В океанi
В океанi читать книгу онлайн
Цикл повістей "Орли капітана Людова" присвячений пригодам і подвигам розвідників-північноморців.
Повість "B океані" веде читача в балтійське приморське містечко, в шведський і норвежський порти, біля яких лежить шлях експедиції радянських кораблів. Орли капітана Людова, діючи вже в післявоєнні роки, руйнують хитрий задум заокеанських диверсантів.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
По крутому трапу збігав розсильний.
— Товаришу головний боцман! — кричав він, ще не ступивши на перетяті тросами і якір-ланцюгами понтони.
Агєєв повернув до нього голову, чекав.
— Товаришу мічман! Семафор з «Прончищева». Негайно прибути вам туди. Шлюпка вислана.
Агєєв підвівся, пружною ходою попрямував до баржі, де жив разом з водолазами. Видерся на борт баржі по шторм-трапу. За кілька хвилин знову скочив на палубу доку вже одягнений для виходу — в новому кітелі, в ретельно вичищених черевиках.
У руці він тримав потріпану бібліотечну книжку.
— Щось унадився наш мічман до бібліотеки на криголам ходити, — сказав один з матросів.
До носової частини доку вже швартувалася шлюпка, що прийшла з криголама.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
ЩО РОЗПОВІВ ЖУКОВ
Капітан третього рангу Андросов сидів у кріслі перед нешироким письмовим столом, заваленим книжками й паперами.
Ілюмінатор над столом був завішений оксамитовою портьєрою, каюту осявало біле світло плафона. Цю каюту помічника командира «Прончищева» по політичній частині Андросов займав сам — хазяїн каюти захворів у важкому льодовому поході, зараз поїхав у відпустку, на південь…
На вузькому диванчику, навскоси від Андросова, сидів Жуков. На його обличчі, що нібито одразу якось змужніло за цей вечір, був той самий вираз розгубленості, болісного нерозуміння, яке підмітив Фролов.
У м'якому електричному світлі дуже нарядною й свіжою здавалася біла форменка Жукова, по-святковому блищали золоті букви безкозирки у нього на колінах.
— Погано, товаришу Жуков, зовсім погано, — говорив Андросов. У його звичайно дружньо-м'якому голосі пролунало обурення. — Як це так — вплутатись у таку справу?
— А хто ж його знав, що така справа вийде! — сказав Жуков напружено-тужливо. — Хто ж знав, товаришу капітан третього рангу, — нібито прислухаючись сам до себе, повторив він.
— Але ж ви по суті майже порвали з нею стосунки?
— Вона зі мною порвала. Ще коли я з есмінця сюди не перейшов. А потім передумала, чи що.
— Ви давно знаєте цю громадянку, товаришу Жуков?
— Не так, щоб дуже давно…
Він провів рукою по жорсткому волоссю.
— А тепер так тяжко, неспокійно. Здавалось, кохає вона мене. А тут така справа… І я, замість дочекатися, узнати, що з нею, на корабель подався.
Андросов з докором дивився на нього.
— А вас не турбує інше? Вам не спадає на думку, що ви могли заплямувати високе звання радянського військового моряка?
— Не винний я тут ні в чому, товаришу капітан третього рангу…
Жуков був у каюті вже давно, але дихав наче після швидкого бігу. Знову нервово провів долонею по волоссю.
— Те, що ви повернулися на корабель, абсолютно правильно, оскільки вас відпустили, а там ви все одно нічим не могли допомогти…
Андросов говорив, ніби думаючи про щось інше, його короткі пухкі пальці крутили олівець.
— Подумайте, така справа напередодні походу!.. До речі, — ви не говорили цій громадянці, що післязавтра йдемо в море?
— Ні, не говорив, — швидко підвів очі Жуков… — А точно післязавтра йдемо?
— Можливо… — Андросов не доказав, відклав олівець. У двері тихо постукали.
— Увійдіть! — сказав Андросов.
Агєєв увійшов і зупинився в звичайній своїй спокійно-вичікувальній позі, тримаючи кашкет і книжку в руках.
— Товаришу капітан третього рангу! Мічман Агєєв за вашим наказом прибув.
— Сідайте, мічмане!
Андросов кивнув на диван, Жуков посторонився.
Боцман неквапливо повісив кашкет на вішалку і сів, не випускаючи книжки з рук.
— Зав'язалась тут одна паскудна справа, — сказав Андросов.
Агєєв чекав, поклавши на коліна темні, вкриті застарілими шрамами руки.
