Дерево бодхi. Повернення придуркiв [Романи]

Вона вірила в Бога, іноді, навіть досить систематично «іноді» ходила до церкви, але коли дослідити систему поглядів Попелюшки, то виходило, що ця жінка назбирала з усіх релігій найприємніше і вірила в це. …Переселення душ в нові тіла після смерті, язичницькі прикмети й забобони, ортодоксальне християнство з його беззаперечним відкиданням інших релігій… Вона в натовпі екзальтовано вітала Папу, її вабив буддизм з його вірою в себе, та найчастіше Попелюшка керувалась атеїстичним цинізмом, обурившись, коли під час молитви до неї підійшли люди із зажуреними обличчями й великою скринею для пожертв.

Ще було захоплення надемоційними телепроповідниками з Америки, що вистрибували й кидались на вас з екрана, наче паяцики на дротиках і батарейках. Вони веселили вас в ім’я Бога, звинувачували вас в ім’я Бога, любили, дратували й душили вас своїми ніжними рожевими пальцями в ім’я нашого Господа. Попелюшка дивилась, мов на звірів у зоопарку, на лисих індуїстів, буддистів, кришнаїтів, вкритих замість одягу пелюстками квітів. Вони співали «харі Крішна» безмежну кількість разів, поки повітря навколо них не наповнювалось запахом чайних троянд, гіацинтів, маґнолій, поту, а наелектризовані хмари не оповивали лисі голови тих замріяних людей, наче німби.

Попелюшка вірила РУН-вірі, що була українською національною, і тому теж дуже знадливою і правильною. Вона боялася ісламу й іудаїзму. Вона боялися глобалізації. Усі ми боїмося глобалізації, тому називаємо Бога у різний спосіб. Ми всі поділені за ознаками: національністю, расою, психотипом, знаком зодіака, рівнем добробуту, нормами споживання… Глобалізація — це хаос, що чекає за порогом. Це тваринний світ, це рослини. Вони втратили розуміння індивідуальності. Вони — пізніша за нас стадія розвитку, досконаліша. Вичерпається газ і нафта. Усе стане універсальним: країни, політики, закони, люди, імена, мода, телебачення, гроші, мораль, армія, поліція, колір шкіри… Дерева просто усвідомили своє призначення. Їм не потрібні закони. Їм не потрібен транспорт. Вони свідомі аж до втрати свідомості.

Попелюшці, як і більшості, набридли ритуали. Вона вірила в Бога, але не вірила Богові.

— О! То ви — пані Мар’яна! Можна до вас так звертатися?.. А з вами…?

— Начальство не змогло. Справи.

— Так, буває, розумію… Прошу, сідайте ось тута, ваше місце дванадцяте, перший ряд. Ви підготували промову?.. Коротенько, хвилин на п'ять, не більше…

І розпочався бал. Там було багато попелюшок, але Принц, звичайно, звернув увагу саме на нашу Попелюшку, бо ж недаремно вона їла в дорозі чарівні тістечка. Принц і сам був неабиякий ласун, і Попелюшка відразу це зрозуміла, споглядаючи його велику лисину, і частувала Принца розкришеним домашнім печивом з кульочка. Розносили шампанське. Фуршетний стіл… канапки… шампанське… вікна… стіл… — У тебе не кружиться голова так, у танці?.. — фуршетний стіл… шампанське… інші пари… вікна… стіл…

Вона вже бачила його колись, але інакшим. Це було там, на морі. Він був так само старшим від неї на двадцять років, так само лисим і одруженим. Але то був не він. Вона прогулювалась берегом увечері, коли сонце вже зайшло, здаля долинала музика.

— Ви не бажаєте?

— Бажаю.

Се був один із тих чудових вечорів, які бувають лише в дитинстві. Невідоме призначення пар, що лежать на піску в напівтемряві, шурхіт рапатого язика моря, що все лиже берег, немов карамельку. Язик великої корови з повним вименем ікри й медуз, корови, що їсть водорості, викладені для неї купками вздовж усього узбережжя, на всіх пляжах.

Танці під звуки далекої дискотеки із чоловіком, якого вона давно знала. Цієї думки вона не могла позбутись, аж поки не змирилася з нею.

— У вас чудове чуття ритму.

— Я піаністка.

Година, як це буває в попелюшок, настала раптово. Вона мала квиток і не мала грошей на таксі. Принц викликав їй таксі зі свого стільникового телефону і поїхав разом із нею. До відходу поїзда залишалась хвилина.

