, яку інтригу готує група Бамбузла!

— Тс-с… — прошипів Еван, роззираючись, — А що, справді?

— Ага. В мене сусід звідти, я чув, як він з одногрупником перемовлявся.

— А ти стояв за дверима? — посміхнувся Боян.

— Незручно було переривати…

— А, ти ж в нас професіонал! — розсміявся Едгар, — Ну, то що в них, кажи!

— За їхньою легендою, тут, в Школі, у відриві від цивілізації, збираються канібали, і…

— І що? — змовницьки прошепотів Еван, — Вони нас їсти збираються?

— Ага, — так само тихо мовив Влад, — Це будуть ритуальні вбивства. Один за одним…

— Ну точно! — заусміхався Боян, — А поки що підкормлюють, аби м’ясце-сальце наростало!

— Що, не вірите? — образився Влад.

— Та чого ж, віримо, — мовив Еван, стримуючи сміх, — А ви, дівчата, чого не їсте? Чули? Треба насолоджуватись життям, поки нас самих не спожили місцеві гурмани! Тебе, Ангела, мабуть, закоптять і під пивце… А от з Ханни добра печеня вийде.