Нафта

Джанні поклав свою вправну велику долоню на голову Карло майже ніжно чи шанобливо й почав легенько тиснути, ніби запрошуючи. Карло знизу вгору дивився йому в обличчя. Ніби зрозумівши питання у тому погляді, Джанні погідливо подивився на Карло у відповідь, злегка кивнувши головою, мовляв: «Так, так, давай». А потім сильніше натиснув рукою на Карлову потилицю. Карло майже зворушило чесне, серйозне, ображене удавання із себе жертви, — настільки чоловік уживався у роль, яка, і він цього зовсім не приховував, була для нього лише частиною гри, — притаманне жіночному єству, яким він керувався, опираючись тій руці. Адже чудово знав, що Джанні був, чи принаймні міг виявитися, настільки наївним, що повірив би у його удавання жертви, а тому через це дійсно міг повірити у власну дещо гідну осуду деспотичність. Карло зворушувало у Джанні те, що цей хлопчина не міг нехтувати голосом совісті, яка підмовляла його перестати тиснути й не наполягати на тому, чого він хоче: іншими словами, його розчулювала слабкість Джанні перед власною плоттю. Але Джанні продовжував тиснути, чудово вміючи використовувати власну силу й права, якими наділяє його юність. Він із силою натискав на голову Карло, штовхаючи її до свого непохитно стоячого члена, крайня плоть на якому вже скраю навіть почервоніла від жадання. Певна річ, Карло не міг вдавати, що надто цьому противиться, тож схилив голову. Проте він лише дав можливість притиснути член до своєї щоки. Кілька хвилин Джанні, спочатку вдовольнившись і цим, просто терся об щоку, сильно притискаючи до себе голову Карло. Але потім, і це не було несподіванкою, знову розпочав маніпуляції, щоб отримати те, чого хоче. Він відхилив голову Карло, а потім знову наблизив її до свого члена, направляючи його в рот. Але Карло не відкривав його, ніби це був останній відчайдушний спротив, який чинила «дівчина, що упала в розпусту», але противиться тому, щоб дійшло аж до такого. А Джанні справді простодушно вірив, що мусить по-справжньому долати цей опір. І робив він це, застосовуючи силу, але водночас люб’язно, навіть спантеличено, хоча, безсумнівно, він би ні за що в світі не відмовився від того, щоб змусити Карло дати те, чого він щосили бажав. Двічі чи тричі спробувавши впхнути член у рот Карло, який чоловік міцно стулив, Джанні вирішив допомогти собі й другою рукою, яка досі була вільна. Цією рукою він схопив Карло за щелепу й так сильно, майже розлючено, намагаючись запхнути в рот свій член, стискав ту щелепу, що Карлові стало боляче. Карло раптом піддався і роззявив рота. Член увійшов йому до самого горла. Але Карло не ворушився, ніби, покорившись, не знав, що робити, як ошелешене дівча, яке взяли силою. Тепер уже Джанні рухався вниз-угору. Карло не ворушився, ніби, загіпнотизований підкоренням, приголомшений новизною; хоч насправді так воно й було. Саме так він почувався. Він справді мав коритися волі Джанні, й насправді корився. Поза тим, цей ніжний і водночас налитий член, що так ненаситно наповнював його, був ніби першим, котрий він взагалі пізнав. Зрештою, не було б ніякої різниці, якби замість двадцяти хлопців була тисяча. Той дужий засув із гарячої, ніжної й разом з тим затверділої до краю плоті, який зайшов у нього, був справжнісіньким дивом; і те, що він знову бачив підтвердження цьому на власні очі, здалося Карло безмежно новим відчуттям. Та Джанні не зробив навіть і десяти повільних та, так би мовити, зосереджених рухів угору-вниз, як Карло відчув, що член хлопця почав стрімко танути, випускаючи, скорочуючись, рідину, теплу, солодку й в’язку, і цю в’язкість неможливо сплутати ні з чим іншим. Відчуваючи спазми, які віднімали у нього цю масну життєдайну речовину, Джанні обіперся руками об плечі Карло, бо у хлопця підломлювались ноги, немов не лише його сперма з його пеніса, а й він сам випорскувався усередину Карло. Потім, тихо простогнавши, Джанні різко вийшов. У місячному сяйві показався ще дуже налитий член, з якого капали крапельки. Перш ніж піти, після того як Карло, сповнений смутку, витер йому орган, Джанні теж відчув, що повинен на знак прощання, яке пригнічувало його, грубо погладити по голові людину, яка прислужилася й допомогла втілити його бажання. Він швиденько по-спортивному побіг до решти хлопців.

