Одiссея капiтана Блада (вид. 1959)

Лорд Уіллогбі підвівся і простягнув Бладові свою випещену руку.

— Капітане Блад, я бачу, що ви велика людина, — сказав він у відповідь.

— У вас, безсумнівно, прекрасний зір, ваша світлість, коли вам вдалося побачити це, — розсміявся капітан Блад.

— Так, так! Але як він се зробить? — пробурмотів ван дер Кейлен.

Капітан Блад, посміхаючись, відповів:

— Піднімайтесь на палубу, і ще до заходу сонця я вам це продемонструю.

Розділ XXX

Останній бій «Арабелли»

— Шого ви чекайт, мій друк? — бурчав ван дер Кейлен.

— Ай справді, ради бога, чого ви чекаєте? — роздратовано повторював за ним Уіллогбі.

Була післяобідня пора того самого дня. Обидва піратські кораблі плавно погойдувалися на хвилях, і вітер, що дув від рейду Порт-Ройяла, ліниво грався їхніми вітрилами. З підвітряного боку кораблів тяглася довга морська коса, утворюючи природну гавань Порт-Ройяла. Кораблі стояли менше ніж за милю від вузької, захищеної фортом протоки, що вела в гавань. Минуло вже більше двох годин, як вони підійшли сюди, ніким не помічені ні з форту, ні з кораблів де-Рівароля. Між французами і захисниками Порт-Ройяла точився бій, і повітря весь час здригалося від реву гармат, що били з суші і з моря.

Тривале чекання в стані повної бездіяльності відбилося на нервах лорда Уіллогбі та ван дер Кейлена, напруживши їх до краю.

— Ви обіцяйт показат нам щос короший. Де ж воно сей незвичайний річ? — підійшов адмірал до Блада.

— Я не збираюся зловживати вашим терпінням, — сказав Блад у відповідь. — Вогонь, здається, почав затихати. Та справа в тому, що поспішати зараз нам невигідно. А вдаривши в слушний момент, ми виграємо дуже багато. Скоро я доведу це.

Лорд Уіллогбі підозріливо зміряв його поглядом.

— Ви сподіваєтесь, що на той час може повернутися Бішоп або підійде ескадра ван дер Кейлена?

— О ні, ваша світлість. Я думаю про інше: з де-Рівароля, як я пересвідчився, поганий командир, і його ескадра в бою з фортом неодмінно дістане пошкодження, які хоч трохи зменшать його перевагу над нами. А коли форт вистріляє всі ядра, тоді ми вступимо в бій.

— Правильно, правильно! — схвально вигукнув маленький генерал-губернатор. — Я підтримую ваші наміри. У вас якості талановитого командира, капітане Блад. Пробачте, що не зрозумів вас одразу.

— О, це дуже люб'язно з вашого боку, мілорде. Я набув деякого досвіду у веденні таких боїв і піду на будь-який риск, коли він неминучий, але ніколи не рискуватиму, якщо в цьому немає необхідності. Так… — він замовк і прислухався. — Ага. Я так і думав. Канонада вщухає.

А це значить, що опору Меллерда надходить кінець. Гей, Джеремі!

Блад перехилився через різьблені поручні і віддав чіткий наказ. Пронизливо засурмив ріжок боцмана, і за якусь мить корабель, що, здавалося, дрімав на хвилях, прокинувся. Почулося тупотіння ніг на палубах, заскреготіли блоки, залопотіли вітрила. Круто повернулося стерно, і «Арабелла» рушила вперед. Слідом за нею вирушила й «Елізабет». Блад викликав до себе Огла. Канонір, діставши наказ, метнувся до гармат.

За чверть години вони, обігнувши мис, підійшли до виходу в гавань і несподівано на відстані пострілу дрібнокаліберних гармат з'явилися перед трьома кораблями де-Рівароля.

На місці форту курилася купа руїн, а переможці з вимпелами Франції на грот-щоглах мерщій кинулись на шлюпках до берега, щоб оволодіти багатим містом, укріплення якого вони щойно рознесли вщент.

Блад критичним оком оглянув французькі кораблі і тихенько засміявся. «Віктор'єз» і «Медуза», очевидно, обійшлися без серйозних пошкоджень, а третій корабель — «Балейн» — зовсім вибув із ладу. В його правому борту зяяла величезна пробоїна, і капітан, рятуючи судно, поклав його в дрейф на лівий борт, щоб у пробоїну не ринула вода.

— Подивіться! — крикнув Блад ван дер Кейлену і, не чекаючи схвального бурчання голландця, віддав наказ: — Вліво руля!

