-->

Повзе змiя

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Повзе змiя, Кокотюха Андрій Анатолійович-- . Жанр: Прочая научная литература. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Повзе змiя
Название: Повзе змiя
Дата добавления: 16 январь 2020
Количество просмотров: 332
Читать онлайн

Повзе змiя читать книгу онлайн

Повзе змiя - читать бесплатно онлайн , автор Кокотюха Андрій Анатолійович

Якщо вам присвячують вірші, це не завжди означає освідчення в коханні. Молода журналістка Олена з жахом чекає кожного наступного вірша: адже їх пише жорстокий серійний убивця Баглай. Його засуджено на довічне ув’язнення, але він утік із тюрми, аби помститися Олені. Міліція безсила. Багатий коханець не хоче вирішувати її проблем. А убивця наближається тихо і безшумно — так підкрадається до здобичі отруйна змія. Врятувати Олену може лише одна людина — колишній міліцейський опер Макс, який уже одного разу ловив Баглая і тепер хоче спіймати його знову.

Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

1 ... 69 70 71 72 73 74 75 76 77 ... 93 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

Відсутність у діях Ірини Попудренко складу злочину — ось як усе це називається.

А в Олени Суржі розвивається манія переслідування. Якщо не щось більш серйозне. Немає гарантії, що всю цю виставу не організовують самі телевізійники, аби, по-перше, отримати можливість офіційно розголосити про втечу вбивці Баглая, який тепер погрожує журналістці, а по-друге, штучно створити довкола програми та каналу прецедент, кінцева мета якого, можете не мати сумніву, рекламна. Отже, пана Малиновського попередили: якщо є бажання і далі нормально працювати, краще історію з анонімними віршами не розвивати. Отак. Тему закрили.

Сам Роман поставився до всього цього інакше. Звісно, він знав, що жодної спроби інспірувати скандал ніхто не робив і не робить. Тепер, після всього, краще взагалі утриматися від будь-яких подібних ходів, навіть якби вони й були потрібні в інтересах справи. Олену ж насправді дістає прихильник, навіть, як з'ясувалося, прихильниця. Баглаєм тут і близько не пахне. Вона просто могла перевтомитися. Малиновський признався сам собі: він таки заганяв дівчину. Тому домовився з авторитетним лікарем і завіз на консультацію покірну Олену, котру після міліцейських заяв цілковито опанувала апатія. Її стан лише зайвий раз підтвердив діагноз лікаря. Олена глянула на годинник. Початок дев’ятої. Отак, у прострації, вона сиділа від шостої. Протягом двох наступних днів нічого не відбулося, та вона не особливо втішалася з цього факту. Чомусь здавалося — це не кінець. Не кінець… чого?

І початок — чого?

Телефонний дзвінок пролунав вибухом у тиші. Олена сахнулася, сильніше втиснулася в диван, та швидко опанувала себе: не можна так. Це лише телефон, засіб комунікації. Він дзвонить. Отже, так треба. Може, Роман вирішив поцікавитися її станом, хоча відтоді, коли все почалося, коли вона отримала конверт, коханець якось раптово став менше цікавитися нею взагалі.

А чи саме тоді? Хіба не раніше? Олена гнала від себе непотрібні думки, і що частіше їх проганяла, то частіше і настирливіше вони поверталися. Але про Романа і себе подумати вона ще встигне. Тепер — телефон. Хтось дзвонить їй увечері в неділю. Комусь вона потрібна.

Знявши трубку, вона мало не кинула її відразу на важіль. Вона раптом злякалася думки, що почує жіночий голос, котрий декламує нову порцію віршів і при цьому противненько регоче. Та з трубки линуло:

— Алло! Алло! Алло! — і чувся чоловічий голос.

— Слухаю, — Олена відкашлялася і приклала трубку до вуха.

— Олено, це Глод. Максим, із Слобожанська, ви…

— Так, Максиме, я впізнала вас. Добрий вечір.

— Мені голос ваш не подобається.

— Дякую.

— Я не в тому смислі, чор-рт… Вибачте… Коротше, все у вас нормально?

— Не вибачайтеся, Максиме. Мені самій мій голос не дуже до вподоби. І не все в мене гаразд, але хай вас це не турбує. Говоріть, слухаю вас.

— Я мусив дзенькнути вам ще раніше, вдень. Але подумав, що вас немає. Мобільний десь записував, та посіяв, робочого не знаю. Потім забігався, оце тепер згадав.

— А що у вас сталося?

— Нашу розмову пам’ятаєте? Ну, коли ви мені дзвонили з тиждень тому, стосовно Баглая?

— Так, — Олена здригнулася.

— Я вам казав, пригадуєте, коротко дуже, але говорив, як він дзвонив мені.

— Так, — вона відкинула волосся з лоба.

— Він ще раз дзвонив. Мені.

У неї в роті несподівано пересохло. Олена не могла поворушити язиком, просто дихала в трубку.

— Алло, ви чуєте мене?

— Так, — коротка фраза далася їй важко.

