Оргiя

Чи вже вона й для храму засвята, по-твоєму?

Антей

По-моєму, блюзнірство — рівняти дім римлянина до храму!

За гроші чи за славу — ти продався укупі з твором рук твоїх.

Федон

Антею!

Ти хочеш довести мене до того, щоб я пішов і викупив назад ту статую. За гроші неможливо, щоб Меценат раз куплене продав, та, може ж, се ще не остатня іскра мого натхнення, може, я здолаю щось кращого створити — їй на викуп.

Антей

Ти купиш другий гріх, і то ще тяжчий.

Федон

Не розумію, що ти з мене хочеш!

Чи мав би й я весь вік, як ти, сидіти без хліба і без слави?

Антей

Се повинен терпіти еллін, коли хліб і славу здобути може тільки з римських рук.

Федон

Хто слави не бажає, той не еллін, — жадобу сю батьки нам заповіли, діставши від дідів.

Антей

Діди приймали вінці свої з рук матері Еллади, батьки дозволили зв'язать їй руки і тим синів позбавили вінців.

Авжеж, Федоне, відколи безславна сама Еллада — елліни повинні жадобу слави в серці заглушити.

Федон

І збільшити безслав'я свого краю?

Та чим же вславиться сама Еллада, коли їй діти лаврів не здобудуть?

Антей

Уже ж не з рук ворожих їх приймати!

Федон

Чому ж би ні? Гомер казав: «Солодка хвала від ворога».

Антей

На полі бою, та не в полоні!

Федон

Слава і в полоні все буде славою.

Антей

Не сподівайся!

Неславу дозволяють нам носити, а славу Рим бере, немов податок.

І тая Терпсіхора, що продав ти, прославить не Елладу й не тебе, а той багатий Рим, що стяг всі скарби з усіх країв руками Меценатів.

Його колекцію твій твір прославить, а не тебе, ти тільки раб отой, що хистом оргію панам скрашає, та оргія все ж панська зостається, хоч рабські руки вряджують її.

Федон

Рабам на оргії немає честі, але хто має гостем буть на ній, як я і ти…

Антей

Того не сподівайся, щоб я пішов на оргію з тобою!

Запобігай вже сам вельможних ласки, а я лишусь «без хліба і без слави», як ти казав, та, може, не без честі.

Федон

По щирості, я радив би піти.

Антей

Та вже ж! Волам у парі охвітніше ярмо носити.

Федон

Бачу, ти не віриш, що я тобі добра бажати можу.

А все ж, хоч ти мене образив тяжко, я не забув, що ми з тобою друзі.

Антей

То я тебе, не ти мене образив?!

Федон

Авжеж, я Терпсіхору відкуплю, а ти вразливих слів своїх не вернеш.

Антей

І ти того не можеш відкупити, що ти вчинив. Ти оганьбив свій хист.

З богині ти зробив товар звичайний.

Хоч вернеться з неволі Терпсіхора, то вже вона богинею не буде.

А мармур — як не бог, то просто камінь.

Федон

Коли він богом став, то вже ніколи у камінь не повернеться. Твір хисту на всякім місці твором хисту буде.

Твоя епіталама пролунала не гірше у просторій римській школі, ніж у твоїй тісній убогій хаті.

Якби ж тим сам ще заспівав її у Меценатових гучних палатах, приграючи на лірі дорогій…

Антей

Федоне! Не кажи мені такого, бо я тебе зненавиджу навіки!

Федон

Антею, се якась дивна затятість.

Та ж еллінам не першина приймати хвалу чужинців, і яка ж в тім ганьба?

Антей

Чужинців — так, але не переможців.

Бо переможець лиш тоді похвалить, коли подоланий похилить чоло йому до ніг і порох поцілує з-під стіп його.

Федон

Таке бувало в персів та в інших східних варварів. Ніколи сього від нас не вимагали в Римі.

Антей

Не вимагали? Хто ж то перейшов по нас, як по містках, до храму слави всесвітньої? Кого ми по собі з безодні варварства на гору несли?

Чи ж не лягли ми каменем наріжним до мавзолею нашим переможцям?

І ми ще маємо радіти з того, що нам дозволять у гучних палатах на лірі заграбованій пограти?

