-->

Дитинство. Нашi тайни. Вiсiмнадцятилiтнi

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Дитинство. Нашi тайни. Вiсiмнадцятилiтнi, Смолич Юрій Корнійович-- . Жанр: Историческая проза / Исторические приключения / Военная проза / Детские приключения / Советская классическая проза. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Дитинство. Нашi тайни. Вiсiмнадцятилiтнi
Название: Дитинство. Нашi тайни. Вiсiмнадцятилiтнi
Дата добавления: 16 январь 2020
Количество просмотров: 238
Читать онлайн

Дитинство. Нашi тайни. Вiсiмнадцятилiтнi читать книгу онлайн

Дитинство. Нашi тайни. Вiсiмнадцятилiтнi - читать бесплатно онлайн , автор Смолич Юрій Корнійович

До тому ввійшла автобіографічна трилогія «Дитинство», «Наші тайни», «Вісімнадцятилітні», яку письменник назвав літописом свого покоління. Тексти супроводжуються історико-літературними коментарями.

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

Перейти на страницу:

— Скатертю дорога! — дружно гукали з вікон четвертого і третього поверху, з аудиторій. — Геть білу гвардію! [448] Каледінці! Корніловці! [449] Чорна сотня! Архангел Гавриїл! [450]

Штабс-капітан скинув голову догори, кашкет звалився з потилиці, але він його не підняв. Він посварився кулаком вгору — який жаль, що зброя була ще десь там, у казармах.

— Господа офицеры, смирно! — гукнув він.

Він вишикував свою команду вздовж тротуару. З вікон інституту линув сміх, дотепи і погрози. Нарешті хтось там заспівав, і всі, регочучи, підхопили спів.

Соловей, соловей, пташечка,
Канареюшка жалобно поет… [451]

Під свист, тюкання і регіт офіцери-студенти рушили вниз по бульвару, в бік до Жилянської [452]. Штабс-капітанів студентський кашкет лежав якийсь час у рівчаку, потім його хтось підхопив ногою, підбив угору, тоді другий, тоді третій — і за кілька хвилин від новенького кашкета зостався тільки лаковий козирок.

Групи студентів перебігали бульвар — до Ботанічного саду: там десь, коло університету святого Володимира, мав бути загальноміський студентський мітинг протесту. Посередині бульвару бігли студенти з жовто-блакитними розетками на грудях — то були студенти «українського народного університету» — і розкидали якісь невеличкі метелики. Сербин схопив один.

Винниченко [453], Петлюра, Макаренко [454], Андрієвський [455], Швець [456], іменуючи себе «Директорією українського національного союзу» [457], закликали всіх повставати і скидати гетьмана.

«Дивно! — подумав Сербин. — Але ж Петлюра та Винниченко й прийшли з німцями на Україну навесні?..»

— На мітинг до святого Володимира! — гукали з рогу Нестеровської [458], і разом з усім студентським натовпом Сербин побіг вздовж бульвару до Володимирської. На тому боці бульвару студенти ставали на плечі один одному і дерлися просто через високий червоний мур у Ботанічний сад.

Але враз, перед самим вже рогом Володимирської, всі мусили спинитися. Бульвар упоперек був перегороджений цепом офіцерів з гвинтівками в руках.

— Стій! Стій! — гукали вони. — Стій! Ні один чоловік не пройде!

Всі спинилися, і Сербин спинився теж. Офіцери тримали гвинтівки на руку, і багнети полискували на рівні грудей.

— Сербин! — гукнув хтось із цепу. — Здоров, Хрисанф!

То був Воропаєв. У сірій шинелі, з ременями навхрест, на лівому рукаві трикутний біло-синьо-червоний шеврон. Він тримав гвинтівку на руку і майже торкався багнетом Серби-нових грудей.

— Вітька? Хіба ти не на Дону? [459]

— Незабаром!.. Я в Астраханській офіцерській дружині. Заходь у казарми. Бульварно-Кудрявська [460], дванадцять…

Під тиском зростаючого натовпу офіцерський цеп відступив назад. Але посередині натовп вже розірвав цеп і кинувся за ріг на Володимирську. З прокляттями, лайкою і погрозами офіцери бігли позаду, розмахуючи гвинтівками.

