Поцiлунок Елли Фiцджеральд

Піднявшись від Яру на давній Голубиний тік опинився у теплішому повітряному потоці, де світліше. Тут промовляв день, сонячна пообідня пора, коли щось відбувається — чим дихають люди. І ще нагадувало сонячні береги — піт стікає чолом — бджола бринить між квітів — гул комах Подих тепла що осів на пагорбах піднявшись від задушливих долин полудня

Чую нічні яструби скрипуче попискують високо в небі зараз о дев’ятій — і часом давно не чутий у таку пізню пору їхній гул. Але він глухіший ніж за дня — звук не такий летючий щоб зринути до небес але глухо вертає до землі — ударяючись у низьку небесну стелю — такий звук безладніший і розсіяніший за дня. Дрімлюга підказує як задалеко ліси від міста — Її крик вкрай зрідка сягає вулиць, і тоді це вважається злою прикметою — лише на околицях її можна деколи почути — Часом вона залітає на їхні подвір’я — Але увійдеш до лісу о такій теплій порі — чути переважно її — саме озиваються 5 чи 6 разом — А це вже прикмета не гірша аніж може бути ніч і місячне сяйво. Це якраз птаха не просто лісу, а нічного лісу. Нові істоти заволоділи нашим повітрям — обтікають світ затулюючи кожну його щілину звуком — Заночувати б і уві сні почути дрімлюгу.

Чую з пагорба звідки вдень видно Вачусет віз що переїжджає якийсь міст — не маю жодного сумніву що подекуди цієї ночі зможу почути кожен віз на мостах довкола Конкорду бо о цій порі і в цім повітрі слух гострішає і ошляхетнюється — і стає Всечуйним оповідачем — пізній подорожній не може зараз переїздити якийсь віддалений міст але непорушне і лунке повітря розповідає про це моєму вухові. Обставини напрочуд сприяють такому звукові — по-перше дошки укладені таким чином що торкнувшись як дзвону підвішеного низько над землею творять гучний і проникливий звук — до того ж дзвін мав би ще й висіти над водою, а нічне повітря хоч і непорушне, але більше значить, мабуть, його густина — сприятливіше для проходження звуку. От коли б усе місто було дощаним помостом — уявляю що б то був за гул!

Деяких дрімлюг чути з верхів — деяких у хащах по долах — звучать глухо і лунко — наче кімната чи підвал. — наче за стіною працює якийсь ремісник.

Опускаюся понад край пшеничного поля — переліском жовтих сосон до нижчого поля затиснутого лісами — і опиняюся в холоднішому вологішому просякнутому туманами повітрі, рясна роса — Наближаюся до суті речей — Щось є творче і первісне в прохолодному тумані — цей росяний туман хіба не дарує мені музику — невичерпне джерело всього — Атмосфера що забула про сонце — де панує правічний устрій вологи.

Ніде так не виразні лісові стежки як у місячну ніч приховані — а однак отворяються перед тобою найнесподіваніше коли йдеш — ти занурений у ліс до останку а все ж твої ноги не спіткнуться. Це наче й не стежка під ногами а відкритий в’юнкий коридор крізь гущавину.

Тепер іду понад струмком, і піднявшись до попереднього рівня знов опиняюсь у теплому потоці

— Ліс спорожнілий вночі як і на вулицях часом трапиться якийсь випадковий перехожий — лише декілька нічних тварин на ловах. Більшість на спочинку.

О що ми знаємо про життя. Як не легко пригадати найбільш пам’ятне! Пам’ятаємо як свербіло а не як б’ється наше серце. Часом зринає відчуття вічності з днів моєї юності — але у пам’яті сама згадка про те.

Корови до єдиної покинули пасовиська усі вдома по дворах — у полі нікого. Чую нічного птаха, озивається наче зі сну, і все це стається зі спонуки зовсім незбагненної.

Наше духовне єство увиразнюється як і наша тінь що біжить поруч

Чомусь відчуваю себе не таким жвавим уночі — ноги не витримують так довго — так немов ніч менше сприяє м’язовим зусиллям — трохи ослаблює нас як темрява знебарвлює рослини — але то може є наслідком денного знесилення я ніколи цього не досліджував дорешти.

Позаминулого літа так пекло, що найняті ірландці трудилися на колії ночами замість вдень — кілька з них померли від спеки і холодної води. Не знаю чому вони ж працювали не більше як би удень. Все ж гадаю природа не схвалює таких трудів.