З гурту вийшов уперед П’єтро. Карло впізнав його за спецівкою. На ньому була одна з тих широчезних темно-синіх спецівок, яка стала ще темнішою від плям мастила. У тій спецівці П’єтро був ніби у чувалі, хоча «заслінка» була розстебнута аж до пройми й з-під спецівки виднілася червона майка, яка теж була замащена машинним мастилом. П’єтро йшов дуже повільно, випалюючи цигарку. Підійшовши до майданчика, на якому навколішки на нього чекав Карло, хлопець востаннє кілька разів затягнувся й як завжди, майже знервовано викинув недопалок. Він розстебнув штани під спецівкою: застібка на ремені блищала просто у нього між ногами, саме там, де П’єтро наразі простодушно вовтузився, щоб витягти орган назовні. Те, що зробити це було не дуже легко, адже вже майже стоячий член був стиснутий (і в цьому була головна причина клопоту) у тісних трусах, які були в штанях, а на них зверху спецівка, трохи збило П’єтро з пантелику; втім, хлопець не хотів цього виказувати, тож надалі стояв з блідим, насупленим та відчуженим обличчям. Водночас те, що робить хлопчик наодинці — коли хоче попісяти на кущик, стіну чи десь в усамітненому місці, як годиться за ххх ххх ххх, — він зробив з надзвичайно природною старанністю. Тисячі разів цей жест був потаємним, прихованим від цікавих необізнаних очей, подалі від поглядів незнайомих чоловіків та жінок: і наразі, коли обставини були зовсім іншими, все було достоту так само. Карло помітив, як біліє край спортивної майки на тлі темної у сутінках шкіри, й ось нарешті з’явився член, який хлопець тримав пальцями. Для того, щоб дістати його, П’єтро нагнувся й втягнув живіт: наразі він стояв, широко розставивши ноги й розслабивши живота, пеніс здимався вгору. А через те, що він додатково був прихований ще й спецівкою, оголеність члена, що стирчав з-під неї, ставала ще оголенішою. Цей був одним з найтовщих, які Карло довелося побачити цього вечора. Шкіра крайньої плоті не зсунулася до основи голівки, відкриваючи її повністю: із кільця зі шкірних складок виглядав лише свинцево-яскраво-рожевий краєчок. Та голівка, прихована під шкірою, вузликувата й товста, видавалася уперед^c [147], наче маленький кулачок. Карло знову ніби зачарувало це видовище. Але цього разу він би ніяк не насмілився гратися у непокірного. П’єтро був не такий привабливий, як Джанні, з погляду, так би мовити, соціального. У нього було бліде, майже зеленувате обличчя, може, він занадто багато працював наприкінці цієї літньої днини. Низьке чоло й взагалі трохи неправильні риси обличчя. В очах була ворожість, здавалося, що навіть його рот неспроможний на усмішку. Волосся густе, чорне, брудне, нечесане, давно нестрижене. Та Карло знав, що причиною такого невдоволеного, єхиднуватого вигляду була хіть. Так у цьому блідому та трішки нещасному юнакові проявлялося бажання кінчити. Усе те незначне насилля, яке чинили з Карло, принаймні досі, попередні хлопці, було нічим у порівнянні з оцим мовчазним бажанням. Карло був певен, що П’єтро навіть рукою не ворухне, щоб примусити його робити те, чого хоче. Однак Карло відчував, що його сила саме й є у тій непорушності, нетерпінні, сповненому ненависті за те, що змусили його отак оголятися та ще й змушують чекати. Карло, відчуваючи, що така сама жага того члена, як кілька хвилин тому, коли тут був Джанні, душить його — достоту