Повзе змiя

— Я не вас маю на увазі, але з нашою… нашою Оленою таки дійсно щось сталося. Може, я чогось не додумав… Словом, мені здається, її десь переклинило. Але… Давайте чесно: вчорашній напад на журналістку жодним боком не пов’язаний з Баглаєм?

Савченко потер старанно поголене генеральське підборіддя.

— Доповідати вам про що б там не було я, самі розумієте, не повинен. Коли хочете, не маю права як керівний міліцейський чин. Та в нас виняткова ситуація, отже, послухайте мене. Вчора вночі хтось напав на квартиру сусідів вашої колеги. Нападник прийшов один, був у масці. Голос потерпілі впізнати не беруться. У господарів квартири бандит стріляв із пістолета системи Марголіна, малокаліберна зброя, використовується переважно для навчання в тирі. Але убійна сила в ній досить серйозна, особливо якщо стріляєш із близької відстані. Навіть я вам скажу, не заглиблюючись у суть справи: бандит не хотів убивати, просто показував силу і мав на меті лише пошкодити опорно-руховий апарат своїх жертв. Він прийшов сам. Якби їх було хоча б двоє, стрілянини взагалі можна б уникнути. Особливо, коли в квартирі дитина. Працював бандит у рукавичках, відбитків пальців немає ніде. Чого він прийшов саме в цю хату, поки що не зрозуміло. Забрав двадцять доларів, під білизною знайшов, золотий ланцюжок із хрестиком. Усе. Міг помилитися квартирою, міг виявитися банальним наркоманом, якому й цього досить. Далі — найцікавіше. Невідомо, що він збирався робити у ванній кімнаті, але якимось чином вода полилася на підлогу, залило ванну пані Суржі. Вона пішла розбиратися. Потерпілі чули дзвінок у двері. Грабіжник відчинив їх — і все. Більше вони нічого не чули, аж поки не приїхала викликана Оленою міліція.

— На неї ж напали…

— А ви б не напали в подібній ситуації?

— Ви уявляєте продюсера телеканалу в такій ситуації?

— Будь-кого уявляю. Себе в першу чергу. Я зробив би те саме, що наш невідомий грабіжник: ударив би жінку, відштовхуючи від себе. Можливо, вона вирішила затримати його чи ще щось, бо бандит таки зіштовхнув вашу колегу зі сходів. Переступив через тіло — і дав ходу. Десь по дорозі зняв маску, рукавички, спокійно пройшов повз консьєржа.

— Охоронець може впізнати його?

— Ні. До речі, він каже: того вечора схожий чоловік проходив до Суржі. В усякому разі називав її прізвище.

— Вона не казала, що приймала гостя…

— Не сушіть голову. З тим самим успіхом бандит міг назвати прізвище будь-якого іншого мешканця під’їзду.

— Так, але список мешканців не вивішений перед входом.

— Не смішіть мене, пане продюсере кримінальної програми! — генералові, судячи з тону, смішно зовсім не було. — Його могли справді навести на ту квартиру. А потерпілі не все говорять. Та Бог із ними, дізнатися прізвище не так уже й складно. Злочинець готувався, досяг мети, щось перемудрив із водою, тому так і вийшло. Злив нічим заткнуто не було, ви вже мені доповіли. І давайте закриємо цю тему, коли цікаво — заступник дізнається, хто займається справою, можете у райвідділі мізки всім полоскати. До чого я веду: знову жодних реальних доказів, що бандит, котрий напав спочатку на сусідів пані Суржі, потім на неї саму — це Богдан Баглай. Скажу більше: є реальні докази, що вчорашній бандит — не Богдан Баглай.

Погляд Савченка переможно засяяв.

— Отак… Гм, а… хто?

— Не знаю, — генерал знову розвів руками. — Шукатимуть і знайдуть, так собі думаю. А з Баглаєм справи такі: вчора опівдні він був у Одесі. Напали на сусідів Суржі після сьомої вечора, точний час, до хвилини, нас поки що не цікавить. Теоретично Баглай міг найняти когось і домчати за шість годин із Одеси до Києва, але ж тоді найнята машина мусить летіти без зупинок, водій — перевищувати швидкість, і все це — ближче до вечора, на не найкращій після дощику трасі. Головне — не бачу в подібних діях сенсу, а Баглай зовсім не дурень. І ще одне, — він знову потер підборіддя, витримуючи невеличку паузу задля ефекту. — Нещодавно надійшли відомості: в Баглая при собі значна сума грошей. Більше сімдесяти тисяч. Доларів, звичайно. А тут — двадцять зелених, ланцюжок приблизно на таку ж суму, нещасний «марголін». Після всього, що ви знаєте про Баглая, погодьтеся — не його рівень. Найближчим часом пограбування громадян не входять у його плани. З такою сумою можна не лише надовго залягти на дно, а й спробувати рвонути кудись через кордон. Для цього місто-порт — ідеальний варіант. Ну, для вашої Олени це буде доказом?