На вокзальному ескалаторі Попелюшка скинула туфлі, в яких мучилась цілий день, і прожогом кинулася вгору по сходинках. Принц на кілька митей затримався внизу, спостерігаючи, як великий силует Попелюшки, розштовхуючи люд і вибачаючись, просувається вгору, а тоді раптом заквапився вслід. Він був уже на другому поверсі вокзалу, коли ескалатор викинув йому під ноги пару попелюшчиного взуття. Принц підтримав за лікоть якусь бабусю, нахилився й підняв туфельки.

Мар'яна вже була на пероні, поїзд рушив, і вона припустила за ним з максимальною швидкістю, на яку була здатна. Її волосся розлетілося, бо заколка загубилась, рожеві п’яти, що не встигли забруднилися вокзальним порохом, бухали бруком у такт із серцем. Хтось наставив на Попелюшку фотоапарат. Вона вже не бігла, вона летіла, гублячи позаду залишки чарів. Її помітили і зірвали стоп-кран…

Принц поклав туфельки в чорний поліетиленовий пакет з написом «BOSS» і привіз до спорожнілого офісу. Там він про всяк випадок зачинився в кабінеті, помастив туфлі «разноской» і міряв, аж поки вони не допасувалися.

Через місяць в одній зі столичних газет на останній сторінці було вміщене велике фото Попелюшки, що летіла на тлі поїзда, з підписом: «Фея українських залізниць».

VII

— Зачекайте, я скажу. Я все мушу говорити сама. Коли ви передаєте чужі слова, то все одно це говорю я. І коли я чую те, що мені говорять інші, — це так само мої слова, бо це я їх чую, я їх розумію чи не розумію… — вона ковтнула воду зі склянки й видихнула в залу: — Кохання… Цю тему в попередні часи досліджували дуже докладно, оскільки прояви любові є нібито ірраціональні, і тому нібито божественні. Вони керувались принципом: «Хто знайде Любов, той знайде Істину», але весь час займалися сексом… Якщо в минулому столітті кохання ще намагались віднайти, то тепер воно загублене остаточно. Природа поступово позбувається любові, замінивши її естетикою: запах, фасон, колір, форма, звук… Секс — то прояв нераціонального, нестерпно-природного, це поезія тіла: його ми змушуємо повторювати одні й ті самі рими-рухи, поки не досягнемо попадання, розуміння. Секс — це як гра з китицею… вибачте, гра в кошик.

…Чому ми любимо в дитинстві гойдалки? Чому досі не вийшов з ужитку механічний годинник із внутрішнім маятником?.. Тіло використовується, як камертон; слова і рими використовуються, як камертон… і рівномірне цокання підборів… і биття серця… Але, попадаючи нарешті, ми виходимо з гри лише на мить від миті. Тільки смерть за означенням є ритуалом виходу з гри, тоді як вірші — адреси в позаторішньому…

«Кожна розмаїтність, зрештою, є лише цілком передбачуваними видозмінами одноманітності, кількість яких є кінцевою» («Релігійний вісник»).

«Насправді світ не надається до класифікації» («Релігійний вісник»).»

Виспавшись і виплакавшись, Попелюшка сіла в маршрутку. Усю дорогу (а за містом бусик їхав зі швидкістю понад сто кілометрів) жінка, що сиділа перед нею, хрестилася, а вільною рукою тримала дитину. Водій весь час розмовляв із якимсь дядьком, одночасно курив і жонглював двома апельсинами. На панелі приладів у нього лежав мобільний телефон, і коли він двічі чи тричі теленчав, Мар’яна відверталася і дивилась у вікно, споглядаючи полонини, що проносились далеко під ними, і шалений канкан придорожних стовпчиків. Спостерігати за тим, як водій із вправністю професійного жонглера одночасно кермує, курить, розмовляє по телефону, щось відповідає попутнику і при цьому переміщає в просторі тридцятеро душ зі швидкістю ста десятьох кілометрів, у Мар’яни не ставало снаги.

Земельна ділянка Мар’яни розташовувалась неподалік від очисних споруд, просто над нею проходила високовольтна лінія електропередач, а трохи далі видніли склади добрив та паливно-мастильних матеріалів. Та якби Мар’яна прослідкувала подальший шлях вирощених нею овочів, це б неабияк її здивувало.