Вигляд величезного червоного корпусу корабля з позолотою на носі в формі пташиного дзьоба і відкритими портами приголомшив де-Рівароля, сп'янілого від щойно одержаної перемоги. Та не встиг він ще й зрушити з місця, щоб віддати наказ, не встиг навіть добре осмислити, який наказ віддавати, як смертоносний шквал вогню й металу від бортового залпу піратів змив чисто все з палуби «Віктор'єза». Не міняючи курсу, «Арабелла», поступилася місцем «Елізабет», яка, йдучи слідом за «Арабеллою», проробила такий самий маневр. Поки охоплені панікою французи могли хоч що-небудь зрозуміти, «Арабелла», зробивши поворот оверштаг, повернулася на свій попередній курс у протилежному напрямку і вдарила по «Віктор'єзу» з усіх гармат лівого борту. Ще один залп прогримів з «Елізабет», після чого сурмач «Арабелли» передав якийсь сигнал, і Хагторп прекрасно його зрозумів.

— Повний вперед, Джеремі! — вигукнув Блад. — Просто на них, поки вони не опам'яталися! Увага! Приготуватися до абордажу! Хейтон… абордажні гаки! А канонірові накажіть невпинно підтримувати нас вогнем.

Він зняв свого капелюха і надів стальний шолом, який йому подав підліток-негр. Блад підготувався особисто керувати абордажем і коротко пояснив своїм гостям:

— Абордаж — для нас єдиний шанс на перемогу. У ворога дуже багато гармат.

І, наче на підтримку його слів, нараз відгукнулись гармати французів. Опам'ятавшись від паніки, два кораблі французів майже разом відкрили бортовий вогонь по «Арабеллі», яка була ближче до них і сильніше озброєна, а тому й більш небезпечна з двох піратських кораблів.

Якщо пірати спрямовували вогонь на палубу, щоб знищити більше людей, то французи посилали ядра низько, намагаючись пошкодити корпус піратського корабля. «Арабелла» тряслась і здригалася від шквалу снарядів, хоч Піт і намагався тримати її носом до французів, щоб вона являла собою найменшу мішень для противника. На якусь мить вона зупинялася, але зразу ж рушала знову вперед. Проте носову частину корабля було пробито, півбак знесено, а трохи вище ватерлінії зяяла велика пробоїна. Щоб не затопило трюму, Блад наказав негайно скинути за борт носові гармати, якорі, бочки з водою і все інше, що можна було зірвати з місця.

Французи, зробивши поворот оверштаг, обстріляли залпом і «Елізабет». «Арабелла» ж при слабкому попутному вітрі намагалась підійти до свого противника впритул. Та перш ніж піратам вдалося здійснити свій намір, «Віктор'єз», перезарядивши гармати правого борту і скориставшись з того, що «Арабелла» підійшла ближче, вдруге сипонув градом ядер. Напівзруйнована «Арабелла» в гуркоті канонади, серед трісок шпангоутів і криків поранених захиталася і обволоклася хмарою диму, який сховав її від французів. А через кілька хвилин Хейтон закричав, що «Арабелла» носом занурюється в воду.

Серце Блада боляче стислося. Здавалося, порятунку нема, та ось крізь дим показався синій з позолотою борт «Віктор'єза». Однак понівечена «Арабелла» рухалася надто повільно, і Блад зрозумів, що вони будуть на дні раніше, ніж встигнуть підійти до «Віктор'єза».

Таку ж думку висловив з прокльонами і голландський адмірал, а лорд Уіллогбі на чім світ стоїть кляв Блада за те, що той, ідучи на абордаж, так азартно поставив усе на карту.

— У нас іншого виходу не було! — вигукнув Блад, шаленіючи. — По-вашому, це був одчайдушний і нерозсудливий крок. Що ж, не заперечую. Але обставини і надто малі сили не давали змоги діяти інакше. Я зазнаю поразки, коли перемога так близько.

Та пірати ще не думали про поразку. Хейтон з двома десятками кремезних головорізів, що збіглися на його поклик, причаїлися серед уламків на носі корабля з абордажними гаками напоготові. Ярдів за сім-вісім від «Віктор'єза», коли, здавалося, вже все було кінчено і носова палуба «Арабелли» на очах переможно тріумфуючих французів почала занурюватись у воду, пірати Хейтона схопилися і з дикими криками кинули через безодню абордажні гаки. Два з них досягли палуби французьких кораблів і вп'ялися в дерево. Не гаючи й секунди, з блискавичною швидкістю досвідчені пірати вхопилися за ланцюг одного з гаків і з усіх сил почали тягти його до себе, щоб зблизити кораблі.