так само, — Карло не змусив себе просити й зразу нахилився до П’єтрових геніталій, беручи в рот голівку члена, вкриту щільною шкірою, від якої оголеним був лише краєчок, рожевий, синюшнюватий, ніби зроблений з якоїсь іншої речовини, ніжної, мов шовк і вже зволоженої масною спермою, яка вже виділилась із маленького отвору над натягнутою вуздечкою. Карло тільки-но встиг відчути губами та ротом такі переповнені ххх форми й відчути, окрім майже ароматного запаху сперми, запах заліза та машинного мастила, яким просяк пеніс, як П’єтро кінчив Карлові в рот, як і Джанні кілька хвилин тому. П’єтро навіть не ворухнувся, навіть не зітхнув, не подарував Карло анінайменшого задоволення, якого той так сподівався. Карло, здивований та розчарований таким стрімким фіналом їхньої зустрічі, чекав, поки тривала еякуляція скінчиться, намагаючись, наразі це буде саме до слова, насолодитися нею до останньої краплі. Скінчивши, П’єтро зовсім не був таким люб’язним, як Джанні, витягуючи член із Карлового рота, він мало того не штурхнув. Тоді Карло, стоячи навколішки, після того, як його відштовхнули, перед П’єтро, який випростався перед ним, кинув з-під лоба на П’єтро незадоволений, благальний, але покірний погляд. Утім, П’єтро на нього не дивився: він зосереджено споглядав власний масний член, невдоволено скрививши своє білувате обличчя, на якому виднілися сліди бруду з майстерні. Поволі він витер його руками, лівою рукою притримуючи його рівно, а шорсткою долонею правої руки витираючи кільце голівки члена, яке виднілося з-під крайньої плоті, що вкривала її не до кінця. Між тим, член і не думав стухати. «Давай я», — мовив Карло. І П’єтро погодився віддатися у Карлові руки. Карло повільно витер його вже звичною своєю хустинкою. Він робив це довше, ніж зазвичай потрібно, час від часу цілуючи його. Як не дивно, П’єтро терпляче чекав. Член у нього був лиш трошки стухлим, порівняно з тим, яким був тоді, коли він тільки витягнув його зі штанів, але у Карлових руках, які витирали його, орган демонстрував, що збирається стати таким самим, як спочатку. Карло з-під лоба кинув на П’єтро ніби обожнюючий погляд, сором’язливо усміхаючись і для того, щоб крадькома глянути на нього. На обличчі П’єтро не було жодних емоцій: як і перше, він зосереджено й вороже дивився вниз. Отож, цілуючи пеніс П’єтро, наче щоб віддячити, він почав ще брати в рот, знову відчуваючи із цілковитим, мало не набожним самозабуттям ті важкі й крупні форми: вузликувату голівку, вкриту товстою шкірою, ніжний відкритий краєчок із напруженою вуздечкою, легкий аромат засохлої вчорашньої та сьогоднішньої, свіжої, сперми, змішаний із запахом змазки та заліза з майстерні. Потім почав рухати вниз-угору ротом, наче все лише починається. Карло повсякчас боявся, що П’єтро відштовхне його, прожене; але натомість хлопець грубо поклав йому долоню на потилицю, спершу одну, потім другу, склавши їх одна на одну й щосили притискаючи до себе голову Карло. Так він виявляв, що згоден почати все з початку, навіть не просто що згоден, а що вимагає цього. Ніби підкоряючись його волі, Карло сумлінно став до праці: він робив свою справу, але цього разу вже саме він робив усе нишком. Що сильніше його серце стискалося від щастя, немовби від туги, то більш старанно й неспинно Карло мав виконувати те, що вимагав від нього П’єтро.