Одiссея капiтана Блада (вид. 1959)
Одiссея капiтана Блада (вид. 1959) читать книгу онлайн
«Одіссея капітана Блада» — захоплюючий історико-пригодницький роман відомого англійського письменника Рафаеля Сабатіні (1875–1950 рр.), якого справедливо називають «англійським Дюма» і «сучасним Вальтером Скоттом».
Роман переносить читача у XVII століття. Під час повстання проти англійського короля-католика Якова II у вир політичних подій випадково потрапляє і молодий лікар, бакалавр медицини Пітер Блад. Після розправи над повстанцями його разом з партією каторжан продають у рабство в далеку англійську колонію — на острів Барбадос.
Спритному і сміливому юнакові з кількома рабами пощастило втекти з рабства. Позбавлений змоги жити на батьківщині, бездомний вигнанець Пітер Блад стає піратом. Але це не звичайний пірат. Він — глибоко благородна, чесна, мужня і талановита людина, сповнена співчуття до знедолених і справжньої гуманності, і він лишається таким навіть у найтяжчі хвилини свого життя.
Надзвичайні пригоди капітана Блада захоплюють і хвилюють читача. З першої і до останньої сторінки книга читається з неослабним інтересом.
Українською мовою цей твір видається вперше.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Де-Рівароль гордовито звів брови.
— Капітан Блад, мені теж треба відверто поговорити з вами, хоч це буде вам теж неприємно. Якщо вибухне бунт, то відповідальність за все ляже на вас і ваших офіцерів, крім того, ви даремно намагаєтесь розмовляти зі мною тоном союзника. З самого початку нашого знайомства я дав вам ясно зрозуміти, що ви тільки мій підлеглий. Коли ви нарешті це добре зрозумієте, то не станете марнувати час на пусті розмови.
— Ви можете визначати моє становище так, як вам заманеться, — сказав Блад у відповідь. — Пусті розмови мене теж мало цікавлять, однак я мушу нагадати вам, що від назви речі не змінюються. Мене цікавлять факти, і зокрема те, що ми з вами зв'язані певною угодою, в якій визначено умови розподілу трофеїв. Мої люди незадоволені. Вони вимагають своєї частки.
— Чим же вони незадоволені? — поцікавився барон.
— Вашою чесністю, пане де-Рівароль.
Мабуть, що й ляпас не подіяв би на барона сильніше. Задихаючись, він схопився з-за столу, в його очах спалахнув вогонь, а обличчя зблідло. Клерки так і завмерли за столом, з жахом чекаючи, що буде далі.
Запала тривала тиша. Потім цей великий муж з ледве стримуваним гнівом вигукнув:
— Ви наважилися взяти під сумнів мою чесність!? Ви й ваші розбійники? Начувайся ж, клятий! За ці слова доведеться відповісти, хоч дуель з вами була б для мене просто безчестям! Тьху!
— Не забувайте, бароне, — незворушно промовив Блад, — що я говорю з вами не від себе особисто, а від імені своїх людей. Вони незадоволені і погрожують у разі відмови задовольнити свої вимоги силою.
— Силою? — перепитав де-Рівароль, тремтячи від люті. — Хай тільки спробують і…
— Не будьте таким необачним, бароне. Мої люди праві, і ви це знаєте. Вони вимагають, щоб ви сказали їм, коли буде розподіл трофеїв і коли вони одержать свою п'яту частку згідно з нашою угодою.
— Боже, дай мені терпіння! Як ми можемо ділити здобич, коли вона ще повністю не зібрана?
— Мої люди не без підстави вважають, що всі трофеї вже зібрані. Крім того, вони з справедливим недовір'ям ставляться до того факту, що вся здобич уже на ваших кораблях і в повному вашому розпорядженні, а в такому разі важко буде встановити справжню вартість її.
— О сили небесні! Так усе ж записано ось у цих бухгалтерських книгах, і кожен може їх переглянути.
— Вони не будуть перевіряти ваші бухгалтерські книги, тим більше, що мало хто з них уміє читати. Їм потрібна сама здобич. Вони знають, — ви, бароне, примушуєте мене бути різким, — що ваші підрахунки фальшиві. З ваших книг видно, що вартість трофеїв у Картахені становить близько десяти мільйонів ліврів. [66] А вони вважають, — а це дуже засвідчені люди в подібних обчисленнях, — що вартість трофеїв перевищує сорок мільйонів ліврів. Отож вони наполягають, щоб їм показали і в їх присутності зважили всі цінності, як це робиться серед «берегового братства».
— Я нічого не знаю про піратські звичаї, — з презирством відповів де-Рівароль.
— Проте ви швидко їх освоїли, бароне.
— Що ви маєте на увазі, наволочі!? Я — командуючий армією солдатів, а не грабіжників!
— Невже? — В очах Блада світилася неприхована іронія. — Та все ж, ким би ви не були, а якщо не задоволите вимоги моїх людей, які я вважаю справедливими, то матимете неприємності. Я не здивуюсь, коли ви взагалі залишитесь у Картахені і ніколи не зможете відправити до Франції жодного песо.
