Менсфілд-парк
Менсфілд-парк читать книгу онлайн
Джейн Остен (1775–1817) видатна англійська письменниця, автор романів «Гордість і упередженість», «Доводи розсудку», «Емма», «Нортенгерське абатство» та ін. Її книги підкоряють щирістю і простотою сюжетів і водночас тонким психологізмом та істинно англійським гумором.
Роман «Менсфілд-парк» належить до зрілого періоду творчості Джейн Остен. У ньому блискуче виявилася художня майстерність письменниці та її надзвичайна іронія. У маєтку Менсфілд-парк, куди взято на виховання Фанні Прайс, панують незгода і непорозуміння. Користь і егоїзм стають тут рушійною силою усіх вчинків людей. Проте дякуючи доброті, безкорисливості й стійкості Фанні вдається подолати всі перешкоди, страждання допомагають їй віднайти саму себе і зустріти своє щастя.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Фанні вже почало здаватися, що Лондон може звести нінащо будь-які варті поваги почуття. Вона знаходила цьому підтвердження в поведінці міс Кроуфорд і своїх кузин: прихильність міс Кроуфорд до Едмунда раніше була варта поваги, набагато більшої поваги, ніж будь-що інше в її натурі; а її дружні почуття до самої Фанні були справді бездоганними. І де ж ці почуття тепер? Фанні так давно не отримувала від неї листів, що вже готова була засумніватися в її дружбі, про яку раніше стільки розмірковувала. Уже багато тижнів вона не мала жодних новин про міс Кроуфорд і її лондонське оточення, окрім тих, що надходили з Менсфілду; і вона вже схильна була вирішити, що так і не знатиме, чи їздив містер Кроуфорд до Норфолку, поки не зустрінеться з ним особисто, і що цієї весни вже не отримає звістки від його сестри; але раптом надійшов лист, що оживив колишні почуття і збудив нові.
«Фанні, люба моя, вибачте мене, будь ласка, за це довге мовчання — так скоро, як зможете; і поставтеся до мене так, наче вибачили мене одразу. Це моє уклінне прохання і щира надія, — адже Ви така добра, — і тому я сподіваюся, що Ви поставитеся до мене краще, ніж я на те заслуговую, і зараз пишу, щоб попросити Вас відповісти мені якомога скоріше. Я хочу знати, як стоять справи у Менсфілд-парку, і Ви, безперечно, зможете мені про це розповісти. Треба бути зовсім безсердечною, щоб не співчувати їм у такій біді; і, судячи з усього, що я чула, в бідного містера Бертрама навряд чи є надія на одужання. Спочатку мене не дуже турбувала його хвороба. Я вважала його одним із тих людей, які завжди вимагають, щоб із ними панькалися, і самі трусяться над своїм здоров'ям; тому я більше співчувала тим, хто мусить його доглядати. Але зараз стверджують, що він справді в небезпеці, що ознаки вельми тривожні і що принаймні декому з членів родини про це відомо. Якщо це так, Ви, без сумніву, є однією з них, із цих обізнаних персон, і тому благаю Вас, дайте мені знати, наскільки вірні мої уявлення. Не варто навіть говорити, як я радітиму, дізнавшись, що вони помилкові; але така думка начебто переважає, і, зізнаюся, мені від неї стає моторошно. Щоб така молода людина, у розквіті сил, пішла з життя — це справді дуже сумно. Бідний сер Томас буде в страшному горі. Мене це справді хвилює. Фанні, Фанні, я бачу, як Ви посміхаєтесь і проникливо дивитеся на мене, але, слово честі, я ніколи в житті не підкупала лікаря. Бідний юнак! Якщо він помре, у світі стане двома бідними молодими людьми менше; і я, не вагаючись, без жодного остраху скажу кому завгодно, що багатство і високе становище дістануться тому, хто на них заслуговує більш від усіх. Те, що сталося на Різдво, — вчинок вельми нерозважливий, але прикрі наслідки кількох днів можна буде почасти приховати. Лак та позолота — надійний покрив. Тільки й біди, що він не зможе додавати до свого імені титул есквайра. Фанні, коли любиш по-справжньому, як я, багато на що можна заплющити очі. Напишіть до мене із зворотною поштою, зважте на моє хвилювання і не думайте, що це несерйозно. Скажіть мені істинну правду, ту, яку ви знаєте з перших вуст. І не картайте себе даремно, не соромтеся моїх почуттів чи своїх власних. Повірте, вони не лише природні, вони людяні й благопристойні. Самі подумайте, хіба «сер Едмунд», отримавши усю власність Бертрамів, не зможе зробити більше добра, ніж будь-хто інший з можливих спадкоємців? Якби Гранти були вдома, я б не стала Вас обтяжувати таким проханням, але зараз Ви — єдина, в кого я можу дізнатися правду, оскільки його сестри зараз недосяжні для мене. Місіс Рашворт проводить Великодні свята в Ейлмерів у Твікенхемі (Ви, звичайно, про це знаєте), і ще не повернулася, а Джулія — у своїх кузин, вони живуть десь поблизу Бедфорд-сквер, але я забула їхнє прізвище та назву вулиці. Та навіть якби я могла звернутися до них, то все одно віддала б перевагу Вам, — для мене є надто очевидним, що вони не хочуть відмовлятися від своїх розваг і вважають за краще не знати правди. Я гадаю, канікули місіс Рашворт скоро закінчаться; а в тому, що для неї це справжні канікули, я не маю жодного сумніву. Ейлмери — приємні люди; і оскільки її чоловік у від'їзді, вона може насолоджуватись життям. Те, що вона заохотила його поїхати до Бату за матір'ю, робить їй честь; але як вони поладнають з вельмишановною старою пані? Генрі зараз поруч, тому мені нема чого передати від нього. Чи Вам не здається, що Едмунд уже давно був би у Лондоні, якби не ця хвороба?
