ДУМА ПРО БРАТIВ НЕАЗОВСЬКИХ

Томиленко

Диви, на землю скільки птиці впало.

Така холодна провесінь. З полів

сніг не зійшов. А вчора накрапало.

Саме окидь на журавлів.

Оце ж летять іздалеку ключами.

Ти чув учора, як вони кричали?

Ой, скільки ж їх, обмерзлих журавлів!

Сахно Черняк

А я колись такого одігрів.

(Ногою б'є об ногу і, вибиваючи зубами третяка,

наспівує).

«Ой, ту-дду-ду-ду!

Як я буд-ду

Дівчину любити!..»

Перший програміст

Звичайна інтерференція при збуренні когерентних

хвиль. Заклади програму в комп'ютер, хай створить

думу про Сахна Черняка.

Роблять якісь записи, підрахунки, закладають

в комп'ютер. У комп'ютері щось гарчить, кашляє,

чутно камертональний звук настроюваного апарата.

Сахно Черняк дивиться на цих людей, вони

на нього,— і так вони розминаються у віках.

Павлюк (люто кричить)

Негайно злазь! Кажу тобі, негайно!

Ну, хай вже ми. А ти куди, а ти?!

Ніхто про тебе й словом не згадає,

ані в піснях про тебе заридає!

(Руками задубілими в кайданах напружився і все-таки

зіпхнув).

Сахно Черняк спіткнувся, доганяє...

Мигтять на пульті електронні зорі.

З комп'ютера чутно якесь потріскування.

Крізь технічні шуми і потік інформації проривається

трагічний речитатив думи:

«Із города Боровиці (Черкаська область) то не тумани

великі вставали,

То Павлюка (гетьман нереєстрового козацтва)

із Томиленком (початок XVII століття)

уночі безоружних ізв'язали...

Два брати кінних, а третій піший-пішаниця,

За кінними братами поспішає,

За стременечка хватає...»

Сахно Черняк, задихаючись, біжить па місці,

спотикається об крижані вибої дороги. Йому тим тяжче,

що руки скручені за спиною.

Сахно Черняк

(кричить навздогін Павлюку і Томиленку)

Я все одно вас дожену... Це ж вам не у степу верхи...

Так той же тих... за стремена хапав...

А мені вас що... за кайдани хапати?..

Що ж ви мене... покинули... як обмерзлого журавля

на дорозі...

Мені ж там... з вами... тепліше...

Повз нього пролітають стовпи високовольтної

мережі — як скелети зачаклованих лицарів.

1984