Ярослав Мудрий

С л а в' я т а

Є в мене грек iскусний на прикметi.

Я р о с л а в

Не хочу грека, звичай їх лукав,

I за очi не слiд їх посилати.

Когось iншого пошукай, Слав'ято.

С л а в' я т а

Знайду когось.

Я р о с л а в

Та не барись шукать.

Вiдсилає жестом варту, яка вертається в замок, а сам з помiтним зусиллям сiдає на мармурову лаву пiд левом, запрошуючи Сильвестра. Iншi стоять.

"Ранiш закон, а потiм благодать"...

Так, мудре слово...

(До Микити).

Ну, то, значить, ти

Взискуєш града вишнього, iного,

А на землi, бач, правди не знайти,

I у князiв нема туди дороги...

О, якби мiг iти я тим шляхом,

Де тишина i мудрiсть благодатi,

Щоб, меч важкий поклавши i шолом,

Палати бiлi й храми будувати...

I в Iстини золотоверхий храм

Ввiйти собi i двер вiдкрити вам.

Але важке в князiв на плечах брем'я...

Як думаєш ти, легко то менi

Цю хвору ногу пiдiймати в стрем'я

I їздити старому на вiйнi?

А я ж весь вiк воджу в походи рать...

Ранiш закон... а потiм благодать.

(Пiдводиться).

Ну, то ходiм подивимось, чи вчасно

Будови йдуть, що почали торiк.

Так, мнiше,- треба воювати вiк,

Щоб збудувать єдиний храм прекрасний.

Всi йдуть праворуч.

II

Раптом чути смiх i дiвочi голоси, i на лужок вбiгає Єлизавета в супроводi кiлькох сiльських дiвчат. Єлизавета кидається до батька, а дiвчата спиняються замiшанi бiля мармурового лева, дивлячись на нього.

Є л и з а в е т а

Добридень, тату!

(Горнеться до батька).

Я р о с л а в

Зiронько моя!

Де ти була, чим бавилась, дитино?

Є л и з а в е т а

З дiвчатами на Угорськiй горi

Збирали квiти, у Днiпрi купались.

Я р о с л а в

(голублячи її).

Гуляй, гуляй, дiвчаточко моє,

Короткий вiк дiвочий, люба доню.

Одне тобi я можу обiцять:

Хоч доведеться мужа роззувать,

Але з колiн пiднiмешся в коронi.

С и л ь в е с т р

Найкраще всiх корон твоя дочка

Премудростiю книжною сiяє.

I поки ти на Чюдi воював,

Вона навчилась з Грек перекладати

I вже читає грецькi письмена.

Я р о с л а в

Чи правда це? Розумнице моя!

Хiба тобi так Греки до вподоби?

Є л и з а в е т а

Але ж у них - ти сам менi казав -

Усi земнi премудростi сокрито.

То хочу я побачить, чи не знав

Якийсь мудрець такого заповiту,

Щоб утворився спокiй на землi

I люди мудро, як в раю, жили.

С и л ь в е с т р

Премудрiсть ця в ученiї Христовiм.

Я р о с л а в

Христос сказав - несу не мир, но меч...

Нi, друже мiй, нема шляхiв готових,

Щоб давнiй грiх зложити з людських плеч

I мудрий рай тут на землi зростити.

Береться мудрiсть не iз заповiтiв,

А iз шукань i помилок гiрких.

А щоб людей добру призвичаїти,

Чимало князь голiв стинає злих...

Бо кроткий вiк без кровi не создать,-

Ранiш закон, а потiм благодать.

Людей учу я страхом i книжками,

Але i сам я у людей учусь.

Бо мудр народ, i житиме вiками

В трудах i битвах вихована Русь.

В цю хвилину чути якесь рикання, а потiм дiвочий смiх i вереск бiля статуї лева.

Я р о с л а в

Що там таке? Чого це крик дiвочий?

Чого вони всi скупчилися там?

Пiди довiдайсь.

Дiвчата з реготом кидаються врозтiч. З-за рогу постаменту висуваються спочатку чиїсь ноги в чоботах, а потiм вся чорна фiгура бородатого монаха, що сiдає на лавi i протирає очi. Дiвчата смiються.

Д i в ч а т а

- Та який рудий!

- Дивись, дивись! патлатий!

- З бородою!

- Неначе лев! I рикає як лев!

