Рiзнобарвя

Annotation

Автор - Кушнірук Сергій. Приємного прочитання, дорогі читачі. Звісно я просто аматор, однак маю надію, що вам сподобається ця невеличка книга. У ній вміщені ряд дорогих моєму серцю віршів. Думаю, вони зможуть вас змусити задуматися, здивуватися, зачудуватися. Ще раз бажаю приємного прочитання!

Історія однієї миті.

Минають дні, а також ночі,

І вже пройшло багато літ,

Та ті дівочі гарні очі

Все дивляться мені услід.

Вона була прекрасна й горда,

Як райдуга, чи цвіт квіток,

Хороша,  добра, благородна,

Весела, радісна й проста

І гарна була як «Богиня»,

А усмішка несла тепло

І в неї в серці було світло,

Й хотіла радувати серця,

Бо мала «янгола» в душі

І вічний той вогонь у серці

Горів - як сонечко в житті.

Її зірки оберігали,

Хотів я завжди з нею йти

І просто збоку споглядати

Її усмішку й очі ті.

Хоч і не склалося в нас долі,

Та образ твій залишу назавжди,

Вона хотіла вирости поволі

Й розквітнути як квіти золоті.

Хотіла бути доброю як мама,

Зачарувала тільки поглядом своїм

І та краса, і горда та постава,

І голос її ніжний шепотів.

Напевно слухав вічно тую мову,

Я просто хтів любити, та нажаль,

Признатися не зміг би навіть Богу

«Про вічну муку ту мою й печаль».

І завжди буду берегти я світлий образ,

Її прекрасний погляд і «думки»

І може ми ще стрінемось із нею

Та й стежку з квітів висадим в житті.

Я буду любить тебя всегда.

Вдруг ты прошла

И я полюбил

Забыл, что нет у меня этих сил.

Смотрел в безсмертную высь облаков,

А ты показала, что есть любовь.

Хотел бежать,

Но сбился я с ног.

Ты миром стала в сердце моём.

Не буду лениться,  рыдать перестану,

А образ прекрасный навеки оставлю.

Ты стала безценной,

Как воздух и реки,

Улыбка твоя осталась навеки,

Глаза засияли,

Как звёзды с небес,

Они загорелись

Как пламя чудес.

Но все же был слеп я

И поздно заметил,

Как ты пронеслась, как мгновенье,

Как ветер.

И зря я не слушал слов верного друга:

«Судьба в этой жизни не наша подруга,

Возьми себя в руки

И стань мужиком,

Борись если надо

Ломай все кругом,

Люби и она тебе точно ответит

И «Волю Огня» возроди в этом свете,

Из пепла вернись,

Докажи если любишь,

Сдаваться не смей

Её ты загубишь,

Запомни слова эти раз и навеки.

В любви нет преград и открыты все реки».

Пришла в мир война

И облилось все кровью,

Тебя защищу

Даже слова не молвлю,

А если умру, то из мёртвых восстану

Тебя я найду,

На коленья я стану,

Пробьюсь сквозь завесы, сквозь мор и сквозь войны,

Улыбка твоя «уничтожит» все волны

Твой взгляд в пустоте для меня как фонарь.

Из  тени я выйду,

Забуду печаль,

Я буду бороться, идти черепами,

Дабы любовь была между нами,

И пусть это чувство живет, расцветает

Оно для меня никогда не растает.

Я буду просить,  умолять о прощение,

Надеяться буду, искать откровенья,

Тебя я люблю, для меня ты безценна,

Как звёзды на небе,

Как солнца мгновенья.

Любовь пронесу я сквозь жизнь неприменно

За светлые чувств умру несомненно

Тебя  обнему, а потом поцелую,

Я все расскажу, что в душе нарисую.

Назову тебя «зайкою», «рыбкой»,  «солнцем»

С букетом цветов постучу я в оконце,

Всегда буду рядом с тобою идти,

Лишь смерти подвластно нас развести.