— Він дзвонив. Думаю, просто так, як і минулого разу. Цей дзвінок я навіть взагалі ніяк пояснити не можу. Я, знаєте, більше вдома поки що сиджу. Коротше, дзвонить сьогодні десь близько дванадцятої дня, може, пізніше трохи. Назвався, але я його голос і без того впізнав. Розмова дуже коротка. Мовляв, я гуляю на волі, вам, ментам поганим, мене не знайти, ви взаалі не хочете і не можете. Словом, така лабуда. Поклав трубку. Чуєте мене?

— Так…

— Я почав дзвонити вам. Адже та історія з анонімним листом, ну, з віршем, ви після цього мені дзвонили… Баглая в Києві немає. Ось я чого дзвоню. Може, тоді й був, тепер немає. Я після розмови з ним повідомив своє колишнє начальство, — Олена з попередньої розмови знала про відставку Глода. — Зрозуміло, всі знову на вуха стали, пробили дзвінок. Справді, міжміська, телефонували з Одеси, з міжміського переговорного пункту «Укртелекому». Інформація пішла далі, одесити вже працюють, відпрацьовують його можливі зв’язки. Там же кордон, порт, думаю, він спробує вислизнути. Але можете спати спокійно, поруч із вами його точно немає. Ви де?

— Тут, тут… Дякую, ви заспокоїли мене.

— З вами точно все нормально?

— Не по телефону. Не наговорюйте собі. Дякую, справді, дякую, Максиме.

— Ну, коротше, не бійтеся. У разі чого телефонуйте, завжди, як кажуть, до ваших послуг. Людина я тепер вільна…

— Добраніч, Максиме. Спасибі.

її рука тремтіла, коли вона клала трубку. Після всього вона вже не знала, як потрібно ставитися до почутої новини. Отже, ще раз: Баглай в Одесі. Він в Одесі. У Києві його немає. Був два дні тому? Не виключено. Вірші вона отримуватиме далі? Можливо. Здатна вона зрозуміти гру Баглая? Отут зась, подружко. Навіть той опер не здатен змикитити, за яким бісом утікач дає йому про себе знати.

Гаразд, а їй для чого?

Нехай її переконують армії ментів та легіони лікарів у всьому, в чому завгодно. Вона далі впевнена: лист і касета — справа рук Баглая. Просто хоче подратувати? Мабуть, так воно і є. Тільки довести вона нікому нічого не зможе. Хіба колишньому оперові Максиму Глоду. Той точно перейметься її проблемами. Але ж він у своєму Слобожанську шукає, мабуть, спокійної та більш вдячної, аніж оперська, роботи.

Олена примостила телефон біля себе, з іншого боку поклала мобільний, знову загорнулася в плед, увімкнула голосніше телевізор. За півгодини до голосів з екрану додалися сторонні звуки. Зовсім сторонні. Наче десь капала вода і краплі стукали по дну раковини чи ванни…

Ванна!

Олена підхопилася, скочила в капці й забігла до ванної. З крану не капало нічого, але звуки падаючих крапель чулися десь тут, зовсім поруч, ставали все частішими, наче дощ стукотить по даху. Відкинувши поліетиленову завісу, Олена скрикнула від досади. Тільки цього лиха бракувало.

На стелі над ванною розпливлася величезна мокра пляма. Краплі весело тарабанили об дно її ванни, і Олена відразу прикинула, в яку копієчку обійдеться ремонт. Адже доведеться заново фарбувати всю стелю водоемульсійною фарбою, і навряд чи сусіди зверху компенсують їй витрати. Ні для кого не секрет, що в двісті шостій квартирі живе телезірка, а телезірки, як відомо, бабло лопатою гребуть. Навряд чи Роман піде лаятися з винуватцями, та й вона сама до пуття не знала, хто над нею живе. На сусідів вона взагалі майже не звертала уваги, поглинута власними проблемами.

Але ж так це не облишиш!

Олена спробувала швиденько знайти Романа, аби отримати бодай по телефону чоловічу підтримку. Робочий не відповідав, мобільний вимкнено. Дуже добре. Доведеться займатися самій. Олена навіть відчула себе бадьоріше: ось вона, реальна проблема, що допоможе відволіктися від прикрих думок. Між іншим, це буде її перший досвід війни із сусідами.

Затягнувши тугіше пояс на халаті, Олена відчинила двері і вийшла на сходовий майданчик. Раптом над нею нікого немає? Або ще гірше, їх самих затопили ті, хто живе вище? Вирішивши не сушити собі голову передчасно і вирішувати проблеми у міру їхнього надходження, Олена піднялася поверхом вище і рішуче подзвонила в квартиру. За дверима зашаруділи. Вона знову натиснула на кнопку дзвінка і потримала пальця довше. Нарешті зсередини клацнув замок.

Двері відчинилися.

На порозі просто перед нею стояв Богдан Баглай.

13

Трюк із квітами вдався. Настільки, що Баглай вирішив і в подальшому брати його на озброєння. Та він не міг навіть уявити, наскільки квіти можуть обеззброїти і забити баки навіть найпильнішим. Людство таки недосконале. Окремі не надто безнадійні персонажі є, та в цілому… А, нема про що говорити.

1 ... 69 70 71 72 73 74 75 76 77 ... 93 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название