Я вже почала згортати листа, коли увійшов Генрі, але він не приніс жодної звістки, яка б перешкодила відправити моє послання. Місіс Рашворт знає, що життя вашого хворого в небезпеці; Генрі бачився з нею сьогодні вранці, вона повертається на Уїмпол-стрит: має приїхати стара леді. Тільки не хвилюйтеся і не вигадуйте бозна-чого через те, що він провів кілька днів у Річмонді. Він їздить туди щовесни. Будьте певні, він думає лише про Вас. Якраз цієї миті він каже, що до нестями жадає Вас побачити і стурбований лише тим, що обмірковує, як це владнати і як зробити цю зустріч приємною для Вас. На доказ він повторює, і ще з більшим нетерпінням, те, що говорив у Портсмуті, — що ми відвеземо Вас додому; і я від душі приєднуюся. Люба Фанні, напишіть негайно і звеліть нам приїхати. Ви ж знаєте, ми з ним можемо поїхати до пасторату і не завдавати клопотів нашим друзям у Менсфілд-парку. Буде дуже приємно побачити їх знову, а незначне збільшення товариства може виявитися для них вельми бажаним; а щодо Вас, то Ви повинні відчувати, наскільки Ви там потрібні, і при Вашому благородстві не можете лишатися осторонь, коли у Вас є можливість повернутись. Мені бракує і часу, й терпіння, щоб передати хоча б половину слів Генрі, звернених до Вас; повірте, що кожне з них і всі вони разом сповнені вічної любові.»
Огида, яку викликала у Фанні більша частина цього листа, і крайнє небажання сприяти зустрічі його авторки з Едмундом призвели до того, що вона не могла розсудити, чи слід їй прийняти пропозицію, викладену в кінці листа. Для неї самої це була величезна спокуса. За кілька днів опинитися в Менсфілді — це здавалося їй найбільшим щастям у житті, але радість її не була б чистою: адже вона завдячуватиме цією радістю людям, у чиїх почуттях та поведінці багато що здавалося їй вартим осуду. Почуття сестри, поведінка брата, її безсердечне честолюбство, його бездумна суєтність. Знати, що він підтримує знайомство, а можливо, й фліртує з місіс Рашворт! Фанні почувалася глибоко скривдженою. Вона думала про нього краще. Однак, на щастя, їй не потрібно було зважувати та вибирати, якому з протилежних намірів та сумнівних понять віддати перевагу; не їй вирішувати, чи тримати Едмунда та Мері на відстані одне від одного. У неї було одне беззаперечне правило, яким вона керувалася завжди. Пошана до дядечка, страх виказати йому непокору вказували їй, як слід вчинити. Вона мусить відмовитися від пропозиції міс Кроуфорд. Якби дядечко розважив за потрібне, він би послав за нею; і навіть її бажання повернутися раніше було б зухвалістю, яку навряд чи можна виправдати. Вона подякувала міс Кроуфорд, проте рішуче відмовилася, її дядечко, наскільки вона розуміє, сам збирається за нею приїхати; а оскільки за весь час хвороби її кузена ніхто не вважав її присутність необхідною, слід припустити, що її повернення зараз є взагалі небажаним, і вона лише почувалася б зайвою вдома.
Вона описала нинішній стан здоров'я кузена так, як сама могла про нього судити, — і подумала, що цей опис має задовольнити всі сподівання її життєрадісної кореспондентки. Едмунда вибачать за те, що він став священиком, якщо він отримає у спадок чималий капітал; певно, оце й була вся перемога над її хибними переконаннями, з якою він був готовий себе привітати. Міс Кроуфорд переконана в одному — що в житті мають значення тільки гроші.
Розділ сорок шостий
Фанні не сумнівалася, що її відповідь глибоко розчарує міс Кроуфорд, і тому, знаючи її вдачу, очікувала нових домагань; і хоча другий лист прийшов лише через тиждень, у Фанні він викликав такі ж самі почуття.
