Оповiдь Артура Ґордона Пiма

Крім королівських, тут водяться чубаті пінгвіни, пінгвіни-віслюки і звичайні пінгвіни. Вони набагато менші, пір’я в них не таке барвисте, як у королівських, і взагалі вони на них мало схожі.

На островах живуть не тільки пінгвіни, а й безліч інших птахів, серед яких можна згадати морських курочок, голубих буревісників, чирків, качок, портегмонтських курочок, бакланів, місцевих голубів, велетенських буревісників, морських ластівок, крячків, чайок, гусей, звичайних буревісників і, нарешті, альбатросів.

Велетенський буревісник – хижий птах, не менший за середнього альбатроса. Часто його називають костоломом або скопою. Вони зовсім не бояться людей, і їхнє м’ясо, якщо його вміло приготувати, цілком годиться на харч. Іноді вони ширяють понад самою водою, широко розкинувши крила і начебто зовсім не ворушачи ними.

Альбатрос – один з найбільших і найлютіших птахів серед тих, які водяться в Південному океані. Він належить до сімейства чайок, здобич ловить і шматує на льоту, а на суходіл опускається тільки для того, щоб вивести пташенят. Між альбатросами й пінгвінами існує якась дивна дружба. Вони кладуть гнізда разом, мовби за спільно обміркованим планом: гніздо альбатроса звичайно лежить у центрі невеликого квадрата, утвореного чотирма пінгвінячими гніздами. Моряки називають таке гніздування пташиним базаром. Пташині базари описувалися в літературі часто, та, можливо, моїм читачам ці описи на очі не траплялися, а мені доведеться ще не раз згадувати про пінгвінів та альбатросів, і, мабуть, не зайвим буде розповісти тут дещо про їхній спосіб життя і гніздування.

Коли настає сезон розмноження, птахи збираються у величезні зграї і протягом кількох днів мовби обмірковують, як улаштувати свої гнізда. Та зрештою вони беруться за діло. Насамперед обирають зручний майданчик підходящих розмірів, здебільшого площею в три-чотири акри і розташований якомога ближче до води, але так, щоб хвилі до нього не докочувалися. Місце намагаються вибрати рівне, якнайменше захаращене камінням. Потім, начебто підкоряючись якійсь одній волі, птахи, всі, як один, починають із математичною точністю витоптувати квадрат або прямокутник (залежно від характеру місцевості) достатніх розмірів, щоб на ньому могли вільно розміститися всі, хто тут зібрався, але не більше, бо вони, здається, сповнені рішучості не допустити сюди майбутніх приблуд, які не брали участі в будівництві табору. Одна сторона майданчика, вибраного в такий спосіб, тягнеться паралельно лінії води й відкрита для входу та виходу.

Позначивши межі колонії, птахи починають очищати майданчик від усякого непотребу, тягаючи камінь за каменем і складаючи їх уздовж кордонів, так що з трьох сторін, обернутих до суходолу, утворюється своєрідний мур. Попід внутрішньою стіною цього муру протоптується гладенька доріжка завширшки від шести до восьми футів – для спільних прогулянок.

Далі птахам належить розбити майданчик на маленькі квадрати приблизно однакових розмірів. Для цього вони протоптують вузькі й гладенькі стежинки, що перетинаються під прямим кутом по всій території гніздування. На кожній точці перетину споруджують гнізда альбатроси, а в центрі кожного квадрата – пінгвіни; тобто кожне альбатросове гніздо оточене чотирма пінгвінячими, а кожне пінгвіняче – чотирма альбатросовими. Гніздо пінгвіна – це просто неглибока ямка, достатня для того, щоб не викотилося однісіньке яйце. Альбатроси влаштовуються зручніше, вони намощують із землі, морських водоростей та черепашок горбочок заввишки у фут і в два фути діаметром. На цьому горбочку самка альбатроса мостить своє гніздо.

В період висиджування птахи поводяться вкрай обережно, вони не залишають гніздо порожнім навіть на мить і так пильнують аж до того часу, поки пташенята не зміцніють і не навчаться самі про себе турбуватися. Поки самець добуває в морі харч, самка залишається на своєму посту і лише, коли партнер повернеться, зважується покинути на хвильку гніздо. Яйця ніколи не залишаються відкритими – коли один птах підводиться з гнізда, другий негайно сідає на його місце. Цей захід остороги спричинений злодійськими нахилами жителів колонії – вони аж ніяк не проти при першій же нагоді поцупити в сусіда яйце.

