Долина Гнiвного потоку

Він затулив вуха й хотів утекти, але Доротея знову спіймала його й звеліла почекати. Вернувшись, вона поклала перед ним три великі пачки грошей і його черес.

— Нате. Ваше щастя, що мені вчора довелося рано зачинити свою ятку.

— Отакої! — здивувався Жаба. — Я нічого не пам’ятаю з учорашнього, Доро. Був надто п’яний. Але бідний шукач завжди має ще надію на золотий край.

Одначе грошей Жаба не взяв.

— Я кладу їх до вас на проценти, Доро, — урочисто, наче присягу, промовив він. — Це буде перша гранітна скеля, об яку розіб’ється ваше пророцтво.

Доротея здвигнула плечима і, зітхнувши, віднесла гроші назад. Жаба підперезався порожнім чересом і гордо пішов до танцювальної зали.

Того вечора Маррі спитав Гая:

— Підемо до Доротеї трохи сполоскати горло? Ми сьогодні заробили чарку.

— Ні, — похитав головою Гай. — Я ще не скоро там покажуся.

Боєр дорогою все квапив карету. Сам він їхав верхи, а Джонсон у таку страшну спеку трясся в тій скрині, аж йому стало млосно. У прерії вони мандрували вже тільки вночі, вдень відпочивали, а як нарешті добулися до Нового Тондерна, коні їхні насилу стояли на ногах. Тут Боєр поклав до банку свої гроші й золото, а сам подався верхи далі. З Вест-Філда він зателеграфував, сів на поїзд і через кілька днів з’явився у Сан-Пабло.

Дома він тільки переодягся і зразу ж вийшов з важкими саквами в руці, взяв карету й дав візникові адресу. А за якусь часину переступив поріг одної поважної контори на головній вулиці міста.

— Привіт, Боєре, — озвався з-за письмового столу гладенько виголений чоловік і підвівся йому назустріч. На вустах у нього майнула хитра посмішка.

Вони поручкались, і чоловік легенько посадив Боєра у крісло.

— Що у вас таке важке у саквах?

— Геологічні проби, Ронні.

Ронні віддув губи й схвально кивнув головою.

— Чудово, Боєре, ви, як завжди, дуже сумлінні. Отже ви гадаєте, що напали на багате джерело?

— Таке багате, Ронні, що сам я з ним не впораюсь, а це вже щось та означає.

Ронні знов посміхнувся, цього разу вже трохи злісно.

— Ви засмагли, Боєре…

— Пристаєте до спілки, Ронні? Там усе готове, треба лише зібрати сметанку, і майже без ризику.

— Це тільки напочатку без ризику, як я зрозумів із вашого листа. Все, що треба, залагодять кілька надійних людей — але потім доведеться вкладати гроші, щоб окупився перший захід, а шеф, як ви знаєте, обережний. Проте він зацікавився вашою пропозицією, Боєре, бо тут останнім часом було мало зиску. Кілька спекуляцій взагалі не вдалися.

— Від цієї пропозиції він не відмовиться, Ронні, тим паче, що інші зразу б за неї схопилися.

— Ша! — присадив його Ронні. — Не лякайте, бо не страшно. По-перше, нам це відомо, а по-друге, ми контролюємо дрібніших ділків. Ми нікому не дамо себе обдурити. Та ви й самі знаєте, що найкраще нам працювати разом, Боєре. Тепер розповідайте. Потім я побалакаю з шефом, а після обіду зберемося всі разом.

Боєр почав розповідати. Хоч вираз обличчя в Ронні наче й не змінився, Боєр добре бачив, як той зацікавився. Адже це була найпевніша справа в світі: мати кількох компаньйонів з добрими зв’язками й не дуже вразливим сумлінням, та ще кількох найманих бандитів, і можна забезпечити себе на ціле життя. Нарешті Боєр замовк. Видно було, що його оповідь справила на Ронні велике враження. Та він уже того й не приховував.

— Лишіть ці проби, — сказав Ронні, — я їх покажу шефові. Зустрінемося тут о третій годині. — Перед дверима, оббитими цератою, він ще раз спинився. — Ми, звичайно, теж не сиділи склавши руки, Боєре. Отримавши вашого листа, дещо розвідали. Врешті, ні для кого не таємниця, що там є золото. Я хотів вас спершу трохи перевірити: які ви ставите умови тощо… Я ж бо за вас поручився. Але хай це залишиться між нами. Зрозумійте, в цьому ділі братимуть участь люди, що посідають високе становище в суспільстві. Прізвищ не будемо називати, ви знаєте.