С в i ч к о г а с

Киш, мокрохвостi! Вам чого тут треба?

(Пробує пiдвестись, але знову сiдає).

Бо як вхоплю... то голову зверну.

Ярослав та iншi наближаються.

Я р о с л а в

(суворо).

Хто це такий?

С и л ь в е с т р

Та це наш Свiчкогас! Списатель книжний.

Я р о с л а в

Що ти там робив?

Д i в ч а т а

Пiд левом спав. А це пiд головою!

(Показують чималий череп'яний плескуватий жбан).

С и л ь в е с т р

Упився знов, п'яниця безсоромний,

Сосуд скудельний! Я ж тобi казав:

Не доведи до бiсової чашi, Спинись на третiй.

С в i ч к о г а с

(жалiсно).

Господи, прости!

То чим би я лiчив, премудрий отче,

Як не було тут чашi, тiльки жбан...

С и л ь в е с т р

Опам'ятайсь, безумче! Встань пред князем

I не скверни брехнею язика.

С в i ч к о г а с

(схоплюється зляканий).

Прости мене, великий господине,

Не од вина, од мудростi охляв...

Я ро с л а в

Що ти верзеш!

С в i ч к о г а с

Єй-єй, великий княже!

Сам посуди, якщо вже на вино

I то якась потрiбна мiра, кажуть,

Щоб розум не пiшов кудись на дно,

Та що ж тодi казать про мудрiсть книжну,

Яка мiцнiша всякого вина!

Ось я писав, бач, книгу дивовижну,

Аж чую - в головi якась мана...

Свят, свят господь! Мерщiй вина хильнув,

Щоб з розуму прогнати цей туман,

Та надто вже малий попався жбан...

Бо не розвiяв мудрiсть навiсну,-

I з горя я заплакав i заснув.

Я р о с л а в

Ти правду кажеш - писано-бо єсть,

Щоб бiсеру свиням не розкидали,

То i тобi ж така довлєєт честь:

Якщо вiд книг глава твоя страждала,

Та щоб од мудростi не вилiзли власи,-

Iди на хутiр i свиней паси.

С в i ч к о г а с

Як то свиней! Але ж я божий iнок!

Не хочу я!

С и л ь в е с т р

Не слухався порад,

То i паси тепер свиней i свинок,

Коли святий не впорав вертоград.

III

Чути тупiт коней, i на луг з лiвого боку в'їжджає Гаральд в супроводi джури. Побачивши князя, вiн швидко сплигує з коня i пiдходить до нього.

Га р а л ь д

(поштиво уклоняючись).

Привiт тобi, мiй княже господине,

Хоробрий вождь i мудрий будiвник!

Привiт, принцесо!

Я р о с л а в

(пригортаючи до себе дочку).

В добрую годину!

Привiт, Гаральде, смiлий войовник

I хвиль морських одважний розтинатель.

Ось бачиш, доню, скрiзь вiн побував

I в Греках жив. Спитай, вiн мусить знати,

Чи справдi там лиш мудрiсть i любов

I кроткi всi, немов в небеснiм раї,

Чи навпаки - лукавство лиш i кров.

Все бачив вiн - i все, напевно, знає.

Спитай, не бiйся.

Г а р а л ь д

(палко).

Все, що бачив я

I що здобув в мандрiвках i боях,

Все - золото, шовки, убори гарнi,

Алмази, ладан, келихи янтарнi,

Вино хiоське, ласощi, шербети,

Не варто все усмiшки свiжих уст,

Чудових уст твоїх, Єлизавето!

За тебе, за твою єдину ласку,

За погляд твiй я все вiддати рад,

Всi береги вiд Смiрни до Дамаска

I город свiту осяйний Царград!

Я р о с л а в

(глузливо).

Проте цих див у тебе ще немає,

Та i з Царграду, кажуть, довелось

Вiд кесаря тобi мерщiй тiкати.

Є л и з а в е т а

Не ображай вигнанця, любий тату,

В руцi господнiй терези вiйни,

I що в часи недолi витязь втратив,

То завтра вiн поверне в час ясний.

До того ж вiн вiтчизну втратив любу,

Чи є ж на свiтi гiрша цеї згуба!

Я р о с л а в

(здивований).

Насправдi бог младенцiв умудряє.

Дитиночко розумная моя!

Пробач, Гаральде.

Г а р а л ь д

(цiлує край сукнi Єлизавети).