Кар'eра святого

Він трохи надпив і, проковтнувши, з задоволенням покректав.

— Сайн байна! Дуже добряча свята вода! — заговорив монгол.

Потім знову випив і зі смаком сплюнув на рясу преподобного отця Пикосвята.

— Чудесна вода!

— Божественна вода!

Отець Пикосвят задоволено стежив, як монгол поволі входить у курс божественної науки.

— Свята вода! — нарешті промовив монгол і, весело посміхаючись, передав порожню пляшку Пикосвятові.

Незабаром у монгола з'явився чудовий настрій, він почав голосно сміятись, обнімати преподобного отця й щось веселе наспівувати.

Потім вийшов із юрти й, побачивши навколо себе гарячу широку рівнину, розмахнув руками й промовив:

— Їх!.. — ударивши ногою об землю.

Потім монгол закрутився як навіжений. Йому було дуже весело. Він почав присідати, крутитись, підстрибувати й виробляти ногами такі па, що на нього позаздрила б будь-яка пріма академічного балету.

— Гоп! Гоп! — вигукував монгол, викидаючи наперед ногами.

Навіть монголів кінь підійшов до юрти подивитися, що сталось.

Кінь був дуже здивований. Він весело засміявся, коли побачив карколомні викрутаси свого господаря. Він навіть хотів узятися передніми ногами за боки, як це роблять люди, коли сміються, але через те, що він був лише кінь, йому це не вдалося.

— Їх-ха-ха! — весело, до болю в животі, сміявся кінь.

— У-ха-ха! — вигукнув його господар. — Гіп! Гіп!..

Потім монгол з розгону скочив на свого коня й помчав пустелею, як вихор, поки не зник з очей преподобного от­ця Пикосвята.

Другого дня до юрти святого у високих малахаях під'їхало кілька монголів. Вони всі наввипередки почали просити в нього «свяченої води», але Пикосвят був мудрий отець і дав їм зрозуміти, що для бога нічого не робиться за кпигріш. Бог також вимагає нагороди. Розчаровані монголи повернули від юрти, але незабаром вони приїхали з багатими подарунками. За всі подарунки преподобний Пикосвят міг віддати лише останню пляшку «свяченої води».

Купці караванів, що проходили шляхом на Калган, охоче виміняли свячену воду на деякі дорогоцінні речі, що їм запропонував святий Пикосвят. Купці довго дивувалися з такої запасливості преподобного отця, бо він набив пляшками з свяченою водою навіть цілий маленький льох, що його вирив власноручно. Тепер він міг постачати її багатьом монголам, що бажали прилучитися до його віри. Обмін «свяченої води» на дорогоцінні речі провадився дуже успішно.

Слава про святого Пикосвята покотилася по далеких куточках Монголії, поки не докотилася до ламських храмів — дацанів, де його спільники з фаху, але вороги з переконань, — монгольські ченці-лами почали дискутувати це важливе для них питання.

Вони були потурбовані, що від них може відпасти частина вірних і перейти на бік святого Пикосвята.

Лами довідались, що принадою Пикосвята є «свячена вода».

Один перевдягнений лама за дуже великі гроші одержав пляшку цієї води з рук самого святого.

Довго гадали лами над хімічними якостями цієї води, розгадуючи її складові частини. Вся тібетська медицина та алхімія була покликана на допомогу. Спочатку гадали, що це вода з-під малого верблюденятка, потім гадали, що це суміш води з-під яка з водою гобійського тарбагана, але врешті так і не дійшли сталого висновку.

Тоді вони вдалися за порадою до далай-лами, але й цей учений муж не став їм у пригоді. Всі вони тоді пішли на пораду до самого святого Хутухти — переродженця бога на землі.

Після цього лише бог зміг би розгадати загадку святого Пикосвята.

Святий бурхан Хутухта довго пробував «свячену воду» на смак, поки в пляшці не лишилося трохи на самому дні. Лами мовчки сиділи й побожно стежили за маніпуляціями святого. Нарешті Хутухта з посоловілими очима від глибоких думок і з глибокою думкою від посоловілих очей урочисто промовив:

— Коли мене не зраджує святий бурхан Амітаба Ава- локітешвара, то це...

Він раптом спинився і промовив містичну формулу, якої сам не розумів.

— То це, ом-ма-ні-пад-ме-кум, це, — о святі отці, хай розірвуть на частки моє серце шуліки з Богдо-Ули, — звичайний ханшин!

Лами аж похитнулись од здивування.

— Невже ви не знаєте, що таке ханшин?

О, вони прекрасно знали, що це таке, і самі були не від того, щоб таємно споживати цей грішний божественний напій, але вони були здивовані з хитрощів та нахабства святого Пикосвята, який називав його свяченою водою і зумів запаморочити їм голови. Адже вживають часто звичайну воду, вважаючи її за ліки. Моляться на Мадонну, що її намалював художник із своєї коханки, легковажної, як вітер. І бурду, що продають по крамницях, споживають же як справжнє вино. Через це не слід дивуватись, що лами такий знайомий напій, як ханшин, не могли відрізнити одразу від води. Можливо, що, замінюючи ним воду, вони забули, яка вона на смак.

Як раніш не здогадалися вони, що це ханшин?.. Вони не могли зрозуміти, хоч це було так просто.

— Ханшин; святі отці, — продовжував Хутухта, гадаючи, що його смиренні служки не знають цього, — по­вченому інакше зветься «спірітус віні», по-українському — «горілка», по-міжнародному — «водка», а по-англійськи — «віскі». Роблять його з картоплі та зі збіжжя, «ханшин» — назва китайська, і його виробляють із проса.

Питання було вичерпане, й лами розійшлися.

Коли таємницю свяченої води преподобного Пикосвята було викрито, він не зміг бути більше святим.

Він взагалі кинув свою попередню професію й відкрив ханшинну ґуральню, ставши з преподобного Пикосвята купцем першої гільдії Пикосвятом Онуфрійовичем Роздираєвим.

Велике постіння в пустелі Гобі хоч не поставило нового рекорду, але принесло величезні прибутки.

Примітки

«Кар’єра святого» — друге оповідання в збірці Ґео Шкурупія (Георгія або Юрія Даниловича Шкурупія, 1903-1937 рр.) «Монгольські оповідання». Збірка була видана 1932 року харківським видавництвом «Рух». Загалом у збірці 9 оповідань («Вчинок гуна», «Кар’єра святого», «Гульо», «В долині ріки Іро», «Гобі», «Долина смерті», «Герой», «Легенда», «Злий дух»), а також передмова автора «Як задумано». Збірка є творчим наслідком подорожі Ґео Шкурупія до Монголії влітку 1930 року.