Нафта

Нотатка 8

ПРОДОВЖЕННЯ

У порівнянні з таким початком усе, що Карло змушений робити у канавезькому маєтку та в Турині неподалік, може лише померхнути. Та так уже воно буває, не завжди все найцікавіше трапляється наприкінці. Ема пішла на вечірку, на яку збиралася, звісно, трохи запізнившись, та цій дрібниці ніхто не надав великого значення. Щойно вона пішла, Карло пообідав наодинці. Йому прислужувала нова служниця, сільська дівчина з ххх. Тоді у тій місцині ще можна було знайти собі служниць, власне, як і століттями раніш. Жінці було майже тридцять. Карло відразу втнувся у неї особливим поглядом, поглядом надто увічливого хазяїна, причіпливого не лише поглядом, а й вередливого в їжі тощо. Принісши йому супницю із першою стравою, жінка помічає, що хазяїн тримає руки в паху; вона не могла цього не помітити, а от чоловік сидів з опущеними очима. А коли вона принесла йому курку, — і то була смачнюча курка з добрими овочами, — штани на ньому вже були розстебнуті; жінка намагається не зважати, та Карло цього разу дивиться просто на неї й помічає, що її погляд упав на білу майку, що випнулася з-під розстебнутої застібки на штанях. Отож, поки служниця йому прислужує, Карло засовує руку в штани, сильно стискаючи пеніс, витягає його. Він не зводить з неї своїх мутно-блакитних очей, що водночас заподіюють біль і внушають покору, починаючи ставити питання, які змушують жінку, якій платять за те, щоб вона прислужувала, до шанобливих відповідей:

— Ти заміжня?

— Так, пане.

— Як давно?

— Та вже п’ятнадцять років сплило.

— Ти ж ще дитина, а вже заміжня!

— Так.

— І діток маєш?

— Маю, пане.

— Скількох?

— Трійко.

— Дівчат чи хлопців?

— Найстарша донька й двоє молодших синів.

— Якого віку?

— Найстаршій — чотирнадцять, меншенькому — тринадцять, а наймолодшому, він ще геть маля, — рік і два місяці.

— Он як.

Протягом цього діалогу, коли жінка мусила стояти перед хазяїном і слухняно відповідати на питання, Карло витягнув члена зі штанів, так само чимдуж стискаючи його.

— А як звати найстаршу дівчинку?

— Віолою звати.

Закінчивши прислужувати, жінка стала з вазоном у руках, схожа на економку: у голові лише практичність, ніяких любощів. Карло розтискає руку, якою тримав свій орган, аби взяти столове приладдя. Оголений пеніс сторчма стирчить із штанів. Опустивши очі, служниця йде геть. Щойно жінка вийшла, Карло, думаючи про Віолу, не може втерпіти й починає швидко себе пестити, він настільки збуджений, що швидко кінчає. Тепер уся рука вимазана. Він іде обмитися.

