Ловцi перлiв

Протока між Массауа й Дахлацькими островами завширшки не більше п'ятдесяти морських миль, тож лисий чоловік міг сподіватися, що навіть ця утла посудина доправить його до місця призначення ще задовго до заходу сонця. Але він не квапився. Стояв і посміхався собі, ніби вже мав у кишені ту саму перлину завбільшки з черешню. Може, навіть завбільшки із сливу, га, йолопи з Массауа? Пан Бабелон пирснув сміхом. Він не вірив у казки, але знав, що вони завжди мають цілком реальну основу, і в цьому він не помилявся.

Хоч пан Бабелон і не виявляв ознак нетерпіння, та все ж спохмурнів, коли вітер змінився й примусив корабель виконувати складні й тривалі маневри, його дуже цікавив Алі Саїд — Володар перлів, про якого панові Бабелону розповідали справжні казки. А тепер він уже не дістанеться на Дахлак завидна…

Він прибув на острів уночі.

Звістка про те, що в гавані кинув якір корабель з диваком—чужинцем на палубі, зацікавила Алі Саїда: не так уже й часто незнайомі люди приїздили на Дахлак. А пан Бабелон спокійнісінько сидів собі на палубі й вирушив з візитом аж після того, як минув час молитви аср, чим він давав зрозуміти, що шанує мусульманські звичаї.

Його зустрів Башир у супроводі чотирьох чорних невільників, що мало підкреслити Баширову гідність. Та, однак, він не втримавсь і низько вклонився чужинцеві — такий величний вигляд мав гість. Пан Бабелон не відповів на поклін. Він уклонився лише Саїдові, та й то на європейський лад. Їхня зустріч відбулася на горішній терасі, звідки видно було неосяжні морські простори. І пан Бабелон не втримався, щоб не піднести до очей бінокль, який погойдувався в нього на грудях. Очі в Саїда звузились — він уже давно мріяв про бінокль.

— Я бачу корабель, — невимушено сказав пан Бабелон. — У нього дві щогли й жовтогарячі вітрила з латкою в горішньому кутку. Це твій корабель, о Саїде? — і він підніс бінокль до Саїдових очей.

Саїд подививсь у бінокль і кивнув:

— Це мій корабель, — потім оглянув бінокль і, повертаючи його чужинцеві, сухо додав: — Гарна річ.

А пан Бабелон уклонився вдруге, ховаючи руки за спину:

— Він твій, Саїде.

І Саїд також уклонивсь і плеснув у долоні.

— Віднеси це, — сказав він Баширові. Потім вони сиділи й пили кагву мур.

— Ти, мабуть, дуже багатий, — зауважив Саїд.

— Я купую перли для фірми «Роземан» у Парижі, — відповів пан Бабелон, ніби це пояснювало все чисто.

Алі Саїд посміхнувся, хоч про фірму «Роземан» чув уперше.

— А я продаю перли, — сказав він, плеснув у долоні й наказав Баширові: — Принеси червону торбинку.

Бабелон зазирнув у торбинку й зневажливо відсунув її.

— Я купую тільки гарні перли! Саїд засміявся, аж блиснули його гострі зуби.

— Принеси жовту торбинку, — кивнув він Баширові.

Пан Бабелон покопирсавсь у жовтій торбинці й закрутив головою:

— Я купую лише найкращі перлини.

— Кращих перлин немає,—відповів Саїд.

— А та, яку тобі приніс недавно корабель «Ель-Кебір»?

Алі Саїд відповів не відразу. Він задивився кудись у море, а тоді знизав плечима:

— Я не знаю, яка вона…

Після цього пан Бабелон уже не розмовляв. Вони допили каву, й Саїд підвівся.

Пан Бабелон повернувся на корабель у глибокій задумі й довго сидів вагаючись на палубі. А коли, нарешті, він дав наказ відпливати, принесли двоє невільників кошик з м'ясом, овочами й медом — Саїдів дарунок. І пан Бабелон відмінив свій наказ. Покуштував фініків, а решту ласощів роздав команді. Цієї ночі він довго не міг заснути й дивився на море, яке фосфоресціювало, бо в ньому був планктон.

Уранці притюпав на мулі Башир і передав панові Бабелону запрошення від Саїда. Пан Бабелон усміхнувся. Цілий день він ловив з корабля вудкою рибу, а після молитви аср вирушив на берег. Саїд прийняв пана Бабелона в тій самій кімнаті, де кілька днів тому відбулась його розмова з нахудою та серінджем.

— Я думав про. ту перлину, — почав він. — Ти гадаєш, що вчора я збрехав тобі? Але я сказав правду: я не знаю, яка вона.

— Я вірю тобі, — вклонився пан Бабелон.