Хоча зустрічаються колонії, де живуть лише пінгвіни та альбатроси, у більшості випадків їх заселяють найрізноманітніші морські птахи, причому всі мають однакові права громадянства і влаштовують свої гнізда там чи там, де знайдеться місце, хоча менші птахи ніколи не намагаються селитися поміж більшими. Здалеку пташині базари являють собою дивовижне видовище. Застилаючи небо, над ними постійно чорніють хмари альбатросів (разом з дрібнішим птаством), які то вирушають на полювання в море, то повертаються зі здобиччю додому. Водночас можна спостерігати юрми пінгвінів – одні простують туди-сюди по вузьких стежечках, інші, маршируючи з особливою, майже військовою виправкою, розгулюють по алеї, що тягнеться уздовж мурів, які оточують колонію. Одне слово, при пильному спостереженні доходиш висновку, що немає нічого дивовижнішого, ніж оця замисленість пернатих істот, і жодне явище не примусить так задуматися кожну нормальну людину, як видовище пташиного базару.

Вранці наступного дня, після того як ми кинули якір у затоці Різдва, перший помічник капітана містер Паттерсон звелів спустити на воду шлюпки і, хоча сезон не розпочався, вирушив на пошуки тюленів, залишивши капітана і його юного родича на голій косі на захід від затоки; їм треба було в якихось справах пробратися в глиб острова, але що то були за справи, мені не вдалося розвідати. Капітан Гай узяв із собою пляшку із запечатаним у ній листом, і від того місця, де ми його висадили, подався на найвищий на острові пагорб. Мабуть, він хотів залишити на вершині листа для якогось судна, що мало прийти сюди після нас. Як тільки вони зникли з виду, ми (я і Петерс були в шлюпці помічника капітана) вирушили навкруг острова в пошуках тюленів. Цьому ділу ми присвятили мало не три тижні, ретельно досліджуючи кожну бухточку, кожен закутень не лише на Землі Кергелена, а й на сусідніх острівцях. Наші труди, одначе, не увінчалися скільки-небудь помітним успіхом. Ми бачили багато котиків, але вони виявилися надзвичайно полохливими і ціною неабияких зусиль ми змогли добути лише триста п’ятдесят шкурок. Рясно було і морських слонів, а надто на західному узбережжі головного острова, але забили ми всього штук двадцять, і то з великими труднощами. На малих острівцях ми натрапили й на тюленів, але не стали їх тривожити. На шхуну повернулися одинадцятого числа. Капітан Гай з племінником були вже там – внутрішні райони острова, який вони назвали одним з найпохмуріших і найпустельніших закутнів на землі, справили на них досить безрадісне враження. Через непорозуміння з другим помічником, який забув послати по них шлюпку, їм довелося провести дві ночі на острові.

РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ

Дванадцятого листопада ми підняли вітрила і, знявшись із якоря в затоці Різдва, взяли курс назад, на захід, залишаючи по лівому борту острів Маріти з архіпелагу Крозе. Потім проминули острів Принца Едуарда, він теж залишився ліворуч – і, відхиляючись трохи на північ, за два тижні дісталися до островів Трістан-да-Кунья, розташованих на 37°8΄ п. ш. і 12°8΄ з. д.

Ця група, нині добре досліджена, складається з трьох круглих островів; відкрили її португальці, згодом, у 1643 році, там побували й голландці, а 1767 року – французи. Три острови утворюють майже правильний трикутник і лежать один від одного на відстані миль у десять, отже, між ними вільно пропливає будь-яке судно. Здіймаються вони над морем високо, а надто сам Трістан-да-Кунья. Цей найбільший з трьох островів має по периметру п’ятнадцять миль і такий високий, що в ясну погоду його видно з відстані вісімдесяти-дев’яноста миль. Частина північного узбережжя здіймається майже прямовисно на тисячу футів від моря, утворюючи рівне плоскогір’я, яке тягнеться до середини острова, а в центрі плоскогір’я височить конічна гора, схожа на Тенеріфський пік [35]. На її нижніх схилах ростуть великі дерева, але верхня половина – це голісінька скеля, огорнута хмарами й покрита снігом протягом більшої частини року. Навколо острова немає ні мілин, ні підводного каміння, береги там дуже круті, а вода глибока. Лише на північно-західному узбережжі є затока з пологим піщаним берегом (пісок там чорний), де при південному вітрі можна легко, причалити на човні. Там-таки можна роздобути чудової прісної води і наловити на вудку тріски та іншої риби.