Федон

Хіба тій лірі краще німувати?

Антей

Так, краще!

Федон

Ні, я думаю, що гірше.

Все ж краще будувати мавзолеї хоч би і не собі, ніж просто бути, мов зілля придорожнє, під ногами у того ж переможця. Він як схоче, то збройною ногою вмить розтопче всі наші гордощі, всі буйні мрії…

Антей

Що ж? Ліпше нам самим те все стоптати, щоб ворогам не завдавати праці?

Се жрець краси так думає й говорить?

Лишилося одно — так і вчинити.

Ти не продався, — гірше! Ти віддався у руки ворогу, як мертва глина, з якої кожне виліпить, що хоче.

Та хто ж тобі натхне вогонь живий, коли з творця ти творивом зробився?

Іди служи своєму Меценату, забудь краси великі заповіти, забудь несмертний образ Прометея, борця проти богів, забудь і муки Лаокоона, страдника за правду, не згадуй героїні Антігони, ні месниці Електри. Викинь з думки Елладу, що, мов Андромеда скута, покинута потворі на поталу, з нудьгою жде Персея-оборонця.

Ти не Персей, бо ти закам'янів перед обличчям римської Медузи.

Ти вже не тямиш вищої краси, краси змагання, хоч і без надії…

Федон

Нема краси в затятості безсилій… Але з тобою, бачу, не зговориш!

Бувай здоров. Я йду.

Антей

Прощай, Федоне.

Федон

Ми вже не друзями розстаємось?

Антей

Боюсь, коли б не стрілись ворогами.

Федон, здвигнувши плечима, виходить.

Неріса (виходить з гінекея, ледве зачинилось хвіртка за Федоном)

Антею, я тебе не розумію!

Так шорстко ти з Федоном обійшовся, а в чім його вина?

Антей

Ти прислухалась?

То вже було прислухатись як слід.

Чи, може, то тобі якраз до мислі, що буде на позорищі стояти твоя подоба в домі переможця?

Неріса

Яке позорище? Хто переможець?

Чим винен Меценат, що дід його чи, може, прадід з еллінами бився?

Тепер же Меценат не забирає ніяких наших скарбів силоміць, але купує, ще й за добру ціну.

Антей

Тим злотом, що стягається до Риму з подоланих, таки ж і з вас самих.

Неріса

Не сам же Меценат його стягає.

Та й ти як спадок одібрав по батьку, то не питав, хто й як його надбав.

Антей

Я знав, що то було придбання чесне.

Неріса

Так, певне, думає і Меценат про статки батьківські. Він повертає чималу частку нам назад в Елладу, а ти за те найбільше ворогуєш.

По-твоєму, то добре, щоб у нас по закутках марніли твори хисту, щоб з голоду митці снагу втрачали, щоб мармур цвіль посіла, струни — ржа, щоб елліни на варварів звелися, аби римлянам чим не послужити?

Антей

Доволі вже їм служать. Я не буду.

Неріса

Ніхто й не вимагав від тебе служби.

Чи Меценат завдав тобі зневагу, в гостину через друга запросивши?

Антей

В гостину? Ти се думаєш навсправжки, що Меценат співця до себе кличе на оргію для дружньої балачки, а не для співу на розривку гостям?

Неріса

А що ж, якби ти й заспівав там трошки?

Твої пісні вже й так були в тім домі.

Антей

Та з того я не винен.

Неріса

Ні, ти «винен», ти дав ученикам пісні списати і, значить, сам їх випустив у світ.

А що римлянин оцінив їх краще, ніж земляки, то се вже річ звичайна, винуй у тім, як хочеш, Мецената.

Тепер в Елладі той лиш має славу, кого похвалить Рим. Коринф оцінить свого співця тоді, коли втеряє.

Якби ти в Рим дістався з Меценатом і там здобув заслужений тріумф, — бо Рим же вміє талани вінчати! — а потім повернувся до Коринфа, то рідні лаври, наче ряст весною, прослалися б тобі попід ногами.

Антей

Топтати рідних лаврів я не хочу.

Тріумфи в Римі — то для мене ганьба.

Неріса

Чого ж ти ждеш?

Антей

Признання в ріднім краї без помочі ласкавих переможців.