Коли відволікання на служницю скінчилось, Карло пішов у кімнату. Він одразу лягає на біле укривало із ххх й розстібає штани. Певна річ, член стояв, тому чоловік бере його й починає рухати, ніби повільно пестячи себе, як він вчиняв за будь-якої нагоди, коли був наодинці. У спальні стояла жаска тінь, і попри те, що з іншого боку ще було яскраве світло палючого сонця, хоч воно вже було неспроможне припікати по-справжньому (на ніби вкриті емаллю виноградники під морською блакиттю, проти пагорбів), вона лежала на серці, ніби камінь. Тепер уже не те, що замолоду, коли мука від цієї тіні (створеної Богом) була нестерпною, й навіть зараз, попри те, що він уже звик до неї, досі завдавала болю. Сонячні промені так само проникали всередину, як і щойно минулого літа, і щось незбагненне-безбарвне у ньому ясно сповіщало про те, що земля знову повернулась у літо, яке знову прийшло виконувати свої обов’язки. Карло думками був далеко: взимку він повернеться до Рима, а може, навіть поїде на Сицилію. Єдине, чим він переймався, — страшенною насолодою від вдоволення свого органа, того, що стискав рукою, а також решти тіла. Він згадав матір, і вмить, хоч і не маючи у собі сімені, сухий, як тростина, член почав здійматися. Це був ніби новий код, який уперше пізнали й уперше використали. Карлова мати у Турині, у міській квартирі, щойно пообідавши, самотня, упріла, зморена, тільки-но повернулася зі світського рауту й уже готується до наступного (чаювання у будинку, що був призначений для святкувань з кількома обраними чоловіками чи жінками, які прийдуть у гості і для яких зробили відкрите й трохи вульгарне святкування) — цей образ уже входив до постійного набору Карлових фантазій, від яких у нього вставав, і він міг пестити себе, не кінчаючи, стільки, скільки сам того хотів. Процес мастурбації, ніби заколисуючи його, приносив за собою глибокий сон, від якого повіки ніби ставали свинцевими. Увечері, звично попестивши себе, він обов’язково засинав; іншим разом він засинав ненадовго, забувшись непробудним жахіттям. У цій кімнаті, у ліжку, де він спав підлітком, відбувається те ж саме. Прокинувшись після п’ятихвилинної дрімоти, він відчув, що пеніс, якого він тримав у руці, завмер. Сонячне проміння все наполегливіше прослизало крізь щілини у старих віконницях та по-данунцівськи важкі штори. Почувши голоси, що долинали з вулиці, Карло, досі стискаючи свій член, підвівся з ліжка, підійшов до вікна й легенько відхилив запону, так, щоб у вікні його не помітили (він уже механічно відшторював запону саме настільки). Голосно теревенячи, у дім заходять трійко Карлових сестер: К’яра, Наталія та Емілія. Разом з ними заходить ще й дівчинка років тринадцяти-чотирнадцяти, вони кличуть її Віолою: значить, це й є донька служниці. Спостерігаючи за тими жінками, захоплений жаданням, Карло ще сильніше стискає у розстебнутих штанях пеніса. Сестри з дівчинкою зникають у глибині маєтку. Садок спорожнів. Там, далеко у селищі, видніється осередок тополь та кленів. Усередині, створені штучно й сповнені відчуття вікової розкоші, ростуть огорожі з самшиту; видно алеї з дрібного білого гравію; ковдру з помаранчевих та темно-бузкових квітів, та вони ніби вкрилися пилом, вицвіли: пожива для блакитних бджіл під тьмяно-палючим^a [37] сонцем. Карло знову ліг на ліжко, широко розсунув ноги й знову думав про матір, пестячи свій орган, що враз став не таким твердим, як під час ерекції. Карло вирішив підвестися й поїхати до Турина. Втім, чоловік витратив ще хвилин п’ять чи десять, мастурбуючи у своєму ліжку, мозок його палав від еротичних фантазій, які він уже за кілька годин здійснить там, у Турині. А тим часом, як і зазвичай, він відволікався на думки, котрі не мали нічого спільного із тими фантазіями: він наполегливо мучив себе питанням, як його родина могла жити таким безкінечно-багатим і таким ефективно-впорядкованим життям — мати величезний маєток у Канавезе, квартиру у місті з сімома-вісьмома кімнатами (мансарду на вулиці ххх), всю необхідну прислугу і тут і там, й автомобілі для всіх, чи майже для всіх, членів родини. Кожен крок, який робився усередині цього всесвіту старовинної й поважної родини, не міг не коштувати моря сучасних грошей, які, хоч і не безпосередньо власноруч, та накопичили їхні предки (дід був великим поміщиком і промисловцем). Захоплений такими думками, що зовсім Карло не стосувалися, він застебнув штани й, не перевдягнувшись і не помившись, вийшов геть.