Малиновський зрозумів: йому в цьому кабінеті робити немає чого.

— Дякую. Спробую її заспокоїти, — він підвівся.

— І, якщо можна, не треба більше розмов про Баглая, гаразд? Знаєте, як той хлопчик-пастушок вовком усіх лякав? Раз повірили люди, другий напружилися, а втретє щиглів надавали та й пішли собі. Віри не було пастушкові. І коли вовк таки прийшов…

— Далі я знаю, — не вистачало, аби через Оленині вибрики він дозволив ментові повчати себе старими казочками.

— Будемо сподіватися, що вовк не прийде. Вона перелякалася і перевтомилася. Тут «нуль три» дзвоніть, а не «нуль два». Не треба через цю дурню сваритися нам, Романе Романовичу. Добро?

— О'кей. Єдиний приємний момент у всьому цьому знаєте, який? Ви, мабуть, уже не підозрюєте журналістів у змові проти міліції та бажанні роздути сенсацію.

Малиновський підвівся, вважаючи розмову закінченою. Він зрозумів одне — наступної подібної зустрічі просто не відбудеться. Більше того: над програмою зависне пряма загроза. Це не сподобається генеральному продюсеру… Далі краще не фантазувати.

І Лєнці, істеричці малолітній, теж сказати: відтепер жодних фантазій. Усе, Баглая нема, тему закрито.

16

Людина-амфібія, людина-змія, людина-павук, людина-кажан, людина-собака, людина-годинник.

Про існування таких істот згадують частенько, вони вже давно вийшли за межі фільмів, циркових арен та книжкових обкладинок. А колишній опер, капітан міліції Максим Глод, сам того не бажаючи, став людиною-жилеткою. Принаймні він сам себе так оцінив, коли Олена на тому кінці дроту нарешті поклала трубку.

Цікаво, чому вона плачеться саме йому? Рахунок за міжміські переговори прийде кругленький. Якщо, звичайно, до того часу буде кому його сплачувати… Хочеться гнати від себе подалі подібні думки, та виглядає — до того йдеться.

Не стримуючи ридань, Олена хвилин десять переповідала йому вчорашню пригоду і нинішню розмову з невідомим йому Циганом Цигановичем, — так вона називала продюсера програми, — яка завершилася серйозним скандалом півгодини тому. Він переказав молодій жінці міліцейські аргументи, що теоретично робили всю її історію вигадкою. Вірніше, ту її частину, де йшлося про Баглая. Глод слухав, не перебиваючи, і намагався зрозуміти, чого ж малознайома жінка хоче від нього. Дуже скоро до нього дійшло: вона нічого не хоче. Просто їй нема кому все це переповісти, в неї немає вдячного слухача. Тому Макс не намагався заспокоїти її, просто пообіцяв щось придумати, попросив не виходити поки що з дому без супроводу, нехай це буде навіть подруга, і нарешті поклав трубку.

Він приходив просто налякати мене. Хотів довести, що мені від нього не втекти.

Пройшовши на кухню, Глод широко прочинив кватирку, примостився на підвіконні, поставив попільничку на зігнуте праве коліно, закурив, дивлячись на освітлені прямокутники вікон у сусідніх будинках. Олена права на всі сто, і тут не треба володіти особливими навичками. Встигнувши вивчити характер та звички Баглая, Глод цілком погоджувався — просто вбити журналістку, яка, по суті, познущалася з нього, виставивши таким собі генієм зла, тупим садистом, мало не маніяком, він не може собі дозволити. А причиною є «смажена» телепрограма, в цьому Глод уже остаточно переконався. Не з доброго дива Баглай вирішив признатися в черговому вбивстві, а за кілька днів після того, як йому в СІЗО організували телесеанс. Та ще, мабуть, гарикалися з ним, зачепивши його й без того хворе самолюбство. Глод навіть не здивується, якщо Баглай взагалі більше не з’явиться в житті Олени. Він буде тішитися від думки, що до смерті перелякав дівчисько, а вона тремтітиме від власного дихання.