Зимова казка

Без спадкоємців; ваш же добрий батько

Благословення заслужив у неба

В особі сина, повного чеснот.

Яке було б моє життя, коли б

Я міг сьогодні мати сина й доньку,

Таких прекрасних — от як ви обоє!

Входить вельможа.

Вельможа

Королю, неймовірні вісті! Доказ —

За кілька кроків звідси. Там король

Богемії; мені він наказав

Вітати вас. Він просить у кайдани

Закути сина, що від нього втік,

Забувши і обов’язок, і рід,

І всі надії, що поклав на нього

Король. А втік він з донькою якогось

Старого пастуха.

Леонт

То де король

Богемії? Кажи!

Вельможа

Уже в столиці,

Його я бачив півгодини тому.

Слова мої дивують вас, вони

І мій правдиво відбивають подив.

Король богемський поспішав якраз

(Чи не наздоганяв цю гарну пару?)

І по дорозі батька стрів цієї

Підробленої дами. Брат її

Був з ним, вони тікали разом.

Флорізель

О

Камілло — зрадник! Досі жодна буря

Не похитнула вірності його.

Вельможа

Його провини можете ви зараз

Оскаржити; він тут із вашим батьком.

Леонт

Він тут? Камілло?

Вельможа

Я з ним розмовляв.

Тих бідолах розшукує тепер він.

Ніколи я не бачив, щоб від жаху

Хто-небудь так тремтів. Вони стояли

Навколішках і цілували землю,

Брехливо присягаючись щомиті.

Король Богемії, заткнувши вуха,

Їм обіцяв погибелі всі разом.

Утрата

О бідний тато мій! Не хоче небо

Благословити наш союз, воно

Наглядачів послало проти нас.

Леонт

Ви одружилися?

Флорізель

Ні, пане! Бачу,

Що ми вже не одружимось ніколи.

Хіба що зорі поцілують квіти

В земних долинах. Для людей великих

І для малих — однакова біда.

Леонт

Ця дівчина насправді є принцеса?

Флорізель

Її принцесою назвуть усі

В день нашого одруження.

Леонт

Проте —

Як поспіх батька вашого засвідчив —

Цей день не скоро. Дуже я шкодую,

Що втратили ви батькову любов,

Забувши свій обов’язок синівський,

Що та, кого обрали ви, не має

Нічого, крім краси. Шкодую я,

Що гідності бракує вашій дамі.

Флорізель

О люба, не ховай свого обличчя!

Хай доля зловорожа разом з батьком

Нас переслідує, вона безсила

Змінити хоч на йоту нам серця.

Володарю, ви пригадайте дні,

Як не були ви часу боржником,

А молодим, як нині я. Прошу,

Моїм ви станьте адвокатом. Батько,

Як ви попросите, нам подарує

Свою прихильність, як дрібничку.

Леонт

Добре,

А я в такому разі попрошу

Гарненьку вашу дівчину, яку

Вважає за дрібничку він.

Поліна

Владарю,

Багато юності у вас в очах,

Аж забагато. Ваша королева

В останні дні життя була вартніша

Захопленого погляду такого,

Ніж та, котру ви бачите в цю мить.

Леонт

Про неї й нині думав я.

(До Флорізеля)

Та ваше

Заждалося прохання. Тож негайно

До батька вашого іду. Я певен:

Бажання ваші не вбивають честі,

А я лишаюсь другом і його,

І вашим. Пам’ятаючи про це,

Спішу до нього. Ви ж ідіть за мною.

Зважайте, як я справу поведу.

Виходять.

Сцена 2

Перед палацом Леонта.

Входять Автолікі дворянин.

Автолік

І ви самі були, пане, при тому, про що мені розповідаєте?

Дворянин

При мені розгорнули сувій. Я чув на власні вуха розповідь старого пастуха про те, як знайдено той сувій. І тоді, після невеличкого сум’яття, усіх нас попросили вийти з зали. Та, здається, я чув слова пастуха: він знайшов дитину.

Автолік

Найбільше мені кортиїь знати, чим усе те скінчилося.

1-й дворянин

Я вам розповідаю всю історію шматками та уривками. Але обличчя в короля Богемії і в Камілло так витяглися, що нагадували знаки оклику. Вони так дивились один на одного, ніби полуда їм з очей спала. їхнє мовчання промовляло краще за слова, на мигах вони говорили ніби справжньою мовою. Виглядали вони так, ніби щойно почули — чи то про загибель світу, чи то про його врятування. То було нестямне зачудування. Наймудріший свідок, який би нічого не знав, а тільки бачив їх, не сказав би, чи все те їм сталося з жалю чи з радості, але одно правда: то був найвищий ступінь того чи того почуття.

Входить 2-й дворянин.

Ось прийшов дворянин, який, може, знає трохи більше. Що там нового, Роджеро?

2-й дворянин

Нічого, крім святкових вогнів: пророцтво сповнилося, король знайшов свою доньку. За якусь годину сталося стільки див, що й сам баладник не втиснув би їх у свою баладу.*

Входить 3-й дворянин.

А ось і управитель пані Поліни: він може вам іще дещо сказати. Що там коїться, пане? Ця новина, яку вважають правдивою, так нагадує чарівну казку, що годі й повірити, ніби все те — істина. Невже король віднайшов-таки свою спадкоємицю?

3-й дворянин

Це чистісінька правда, якщо правда те, що підтверджується обставинами. Докази так добре узгоджуються між собою, що ви б заприсяглися, ніби бачили все те, про що тільки-но чули. Плащ королеви Герміони, коштовна запона на його комірі, Антіґонові нотатки, знайдені разом із цими речами, — і почерк його всі впізнали, — велич її особи, що так нагадує матір, шляхетність, яку природа ставить над вихованням, і низка інших свідчень проголошують з усією певністю, що вона — справді королівська донька. Чи бачили ви зустріч двох королів?

2-й дворянин

Ні.

3-й дворянин