Шанують хіба що Мисливський і Жниварський місяці — але гадаю кожен повний місяць заслуговує шани за свою особливу вдачу. — Одного б літнього місяця я назвав Серединним.

(…)

Не буває французької революції в Природі. — жодних крайнощів — Вона хіба тепліша чи прохолодніша на кілька градусів.

Вночі жодних квітів — принаймні барвистості — Гвоздики більше не рожеві — лише мерехтять відбиваючи світло Замість квітів під ногами зорі над головою.

Моя тінь окреслює іншу особу — якийсь непевний тип мало не пройдисвіт — я питаюся «хто це?» а ось моститься у мене за плечима щойно спробував присісти на камінь (…)

Коли ступаєш на дорогу хоч і до міста ще далеко і відчуваєш під ногами пісок — наче ступив на доріжку посипану гравієм — та вже не почуєш дрімлюги ані не зауважиш своєї тіні — бо тут може нагодитися такий як і ти подорожній — ти лише йдеш Дорога веде і твою ходу і думку до міста — Бачиш перед собою лише прохід а думки твої перебігають з одного на інше — Вже ти не є сам собою.

У Подорожі природознавця довкола світу Чарльза Дарвіна — написаній 1831 року — Передав Еренбергові трохи дрібненького ледь видимого неймовірного пилку що літав над морем побіля островів Кейп де Верт виявивши що той складається в основному з «кремнистих оболонок інфузорій і кремнистої тканини рослин» — виявив у ньому 67 різних органічних видів. Усі інфузорії за винятком двох видів прісноводні. Кораблі навіть гинули в катастрофах через погану видимість. Зустрічається за тисячі миль від Африки — Дарвін виявив крупинки каменя трохи більші за одну тисячну квадратного дюйма.

Про Скелі св. Павла шир. 58° Пн дов. 29° 15’ Зх — «Жодна рослина, навіть лишайник не росте на цім острівці, однак населений кількома комахами і павуками. Оцей список, гадаю, вичерпує земну фауну: муха (Olfersia), що живе на птиці олуші і кліщ, що, мабуть, потрапив сюди як пташиний паразит; крихітна коричнева міль, так само живиться пір’ям; жук (Quedius), стонога, знайдена в посліді; і, нарешті, числені павуки, що, мабуть, полюють на тих дрібних квартирантів водоплавної птиці. Славнозвісні описи величавої пальми та інших шляхетних тропічних рослин, тоді птахів, і, нарешті, людини, що захоплює щойно народжений атол в Тихому океані, мабуть, не зовсім коректні; боюся, такий порядок руйнує поезію оповіді, бо пернаті і ті що живляться їхнім послідом, комахи та павуки, мають бути якнайпершими мешканцями новонародженої тверді в океані».

В Багії чи Сан-Сальвадорі в Бразилії сховався під деревом «таким густим, що його б ніколи не пробив звичайний англійський дощ».

Про Куріпку біля устя Плати — вершник кружляючи по колу, точніше спіралі, бо хоче весь час підкрастися ближче, може забити їх скільки завгодно — щось схоже в «Подорожі» Гірна на стор. 383 де згадується, що «в арктичній Північній Америці індіанці ловлять зайців-біляків, все тісніше звужуючи коло поки той сидить біля нори: полудень вважається найкращою порою, бо сонце високе і тінь мисливця не довга»

Там само

«Генерал Росас до того ж прекрасний вершник — що не мало значить у країні, де військо обирає свого генерала таким чином: табун необ’їжджених коней заганяють у загороду, де є ворота, а над ними поперечина: якщо хто осідлає з тої поперечини якогось з тих диких скакунів коли ті вириваються на волю, і зможе без сідла чи вузди не лише втриматись а й привезти його назад у загороду, той стає їхнім генералом. І така особа без сумніву стає гідною цієї армії. Ось який подвиг здійснив Росас».

Про Гаучо, що гострив свого ножа о панцир на спині броненосця перед тим як його забити.

Алкід д’Орбіньє — з 1825 по 1833 в Півд. Ам. на цей час (1846) оприлюднює дані, не менш промовисті за Гумбольтові, якщо йдеться про Півд. Ам. мандрівників.

Град в Буенос-Айресі як добре яблуко — убило 13 оленів окрім страусів — що виживають і осліплі. — і т. д. і т. п. Доктор Малькольмсон розповідав йому про град в Індії в 1831 році, коли «покалічено чимало худоби»

Як пласкі каменюки у 10 дюймів довкруж, лишали у шибках округлі діри.