Боєр вийшов з канцелярії і збіг сходами, мало не пританцьовуючи. Ронні тим часом постукав до кабінету свого шефа.

Рівно о третій Боєр і Ронні зустрілися знову. Стриманість Ронні де й ділася.

— Скажу вам по секрету, — заявив він, — ми будемо партнерами. Справа лагодиться. Все ділимо на чотири рівні частини. Ходімо.

У шефовому кабінеті сиділи двоє чоловіків, елегантно вбрані, з бездоганними манерами.

— Це мій приятель Боєр, — сказав Ронні. — Можна починати, якщо панове згодні.

Більше не названо жодного прізвища; чоловіки поручкалися з Боєром і відразу почали розмову. Боєр швидко пересвідчився, що їм можна довіряти: усе тут ішло, як на коліщатах. Не треба було також довго розводитись — Ронні добре підготував грунт.

Коли Боєр замовк, старший з неназваних добродіїв відкинувся у кріслі й постукав пальцями об пальці.

— Гаразд, — сказав він, — перейдімо тепер до окремих деталей. Ми добуватимемо золото в долині разом, пане Боєре. Заснуємо звичайну компанію. Згода?

Боєр кивнув головою.

Шеф повів далі:

— Скупимо займанки.

— Тут ми натрапимо на перші труднощі, — зауважив Боєр.

Шеф секунду дивився на нього, тоді приязно сказав:

— Наш метод роботи, — а ви його також добре знаєте, як запевнив нас Ронні, — завжди мав успіх тут, у так званих цивілізованих краях. То чому б він не був добрий там, у пустелі? По-моєму, саме там, звідки не чутно буде пострілів, він даватиме ще кращі наслідки.

— Навпаки, — перебив Боєр, не приховуючи цинічної посмішки. — Постріли буде чутно, та ще й добре, і треба буде якось приглушити їхню луну.

— Певна річ, ми так і зробимо, — діловито відповів шеф. — Ви маєте право вживати яких завгодно засобів, геть усіх. На свій власний розсуд. Домовимось тільки про одне: займанки повинні перейти в наші руки. З цього треба починати. А далі — то вже пусте, чисто комерційна справа.

— Не один шукач продасть свою займанку, аби тільки знайшовся покупець, — мовив Боєр. — Там є багато бідних займанок, але якщо добувати золото машинами, то з них теж може бути чималий зиск.

— Добре, це буде наша основа. А до інших, багатших, братимемось інакше. Банк уже теж у наших руках. Ронні поїде з вами як банкір. Він подбає також про наш… скажімо, охоронний загін. Ну, ви задоволені?

— Треба, щоб до того загону входили люди, що знають Захід. Вони повинні…

— Але ж, Боєре, — перебив шеф. — Ви начебто знаєте Ронні?

Так, Боєр справді знав Ронні, одначе й ті двоє спільників йому сподобалися. Навіть третій, що мовчав як риба. Боєр поставив ще одне питання:

— Чи не можна було б усунути шерифа? Якби це зробити тут. Треба, щоб на цій посаді був хтось із наших людей.

— Ви маєте на увазі Бренкера? — Добродій, що його Ронні величав “шефом”, обернувся до мовчазного. — Можна, звичайно, га? — Але зразу ж, не чекаючи відповіді, вирішив інакше. Коли він знову озвався до Боєра, в голосі його бриніло легеньке невдоволення: — Це ж не дитячі забавки, Боєре. І ви ж, мабуть, не того сюди приїхали, щоб робити бізнес з дрібними крамарями? Нащо такі манівці? Ви самі казали, що треба поспішати й до зими все залагодити, щоб навесні можна було вже добувати золото. Так швидко службовця не усунеш, а крім того, потім не заткнеш йому рота. Такі люди, як він, можуть замучити всіх своїми скаргами й заявами — ні, мені куди приємніше, як вони гниють у землі. Думаю, тут ви можете ще дечого повчитися в Ронні. Тим більше, що він теж їде з вами.

Боєр лише кивнув головою. Він уважно роздивлявся шефа, який спокійно розсівся у кріслі. Той його майже вилаяв — але ж Боєр проти нього був справді як наївний хлопчак. На цьому шеф закінчив першу частину переговорів.

— Отже, домовились. Як хочете, починайте з Бренкера, а потім чим далі додавайте жару. Треба, щоб у тій долині зчинився справжній відьомський шабаш. Тоді б нам була навіть причина послати туди військовий загін, і все пішло б, як по шнурочку, та й ніхто б не присікався.

Мовчазний добродій кивнув головою і посмикав себе за борідку.

Через годину вони дуже ввічливо попрощалися.