Но всё же, я думаю, сможем прорваться

И будем все чаще с тобой целоваться

Безсмертные чувства и это любовь

И ей все подвластно

Любите все вновь,

Сражайтесь за счастье,

Ищите пути.

Ми долго искали – друг друга нашли.

  Мова

Вступ:

Не має нації без мови,

А наша просто чарівна,

Вона широка і безкрая наче море

Та чиста як водиця з джерела.

Хоча історія залишила відмітку,

Ми пробивалися крізь терни до зірок

І мова вже забула свою «клітку»,

Та в ній залишився ще втомлений народ.

Причини недостатнього рівня:

Русифікація й гоніння нас лякали,

А циркуляри мову відбирали,

На неї просто чхали і плювали,

Хоча зосталися і ті - хто захищали.

Низька самосвідомість та бажання,

Яких у нас давно вже не було,

А також мати, суржик й зневажання,

Які забруднюють священне джерело.

Причина й в тім, що сленги ми вживаєм,

Та й словників не візьмемо до рук,

Чомусь ми ноу – хау розглядаєм,

А відповідник вилетить із рук.

Неправильно скорочуємо слово

І мат в розмові часто приведем,

Ми забуваємо - де наша рідна мова,

Вона ж із кров’ю в жилах потече.

Статистика уже нас не втішає,

Бо з кожним роком «зменшуються ті»,

Хто знає де усе порозцвітає,

Що мова - наче пісня у душі.

Причини покращення:

Тому потрібно мову захищати,

Вживати тільки ввічливі слова

І відповідники потрібно відшукати,

Нехай вода тече із джерела.

Себе потрібно спершу нам змінити,

Старатись «рідною» постійно говорити,

Й повчати інших правилам життя,

Щоб разом йти у світле майбуття.

Навчити «владу» мови та моралі,

Самим розвинути ж весь мовний етикет

Й комунікації щоб наші розцвітами,

Щоб світ нам заздрий й кожен другий «шкет».

Згадати всі традиції, минуле,

Фолькльор в свою вернути колію,

Гордитися тим, що всі ми українці

І вихваляти мову лиш свою.

Висновки:

Отож давайте правду говорити,

Співати - наче в небі солов’ї

І так красиво вміти потворити,

Щоб усмішки розквітли на лиці.

Щоб рота нам ніяк не затикали,

 Щоб соромно не було між людей,

Давайте просто будемо співати,

Хай розцвітає мова кожен день. (в наші дні).

Краса Карпатських гір.

Краса твоя велична й незрівнянна,

Вона  в височині шпилястих гір,

В озерах і полях прекрасних

І криється далеко серед гір.

Така довершена і просто незрівнянна,

Ти подала ключі нам від «небес»

Й відкрила таємниці ще незнані,

Й впустила в світ незвіданих чудес.

В твоїх стежках приховані дороги,

В монастирях є Божа Благодать

І через них створила ти казкові колискові,

Які і нас зуміли зчарувать.

З вершин долинуть гонги та трембіти,

Там пастухи пасуть своїх овець,

А ти – владарка цього світу,

Спостерігатимеш із радістю з небес.

Твої квітучі луки із полями

Колись сам Бог водою окропив

Й тепер, чаруєш вічно нас казками,

Своїми полонинами й ланами,

Гірськими кручами й високими хребтами,

Даруєш нам прекрасний краєвид

Й завдання - що стоїть вже перед нами,

Прекрасний скарб природи захистить.

  З ким доводиться мати справу, з тим будь поступливим і чемним.

Наш світ «пішов» в перед

Й нікому не спинити,

Потрібно віднайти

Душевну чистоту

І з слова рідного

Хай виростуть нам квіти

І ми спрямуєм думку не просту.

І з ближнім будь поступливим та чемним,

Ніколи не бреши, та інших поцінуй

І хай зв’язки розквітнуть золотом священним,

Й відкрий свою приховану красу.

Словами - викладаємо ми душу,

Ми виражаємо приховані думки

І співрозмовника послухати я мушу,

Й розрадити, або ж допомогти.

Потрібно цінувати свого «друга»,