Зимова казка

Блазень

Не присягатися тепер, коли я дворянин? Хай там мужики та шинкарі просто кажуть, а я буду клястися.

Пастух

А коли то брехня, сину?

Блазень

Навіть коли брехня, то й тоді справжній дворянин може присягтися на користь друга. І я присягнуся, що ти — хоробрий хлопець і зовсім не п’єш. Але я чудово знаю, що ти — боягуз і п’яничка. І все ж таки я присягнуся, бо мені дуже хочеться, щоб тебе мали за відважного чоловіка.

Автолік

Я доведу вам це, пане, я докладу всіх сил.

Блазень

Так, ти хоч би покажи себе хоробрим. Якщо я не подивую, як ти насмілюєшся напиватись, не бувши хоробрим, не вір мені. Тихо! Ось наші родичі, королі та принци. Вони йдуть подивитись на подобизну королеви. Іди за нами. Ми будемо твоїми добрими панами.

Виходять.

Сцена 3

Каплиця в домі Поліни.

Входять Леонт, Поліксен, Флорізель, Утрата, Камілло, Поліна, вельможі та слуги.

Леонт

Поліно люба, добра і розумна!

Як ти лікуєш болі всі мої!

Поліна

Владарю, хай я навіть помиляюсь,

Та маю добрі наміри. За службу

Мою давно мені ви заплатили.

Проте коли і ви, й король, ваш брат,

І спадкоємці ваших двох корон

Гостиною дім бідний вшанували,

То я цю милість до кінця життя

Не зможу відробити.

Леонт

О Поліно,

Ця милість завдає тобі турботи,

Та ми лише побачити прийшли

Ту статую, що нашу королеву

Зображує. У вашій галереї

Ми бачили чимало різних див,

Де ж статуя, побачити яку

Прийшла дочка?

Поліна

Собі не мала рівних

Ще за життя вона. Та певна я,

Що навіть нерухома ця подоба

Все перевершує, що людські руки

Могли створити. Ось чому її

Я віддалік поставила одну.

Та ось вона. Відтворює життя

Так точно, як не може відтворити

Картину смерті навіть сон. Погляньте

Й скажіть, як гарно це!

Поліна стягує завісу, що ховає Герміону, яка стоїть, неначе статуя.

Я розумію:

Мовчання ваше — знак зачудування.

Та говоріть, володарю, ви перший.

Чи, може, мало схожості із нею?

Леонт

Її постава, вираз... Любий мармур!

Розсердься — й я скажу: ти Герміона.

Ти Герміона навіть, як мовчиш,

Так само ніжна, як дитинство раннє,

Як співчуття саме. Але, Поліно,

Не мала Герміона стільки зморщок,

Вона була молодша.

Поліксен

Може, трохи.

Поліна

Такий уже талант наш скульптор мав:

Минуло вже яких шістнадцять років,

А вигляд має статуя такий,

Який би нині мала королева.

Леонт

Якби ж вона жила між нас сьогодні,

То милосердною була б до мене,

Так само, як жорстока нині. О,

Вона була, коли ще залицявся

Уперше я до неї, теж така,

І велич втілена — і разом тепла,

А зовсім не з холодного каміння.

Я присоромлений: цей камінь каже,

Що саме я камінний, а не він.

О королівський образе, в тобі

Є магія величності. Вона

Нагадує мені мої гріхи.

А донька в захваті стоїть, німа,

Неначе мармур, зовсім наче ти.

Утрата

Не звинувачуйте мене, прошу вас,

Ув ідолопоклонстві. Та дозвольте

Просити в неї на колінах ласки.

О люба королево, ви пішли

З життя, коли я тільки увійшла

У нього, дайте ж руку, щоб її

Поцілувала я.

Поліна

Прошу терпіння!

Цю статую недавно встановили,

Ще й фарба не підсохла.

Камілло

Так багато

Життєвих сил скорботі віддали ви,

Що і шістнадцять зим не розігнали,

Що і шістнадцять літ не одмінили

Тужби. Так довго не могла б тривати

Ніяка радість. Будь-яка печаль

Себе раніше вбила б.

Поліксен

Любий брате,

Хай той, про кого мовлено це слово,

Та знайде сили скинути із себе

Тягар важкий.

Поліна

Якби я знала, пане,

Що статуя моя так вразить вас,

Я б вам її не показала.

Леонт

Ні,

Облиш завісу.

Поліна

Вам не треба більше

Дивитися на неї: здасться вам,

Що рухається статуя.

Леонт

Облиш.

Хотів би я померти... Тільки щось

Мені ввижається... То хто ж її

Створив?! О пане, гляньте, та хіба ж

Вона не дихає? І не струмує

По жилах в неї кров?

Поліксен

Яка майстерність!

Неначе лине подих з уст її.

Леонт

І очі в неї рухаються, ніби

Сміється з нас мистецтво.

Поліна

Закриваю

Завісу. Бо подумає мій пан,

Немов вона жива насправді.

Леонт

Ах,

Поліно люба, як мені забути

Прожиті з нею разом двадцять років?

Холодна кров спалахує безумством.

Облиш її.

Поліна

Королю, я шкодую,

Що схвилювала вас, але я можу

Іще завдати болю вам.

Леонт

Готовий

До цього болю я: він має присмак

Солодкий, любий серцю. Та стривай:

Невже і справді дихає вона?

Який різець спромігся відтворити

Цей ніжний подих? О, не смійтесь з мене:

Її я поцілую.

Поліна

Любий пане,

Прошу вас, не робіть цього, бо фарба

Ще свіжа на вустах її, і ви

Її зітрете, а свої вуста

Забрудните. Завісу затягаю.

Леонт

Не руш її, нехай хоч двадцять років

Лишається.