Потім вони говорили про якісь дрібниці, і сонце хилилося на захід, мов золота монета. Пан Бабелон думав уже, що змарнував день. Але раптом Алі Саїд підвівся й, дивлячись йому в очі, сказав:

— Ти вирушиш з порожніми руками. Але ти подарував мені річ, яку я вподобав. І зараз я покажу тобі дещо таке, яке напевно сподобається тобі, бо ти знаєшся на цьому. Віддати тобі це я не можу.

Ключиком, якого завжди носив на мотузку на шиї, Алі Саїд відімкнув Йєменську інкрустовану скриньку й дістав з неї опуклу кришталеву посудину з пласким дном. Посудина була наповнена прозорою водою, та коли Саїд підніс її до світла, пан Бабелон зрозумів, що день не змарновано, але тепер пропаде ніч, бо сьогодні він уже навряд чи засне.

Дно кришталевої посудини було вкрите шаром перлин, але здавалося, наче того дна немає взагалі, а є тільки якесь неприродне сяйво, тендітна, невловима хмаринка, й з неї ніби виростають стінки посудини, кришталеві, проте грубо, навіть вульгарно матеріальні. Такий вигляд мало шляхетне скло в порівнянні з сяйвом перлин. Перли були сліпучо—білі. Але є багато відтінків білого кольору; цукор теж білий, та киньте грудку цукру на сніг, і ви побачите, що він сіруватий. А сніг здався б сірим поряд із цими перлами! Про все це першої миті подумав приголомшений пан Бабелон. Потім він підійшов ближче й тоді побачив, що перлини різного розміру — але кожна не менша за горошину — й усі бездоганно круглі. Він напружував зір, щоб помітити в цій масі бодай одну перлину з найменшою вадою, вловити хоча б тінь, яка свідчила б про недосконалий зразок, про каламутність сяйва. Але не знайшов нічого — лише холодне, біле мерехтливе сяйво. Тоді він спробував вгадати кількість перлин і їхню вартість. Але й ця спроба не мала наслідків.

— Так, це перлини з перлин… — зітхнув він.

— Кращих немає в світі,— кивнув Саїд. — Одну з них знайшли мої люди з корабля «Ель-Кебір». Котру з них? Не знаю. Її не можна знайти. Не можна відрізнити. Я не обдурював тебе: я не знаю, яка вона.

Він поставив посудину на підвіконня й сів, побожно дивлячись на неї широко розкритими очима. Біля дверей, наче вартовий, стояв Башир, і на його драглистому обличчі відбивався такий самий побожний вираз.

Пан Бабелон також сів. Він уже опанував себе.

— Я куплю все це, — мовив він.

Але Саїд засміявся разом з Баширом:

Ти багатий, як султан!

Багатший! — відказав пан Бабелон. — Скажи свою ціну. А тоді мені досить тільки надіслати каблограму до Парижа.

Башир знову захихотів тонесеньким неприємним голосом. Але Саїд лише закрутив головою:

— Світло місяця не продається!

Якусь мить у кімнаті панувала тиша. Але Саїд усе ще, наче в екстазі, дивився на підвіконня.

— Їх тут дев'яносто шість, — почав він, похитуючи головою в такт словам, ніби читаючи коран. — Батько мого батька почав збирати їх. Мій батько збирав їх понад сорок років. Я почав років двадцять тому й додав уже вісімнадцять перлин…

— Лише по одній щороку? — здивувався пан Бабелон.

— Траплялося й по дві за рік, а іноді й жодної — як волів аллах, — здвигнув плечима Алі Саїд. — Тепер їх тут дев'яносто шість — це все, що аллах дозволив винести з цього моря.

Пан Бабелон похитав головою:

— Все? Деякі перлини могли й минути тебе, Саїде. Ловців багато, а море велике.

— Аллах великий, — відповів з усмішкою Алі Саїд. — Море — це краплина на його долоні, а я той, кому він довірив коштовності цього моря. — Алі Саїд раптом підвівся. — Я Володар перлів! — вигукнув він. — Жодна не уникне моїх рук. Не зможе уникнути! Не посміє!

— А якби й уникла, ми б дізналися про неї! — докинув свого Башир.

— Я б дізнався про неї, — кивнув Саїд. — Не можна приховати таку перлину. Від мене не можна. Все проходить через мої руки. Лише те, від чого я відмовляюсь, іде на продаж.

Пан Бабелон мимоволі кивнув на знак згоди. Так воно й було. Алі Саїд був Володарем перлів. Кораблі належали йому. Але й ті, що шукали перли для себе, коли траплялася гарна здобич, приходили спочатку до нього. Лише божевільний наважився б розгнівати Алі Саїда, Володаря перлів… Дивлячись тепер на посудину й знову відчуваючи майже побожність, пан Бабелон подумав: ця мерехтлива жменька і є все, що дало майже за ціле століття одне з найкращих перлинних родовищ світу… Так, тут було все, а решта, всі оті мішки мерехтливих кульок, які називають перлинами через незнання та обмеженість, — ніщо в порівнянні з оцією жменькою…