— Ти не йди! — спинив Воропаєв Сербина за руку. — Я думаю, буде стрілянина…

Різкий вигук команди урвав його мову.

— Це-е-е-еп! — гукав командир з-за рогу, від педагогічного музею [461]. — До бою!.. Готуйсь!..

Воропаєв пустив Сербина, притьмом клацнув затвором і відбіг назад, під крислаті каштани. Лапастий, червоний і жовтий лист зрідка падав на землю під ноги. Було майже тихо.

З брами університетського подвір'я, з-за високих університетських колонад на Володимирську вулицю виливався великий гурт. До нього приєднувалися ті, що бігли з бульвару володимирцям назустріч. Гурт вийшов чоловіка двісті, відразу ж він зріс до трьохсот, за кілька секунд уже був він не менше півтисячі.

Демонстрація зійшла на брук і повернула лицем сюди, до рогу бульвару. Макар стояв у першій же лаві. Іса розмахувала руками і кликала до себе ще когось. Сербин зірвався і побіг назустріч мерщій.

— Розійтись! — загукав офіцер від музею. — Наказую студентам розійтись! — Він приклав до рота долоні трубкою. — Ще раз: розійтись!

Сотні студентських кашкетів колихнулися, і демонстрація хутко рушила назустріч цепу.

— Геть контрреволюцію! — зринув з лав дзвінкий дівочий голос. — Нехай живуть совдепи!

Червоний прапор враз немов вибухнув з гурту і огненним язиком затріпотів над головами демонстрантів.

… Но мы поднимем гордо и смело
Знамя борьбы за рабочее дело, [462]
Знамя великой борьбы всех народов —
За лучший мир, за…

— Плі! — заверещав офіцер від музею. — Плі! Плі!

Три залпи, один за одним, роздерли повітря поземними смугами синього диму.

І зразу ж синій дим звився вгору і зник.

Сербин вхопився за голову і прихилився до стіни.

— Пак… пак… пак… — тріснуло ще кілька окремих пострілів.

Демонстрація шарахнула. Студенти плигали через паркан Миколаївського скверу [463], бігли вулицею до Караваєвської [464], дехто кинувся до університетської брами [465]. Але кілька вже зосталося там — посеред бруку, розкинувшися непорушно чи звиваючися в муках поранення.

Сербин бачив, як Макар упав, потім звівся, потім знову упав.

Перестрибуючи стовпчики й живопліт бульвару, Сербин побіг до полеглих мерщій. Зліва, вздовж вулиці, з гвинтівками на руку, бігли офіцери, щось репетуючи, когось кленучи. Бородатий студент в окулярах, в розстебнутій чорній шинелі, стояв серед купи тіл з піднятими вгору руками.

— Медики! — гукав він. — Медиків старших курсів прошу не розбігатись! Ноші візьміть в анатомці! У сторожа Серафима, там марля, вата і бинти! Не забудьте, його звуть Серафим! Вата, марля й бинти! Серафим!

Іса лежала ниць. Сербин схопив її за плечі і перевернув горілиць. Зуби були вишкірені, очі скляні — її вбито наповал. Поруч страшно кричала дівчина, обома руками затискуючи прострелений живіт. Бородатий медик здирав з неї сквапно цупку шевйотову спідницю. Зойки, стогін і плач зринали звідусіль. Макар сидів, скулившися, на краю тротуару — купа книжок розсипалася по цементних плитах. Правою рукою Макар затискав ліву. З рукава додолу крапало рясними червоними краплями. Сербин підбіг і схопив його під пахви.

— Не можу… — прошепотів Макар. — Взагалі… — не можу… — Він винувато посміхнувся. — Мені, розумієш, крутиться голова… — Він раптом зовсім пожовк, обважнів і нахилився навзнак, на тротуар. — Книжки… — прошепотів він ще, — книжки… візьми… Їх треба віддать… до бібліотеки…

Тоді Сербин напружився з усіх сил, вхопив його просто в оберемок і побіг — на розі ж Фундуклеївської [466] була аптека. Ноги Макарові волочилися по землі.

Воропаєв стояв на своєму місці, спершися на стовбур каштана і спустивши гвинтівку до ноги. Він хутко курив і був зовсім блідий.

Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название