Матері вдома не було. Карло побачив її лише надвечір, на третьому святі. Йому коштувало неабияких зусиль знайти її, адже спитати про це просто й відверто, як зазвичай питають сини матерів, йому не стало сміливості. Наразі зніяковіння та страх, за допомогою яких він досягав сексуального задоволення, вже проникли й у стосунки між Карло, його матір’ю та всіма рештою. Те, що у якусь мить він вирішив віднині й назавжди перейматися виключно сексом — джерелом щораз неповторних, прекрасних, несказанних насолод, ще не означає, що він цілковито присвятив своє життя насолоді. Його зніяковіння було радше неспокоєм, а не звичайною сором’язливістю. У цьому він лишився таким самим, як і змалку. Думка про те, що треба телефонувати комусь, питаючи: «Чи ви, бува, не знаєте, де мама?», коли тепер він шукав її зовсім не через те, що вони разом господарюють, паралізувала його нездоланним страхом. Треба було удати із себе злодюжку, аби дізнатися, що твоя мати святкує на третій гулянці у будинку Одоне. Побачивши її, він враз наказує їй піти до лазнички, та, перш ніж жінка послухалась і спустилась у ванну кімнату на нижньому поверсі, він мусив повторити це два чи три рази. Щойно Карло переконався, що мати у кімнаті, він теж зайшов усередину. Убиральні в будинку Одоне були всі геть-чисто білі, вкриті художньою керамікою, зробленою під вісімнадцяте століття; під шлейфом запахів пудри та іншої косметики чувся сморід сечі та менструальної крові, і хоч був несильний, та дух перебивало. Певна річ, у цьому святилищі Карло був уперше. Збудження було настільки сильним, що він мав зігнутися навпіл, ніби від болючого удару. У маленькій передній кімнатчині перед люстерком стояла жінка. Карло мусив удати, що заблукав, і знову сховатися у коридорі, ризикуючи, що його там заскочить ще якась жінка. Почалися хитрування, змудроване чекання, на карту котрого було поставлено все на світі. Або все пройде за планом, або на нього чекає нестерпне розчарування, гірше за саму смерть. Він мусив чекати, поки та пані вийде геть, і мав завадити матері вийти звідти першою, а також пильнувати, щоб їх не потурбували інші непрохані гості. А ось і служниця. Карло зрозумів, що кінчив, і, лаючись подумки, відчув розпач, ніби хлопчисько. Раптом жінка, бісова шльондра, ніби силою Карлової думки її щось розвернуло, пішла в інший бік, зійшовши вузенькими сходами донизу, де розташовувались домашні кухні. А та інша шльондра (якщо можна, я трохи додам невласне-прямої мови) була ще досі у лазничці. Як дізнатись, як там справи, не визираючи, щоб тебе знову не помітили? Задля того, щоб хитрість удалася, треба було стояти непорушно: потрібна цигарка. Але ж наш бідолашний Карло не палить. Коли вже він почав утрачати тяму, а нерви були немов запалені від напруги, ніби виштовхана звідти силою його думки, шльондра вийшла, прослизнувши на горішній поверх, немов привид, змарнівши за п’ять хвилин перебування у відлюдному місці. Карло, як очманілий, кинувся туди, звідки щойно вийшла жінка: з трьох убиралень двері лише однієї були прочинені, інші було зачинено. Карло постукав, шепочучи спотвореним голосом: «Відчини, люди йдуть». Мати відчинила. І саме слушно, бо у вбиральню зайшли, не припиняючи свої балачки, розпочаті ще на горішньому поверсі, двоє чи троє жінок. Обличчя у матері було підтягнуте, на ньому майже не було зморщок. Це через хвилювання й надмірну втому (відвідала три вечірки за день). Усередині сморід жіночої сечі був справді різким. «Чого тобі?» — спитала мати. То була жінка просунута, завдяки тому, що італійські психоаналітики поширили праці Фройда, вона знала його роботи, але те, що з нею відбувалося, вже переходило будь-які межі. Певна річ, вона вважала сина божевільним, коли він робив речі, які йому, втім, здавалися цілком природними. «Мовчи, шльондро!» — відповів він. І він міцно притис її до грудей: відчувши її важкі вологі груди, він мало не заплакав, розчулившись: «Моя повіє», — додав він, і ті слова відгонили гидко-садистським «Солодка, мила, моя повіє». Його рука сповзла на її високі, як бані чи бар’єр, сідниці; крізь шовкові складки все одно відчувалися трусики, навіть шви та мереживо на білизні. Карло, грубо повернувши матір обличчям до унітаза й поклавши руку їй на голову, аби присилувати її нахилитися й закрити їй рота, зробив те, що у ту мить здавалося йому геть невідкладним: задрав жінці спідницю, стягнув трусики, оголивши зад. Унизу, в стерильній темряві ванни у домі Одоне, власне, унизу таза, поміж сідниць, виглядав космик волосся. Карло ззаду обхопив усе це рукою.