— А-а, бісове кодло! Так ви ще й погрожуєте мені?
— Що ви, що ви, бароне! Я просто застерігаю вас, що можуть бути неприємності, яких при бажанні можна уникнути. Ви навіть не уявляєте, на якому вулкані зараз сидите. Ви не знаєте піратських звичаїв. Якщо ви будете впиратися, Картахена захлинеться в крові, і які б не були наслідки, навряд щоб король Франції мав від цього якусь користь.
Ці слова Блада примусили де-Рівароля перевести суперечку на менш небезпечний грунт. Тривала вона вже недовго і закінчилась нарешті вимушеною згодою де-Рівароля задовольнити вимоги піратів. Пішов він на таку поступку тільки тому, що Блад нарешті довів йому, що будь-яке зволікання з розподілом трофеїв загрожувало небезпекою. Збройна сутичка могла, звичайно, закінчитись поразкою піратів, але могло статися й навпаки. Та навіть коли б де-Ріваролю й пощастило справитися з піратами, то ця перемога обійшлася б йому надто дорого: у нього б не лишилося достатньої кількості людей, щоб утримати захоплене.
Кінець кінцем, де-Рівароль пообіцяв негайно зробити необхідні розпорядження і, якщо капітан Блад з'явиться завтра вранці з своїми офіцерами на «Віктор'єзі», їм пред'являть і переважать у їх присутності всі цінності, після чого чесно віддадуть одну п'яту частку трофеїв, яку вони зможуть переправити на свої кораблі.
Того вечора корсари буйно веселились, наперед смакуючи майбутній розподіл здобичі та кепкуючи з раптової поступливості бундючного де-Рівароля. Але наступного ранку, ледве над Картахеною зайнявся світанок, як причини такої поведінки барона стали зрозумілими. В гавані на якорі стояли тільки «Арабелла» й «Елізабет», а «Лахевіс» та «Атропо» сохли на березі, куди їх витягли для ремонту пошкоджень, заподіяних ворожою артилерією. Жодного французького корабля на рейді не було. Під прикриттям ночі вони крадькома вислизнули з гавані, і тільки три крихітних ледве помітних вітрильця в західній частині небокраю нагадували про французів і де-Рівароля. Підступний барон утік, захопивши з собою все багатство, солдатів і моряків, з якими він прибув із Франції. В Картахені залишилися з порожніми руками не тільки обдурені ним пірати, а й де-Кюссі разом з добровольцями та неграми з острова Гаїті, яких барон теж обдурив.
Дика лють об'єднала піратів з людьми де-Кюссі. І жителі приреченої долею Картахени, передчуваючи, що це може вилитися в нові грабунки, переживали ще більший жах, ніж той, що їм уже довелося перетерпіти з дня прибуття ескадри де-Рівароля.
Тільки капітан Блад зовні лишався спокійним, ціною великих зусиль стримуючи обурення, що обпікало йому груди. Він ще вчора дав був собі слово, що на прощання повністю зведе рахунки з Ріваролем за всі образи й кривди, яких зазнав од цього негідника.
— Ми повинні догнати його, — заявив Блад. — Догнати і покарати.
Спочатку всі підхопили цей заклик. Але раптом згадали, що в море можуть вийти лише два кораблі, та й ті неспроможні взяти на борт усіх людей, через нестачу продовольчих запасів для довгого плавання. Команди «Лахезіс» і «Атропо» та їх капітани Волверстон і Ібервіль відмовились брати участь у погоні за де-Ріваролем. Зрештою в Картахені лишалося ще чимало прихованих цінностей. Тому вони визнали за краще лагодити свої кораблі і водночас займатися грабунками. А Блад, Хагторп і ті, хто піде з ними, можуть діяти на власний розсуд.
Тільки зараз Блад зрозумів усю безглуздість своєї пропозиції і поспішив відмовитися від неї, хоч цим трохи не викликав бійки між двома групами, на які поділилися пірати, обговорюючи перспективи його пропозиції. Тим часом вітрила французьких кораблів ставали дедалі меншими й меншими. Блад дійшов до відчаю. Якщо він зараз вийде в море, залишивши тут піратів, то тільки небу відомо, що станеться з містом. Якщо ж він залишиться, то його люди разом з командою Хагторпа зіллються з піратами інших кораблів і неминуче почнуть дико грабувати місто. Та поки Блад роздумував, його люди разом з людьми Хагторпа, розлючені підступним Ріваролем і сповнені бажання наздогнати його, вирішили це питання за своїх командирів. Наздогнавши французькі кораблі, можна було не тільки покарати підлого ошуканця, який так нахабно порушив угоду і зараз був не союзником, а ворогом, а й захопити не одну п'яту, а всі багатства, вивезені з Картахени.
Блад усе ще вагався, б'ючись над суперечливими роздумами, і пірати майже силоміць привезли його на борт «Арабелли».
За годину, коли наповнили водою бочки і доставили їх на кораблі, «Арабелла» і «Елізабет» вирушили в погоню.