Месмеричне одкровення

Едґар Аллан По

МЕСМЕРИЧНЕ ОДКРОВЕННЯ

В якій би гущі сумнівів не крився принцип месмеризму,* його чудесна реальність визнається нині чи не всіма. А хто сумнівається і в реальності, той є професійний безвірник, з племені безплідного й безславного. Сьогодні шкода навіть тратити час на доведення того, що людина здатна одною силою волі ввести свого ближнього в певний аномальний стан, прояви якого дуже нагадують стан смерті — дужче, принаймні, ніж прояви будь-якого іншого відомого нам нормального стану; що введена в такий стан особа з трудом, та й то ледве-ледве задіює зовнішні органи чуття, натомість надзвичайно тонко і не знати якими шляхами сприймає речі з-поза засягу фізичної органіки; що, при тому, її розумові здібності сягають дивовижної висоти й потуги; що з тим, хто ввів її у цей стан, єднає її глибинна симпатія; що, нарешті, піддатливість її месмеричному впливові чим далі, тим більшає, а викликані ним особливі прояви стають триваліші та яскравіші.

Показ усього цього — тобто законів месмеризму в його загальних рисах — був би, повторюю, надмірною тратою зусиль, і немає потреби нав’язувати його моїм читачам. У мене в цю хвилю зовсім інший намір. Я маю понуку викласти – просто в лице всьому упередженому світу, в деталях і без коментарів – надзвичайний зміст бесіди, що відбулася між мною й одним чуйносплячим.

Я вже віддавна регулярно месмеризував цього чоловіка (містера Вакірка), наслідком чого було звичайне при цьому загострення месмеричної піддатливості і сприйняття. Він уже багато місяців мучився від невиліковних сухот, найгнітючіші прояви яких я знімав пасами; і в середу ввечері, п’ятнадцятого числа цього місяця, мене покликали до нього.

Хворий страждав від гострого болю в області серця і тяжко дихав, виявляючи всі основні симптоми астми. При подібних приступах йому звичайно легшало від прикладання гірчиці до нервових центрів, але сьогодні це не допомагало.

Коли я ввійшов, він зустрів мене бадьорою посмішкою — попри очевидні тілесні страждання, на душі, видно, йому було легко.

— Я послав за вами, – сказав він, – не так зарадити моєму фізичному недомаганню, як допомогти розібратися з деякими психічними враженнями, які нещодавно немало здивували й стривожили мене. Зайве нагадувати, як скептично ставився я досі до питання безсмертя душі. Не буду заперечувати: якесь невиразне напіввідчуття, що вона є, завше існувало — ніби у тій саме душі, яку я заперечував. Але напіввідчуття те так і не виросло в переконання. Мій розум не знав, що з ним робити. Всі спроби логічно осмислити його тільки поглиблювали мій скепсис. Мені порадили простудіювати Кузена. Я простудіював — за текстами і його, і його європейських та американських переспівувачів. Наприклад, трапив мені до рук «Чарлз Елвуд» м-ра Браунсона. Я прочитав з великою увагою. Текст наскрізь логічний, а що не є в ньому, на жаль, суто логічним, — це якраз вихідні постулати головного героя-скептика. З його підсумку мені було видно, що він не зумів переконати навіть сам себе. Кінець його явно забув свій початок, як у державі Трінкуло. Одне слово, я досить швидко збагнув, що коли людині й дано дійти розумом до переконання, що вона безсмертна, то тільки не шляхом абстракцій, яким от уже скільки часу ідуть моральні філософи Англії, Франції й Німеччини. Абстракціями ум можна розважати, вправляти, але захоплювати – ні. Принаймні тут, на землі, я певен, філософія завжди марно закликатиме нас дивитись на властивості як на речі. Воля, може, й погодиться, але душа — розум — ніколи.