— Мене просили ознайомити з цією справою вас, — вів далі Андросов. Жуков дивився вниз — похмурий, замкнутий. «Вже, певно, не ти просив», мимохідь подумав Агєєв, глянувши на нього.
— Думаю, що й комсомолець Жуков не заперечуватиме, щоб секретар парторганізації доку був у курсі цієї справи! — сказав з наголосом Андросов. — Так от — підсумуємо факти. Якийсь час тому, ще служачи на есмінці, сигнальник нашої експедиції Жуков познайомився з однією громадянкою, Шубіною. Знайомство це, наскільки я зрозумів із ваших слів, Жуков, не було дуже щасливе… Однією з перших вимог, які Шубіна поставила Жукову, була вимога змінити прийняте ним раніше рішення: вона наполягала, щоб Жуков не залишався на надстроковій службі.
Втупивши очі в палубу, Жуков сидів нерухомо.
— Під впливом Шубіної комсомолець Жуков змінив свої плани на майбутнє, — говорив далі Андросов. — Завдяки цьому була відновлена їхня дружба. Але в останні дні стосунки його з Шубіною, як він повідомив мені, різко погіршилися, дійшли до повного розриву.
Агєєв поворухнувся. Ясно згадалася зустріч із Жуковим на пірсі, багрова плямка у нього на щоці, під вухом…
Але боцман промовчав.
— Товариш Жуков подав сьогодні начальникові експедиції рапорт про залишення на надстрокову службу, — продовжував Андросов. — Разом з тим він вирішив повідомити про це Шубіну. Попросивши звільнення на берег, Жуков щойно мав з нею рішучу розмову… До речі, товаришу Жуков, у вас не склалося враження, що вона все-таки знає про строк нашого виходу в море?
— А може, й знала… — несподівано обізвався Жуков.
— Звідки? — різко запитав Андросов.
— А хто їх розбере, звідки ці дівчата все знають. Чув я про такий корабель — коли б він у море не йшов, завжди прибігали до пірса дівчата. На кораблі таємниця, а на березі бувало, коли йшов той корабель у бойовий похід, кожен собака знав. У кубриках говорять: «Це матроський телеграф працює».
— Дорого міг нам цей телеграф обійтися… А самі ви не користувалися таким телеграфом?
— Ніколи на березі про корабельні справи не говорив, — сказав Жуков твердо, швидко піднявши блискучі, трохи запалі очі. І раптом увесь зарухався, глянув, повернувшись усім тілом, на круглий годинник над диваном.
— Подзвонити б туди, товаришу капітан третього рангу, про Шубіну взнати…
— Терпіння, подзвонимо… Отже, після гострої розмови з Шубіною ви довго бродили по вулицях, потім вирішили зайти до неї знову… Більше нікого не залишалось у квартирі?
— А там більше ніхто не живе. Це одна кімната, в проході воріт, раніше у ній мешкав двірник… А коли двірник собі кращу кімнату підшукав, Клава… Шубіна… там поселилася. — Жуков, збираючись з думками, помовчав. — Так от, стукаю — мовчок. А все-таки подумав, що в кімнаті хтось є.
— Почекай, хлопче, ти чому так подумав? — раптом втрутився Агєєв. — Не відповідає — значить, справа ясна, вдома її немає.
Жуков глянув на нього, наче прокинувшись. Він надто захопився своєю розповіддю, спогадом про пережите. Нібито навіть не зрозумів запитання.
— Мов щось у серце мене штовхнуло. Начебто позивні зсередини почув. Нахилився, глянув під завіску. Бачу — рука.
— Рука? — перепитав боцман.
— Товариш Жуков побачив у вікно на підлозі кімнати нерухому руку чоловіка, — пояснив Андросов. — Він почав стукати, ніхто не відгукнувся. Він кинувся на вулицю, зустрів комендантський патруль, повернувся з ним у квартиру. Двері виявилися відімкнутими, навіть напіввідчиненими, на підлозі лежав громадянин, убитий ударом ножа.
— Точно, — пошепки вимовив Жуков. Він слухав цей короткий виклад своєї розповіді в такому хвилюванні, що побіліли суглоби його сплетених один з одним пальців.
— До приходу слідчого Жукова затримали, але, оскільки, очевидно, його непричетність до справи виявилась явною, слідчий, знявши показання, відпустив його на корабель За цей час громадянка Шубіна так і не з'являлась додому.
— Значить, ви були самі, коли побачили тіло, поки за патрулем не побігли? — спитав Агєєв.
— Значить, сам…
— Недобре виходить, — сказав Агєєв.
— Товаришу капітан третього рангу! — почав Жуков і замовк.