Ще раз кажу — я тільки напіввідчував, але розумом не вірив. Та останнім часом це відчуття дещо поглибшало і стало настільки схоже на тихе розуміння, що мені важко провести між ними межу. А ще в мене є змога прямо пов’язувати цей ефект з месмеричним впливом. Найкраще, мабуть, пояснить це гіпотеза, що саме завдяки месмеричному збудженню я можу простежити хід міркувань, який у моєму аномальному стані приводить до переконання, а в нормальному стані (у повній згоді з феноменом месмеризму) проявляється тільки як наслідок. У стані чуйного сну присутнє і те, і те — міркування і висновок — причина і її наслідок. У природному стані причина зникає, залишається наслідок, та й то, мабуть, тільки почасти.

Так міркуючи, я прийшов до думки, що якби мені підчас месмеризації поставили низку цілеспрямованих запитань, це могло б дати непогані результати. Ви не раз бачили, яку глибину самообізнаності проявляє чуйно-сплячий — які виказує різносторонні знання стосовно самого месмеричного стану; з цієї самообізнаності можна дещо виснувати й щодо того, які питання йому ставити.

Я, звісно, погодився на експеримент. Кількома пасами я ввів м-ра Ванкірка у месмеричний сон. Дихання його відразу очистилось, жодного фізичного дискомфорту, схоже, не було. Між нами відбулася отака бесіда («В.» в діалозі позначає мого пацієнта, «П.» — мене):

П. Ви спите?

В. Так — ні, хотілося б міцніше.

П. (Ще кілька пасів.) Тепер спите?

В. Так.

П. Як ви думаєте — чим скінчиться ваша хвороба?

В. (Після довгих вагань, говорить ніби силувано.) Я мушу померти.

П. Вас гнітить думка про смерть?

В. (Хутко.) Ні — ні!

П. Це для вас приємна перспектива?

В. Якби я не спав, я хотів би померти, але зараз це не має значення. Месмеричний стан такий близький до смерті, що мені й так добре.

П. Хотілось би, пане Ванкірк, щоб ви розказали докладніше.

В. І я хочу, але це понад мої сили. Ви не питаєте як слід.

П. Як же мені вас питати?

В. Почніть від початку.

П. Від початку! Де ж той початок?

В. Початок ― ви знаєте — БОГ. (Це було сказано тоном тихим, нерівним, повним, як відчувалось, найглибшої шаноби.)

П. Що ж таке Бог?

В. (По кількох хвилинах вагань.) Не вмію сказати.

П. Хіба Бог — не дух?

В. Коли я не спав, я знав, що ви маєте на увазі, та зараз для мене «дух» просто слово — таке ж як, наприклад, «істина», «краса», — просто якість.

П. Бог нематеріальний?

В. Нематеріальності нема — це просто слово. Те, що не є матерією, взагалі не існує; хіба що якості й речі — одне і те ж.

П. Значить, Бог — матеріальний?

В. Ні. (Ця відповідь мене заcкочила.)

П. То що ж він таке?

В. (По довгій мовчанці, бурмотить.) Мені це ясно — але складно висловити. (Знов довга мовчанка.) Він — не дух, бо він існує. І не матерія — як ви її розумієте. Але є градація матерії, про яку людина нічого не знає; грубіша за ступенем матерія спонукує тоншу, тонша пронизує грубішу. Атмосфера, наприклад, спонукує електричний первень, а електричний первень пронизує атмосферу. Ступінь за ступенем матерія дедалі витончується, а чи розріджується, аж до безчасної — без часток — без ділення на частки — неподільної — єдиної матерії, і тут закон спонукання й проникання міняється. Первинна, або неподільна, матерія не лише проникає усе, а й спонукує все — отже, є всім у собі. Ця матерія і є Бог. Те, що люди вкладають у слово «думка», є ця матерія в русі.

П. Метафізики вважають, що всяка дія зводиться до руху й мислення і що друге породжує перше.

В. Так; але тепер я бачу, де тут неточність. Рух є дією ума — не мислення. Неподільна матерія, чи Бог, у супокої (наскільки ми здатні це збагнути) є тим, що люди зовуть умом. Здатність до саморуху (рівноцінна, по суті, людському волінню) у неподільній матерії якимсь чином випливає з її єдиності і всюдисущості; як саме, я не знаю і — тепер мені ясно — не дізнаюся ніколи. А неподільна матерія, зрушена певним законом, а чи якістю, присутньою в ній самій, — ось це є мислення.