Безпека життeдiяльностi

3. Поясніть зміст і склад „формули здоров’я”, використавши при цьому відоме твердження давньоримського філософа Сенеки: „Уміння продовжити життя полягає в умінні не скорочувати його”.

4. Розрахуйте для себе оптимальну частоту серцевих скорочень (ЧСС), яка має бути під час фізичних навантажень, що супроводжують тренування систем транспортування кисню і м’язової системи.

5. Поясніть, що таке максимальне споживання кисню (МСК) і як визначити цей показник, користуючись 12-хвилинним тестом Купера?

6. Яким є зв’язок між частотою серцевих скорочень (ЧСС) людини і фізичним навантаженням, якому вона піддається?

7. Розрахуйте для себе ідеальну масу тіла.

8. Якщо Ви палите, оцініть для себе небажані наслідки куріння. При розрахунках скористайтеся розв’язком наведеної вище задачі.

5. Ергономічні обґрунтування і оцінка

у безпеці життєдіяльності

Ергономіка як наукова дисципліна. Антропометричні дані в ергономічних обґрунтуваннях. Працездатність і втома. Ергономічні рекомендації щодо роботи на комп’ютері.

§1. Ергономіка як наукова дисципліна

Ергономіка - це наукова дисципліна, яка комплексно вивчає людину у конкретних умовах її виробничої діяльності.

Ергономіка вивчає трудову діяльність людини у складі системи „ людина — техніка — середовище”, маючи на меті якнайповніше врахувати можливості й особливості людини, потрібні при експлуатації машин і механізмів.

Ергономіка вивчає людину в конкретних умовах її діяльності на виробництві аби виявити можливі шляхи удосконалення знарядь, умов і процесу праці.

Ергономічні дослідження необхідні для того, щоб дізнатися, які умови мають бути створені на виробництві аби забезпечити безпеку, ефективність і комфорт працівника. Увага до ергономічних досліджень постійно зростає, оскільки з кожним роком збільшується „вартість” помилки людини під час управління складними технічними системами.

Людина, машина (техніка) і навколишнє середовище розглядаються в ергономіці як складові і невід’ємні елементи єдиної системи „ людина - техніка - середовище”.

Основну увагу ергономіка приділяє встановленню і дослідженню взаємозв’язків між людиною і машиною, які проявляють себе у виробничій діяльності.

Основними напрямами ергономіки є:

а)дослідження характеристик людини і техніки із тим, щоб забезпечити їхню ефективну взаємодію у виробничих умовах;

б)визначення основних принципів, на яких (із урахуванням антропометричних параметрів працівника) має ґрунтуватися робота по створенню нової техніки й технологій;

в)пошуки критеріїв, за якими має здійснюватися розподіл функцій між людиною і машиною у процесі машинного та інтелектуального виробництва;

г)пошуки шляхів оптимізації системи „ людина - техніка – середовище”.

Спеціаліст, що управляє з пульту керування роботою складного обладнання (машини, пристрою тощо), наприклад здійснює керування роботою радіолокаційною станцією, буровою установкою, електронно-обчислювальною машиною тощо, називається оператором.

Ергономіка, крім іншого, вивчає також нагальні проблеми системотехніки (наукового напряму, що охоплює проектування, створення, випробування та експлуатацію складних технічних та кібернетичних систем), у тому числі:

а)надійність, точність та стабільність роботи операторів;

б)психофізичні аспекти (втома, емоційний стан, концентрація уваги тощо) роботи операторів;

в)можливість творчих проявів людини при її роботі з машиною.

Оператору притаманна робота із інформаційними моделями реальних об’єктів.

Діяльність оператора складається з трьох основних етапів:

а)сприйняття інформації шляхом зчитування її з табло, екранів та шкал вимірювальних приладів;

б)аналізу інформації, її узагальнення та оцінки на основі наперед заданих або ж миттєво сформованих оцінок;

в) прийняття рішень, які з’являються на основі співставлення відомостей, отриманих за допомогою приладів, і стану реального керованого оператором об’єкта.

§2. Антропометричні дані в ергономічних обґрунтуваннях

При ергономічних дослідженнях важливу роль відіграють антропометричні дані.

Антропометрія (від грецьких слів антропо- людина і метрео- міряю) наука у складі антропології, пов'язана із вивченням нормальних варіацій фізичної будови людини і системними вимірюваннями тіла людини та його частин.

В ергономіці використовують понад 10 розмірів тіла людини та його частин, у тому числі ріст у положенні „стоячи”, довжину тіла із витягнутою вгору рукою, ширину плечей та інші.

Дослідним шляхом встановлено, що розміри тіла та його частин різняться у чоловіків і жінок, причому:

а) зріст чоловіків перевищує зріст жінки на 11,1 см;

б) довжина витягнутої вбік руки різниться у них на 6,2 см;

в) довжина витягнутої вперед руки різниться в них на 5,7 см;

г) довжина ноги чоловіка більша, ніж у жінки на 6,6 см;

д) висота очей над рівнем підлоги різниться в них на 10,1 см;

е) на робочому місці у положенні тіла „сидячи” довжина тіла чоловіка на 9,8 смбільша, ніж у жінки;

ж) на робочому місці у положенні тіла „сидячи” висота очей над сидінням у чоловіка на 4,4 смбільша, ніж у жінки.

Ергономіка доводить, що існують оптимальні положення тіла працюючого, при яких він не відчуває дискомфорту, зайвих фізичного та психологічного напружень і припускається мінімуму помилок у процесі виробничої діяльності.

Оптимальне положення тіла працюючого потребує створення правильної конструкції і облаштування робочого місця (висоти робочої поверхні, регулювання сидіння, наявності достатнього простору для ніг, належної зони досяжності у вертикальній та горизонтальній площинах і т.д.).

Юрій Кондратюк, піонер теоретичної космонавтики, першим запропонував виготовлення ложементів — крісел космонавтів, виготовлених за індивідуальною формою тіла кожного з них. Такі крісла і зараз використовуються у космічних апаратах Росії і Китаю.

Неправильне положення тіла працівника на робочому місці призводить до:

1) швидкого виникнення статичної втоми;

2) зниження якості і швидкості виконання технологічних операцій;

3) зниження реакції на небезпеку.

§3. Психофізіологічні особливості працівника та їх урахування

Ергономіка враховує, що м’язова сила у різних працівників є неоднаковою. М’язова сила людини залежить від її фізичного й психічного станів, а також від віку людини.

М’язова сила спричиняється м’язовими скороченнями, при цьому її величина зменшується із часом, протягом якого відбувається скорочення м’язу, і спадає із кожним наступним м’язовим скороченням.

У робочому положенні „ сидячи” найбільша величина сили, створеної руками, досягається на рівні ліктя людини і залежить від напряму її дії. М’язові зусилля при такому робочому положенні не повинні перевищувати 50 Н. У робочому положенні „ стоячи” найбільша величина сили, створеної руками, досягається на рівні плеча людини і залежить від напряму її дії. М’язові зусилля при такому робочому положенні можуть становити понад 100 Н. Найбільша сила, що її може розвинути своїми руками людина, становить 450 - 650 Н.

При використанні ножного керування слід враховувати характер руху ніг, частоту рухів (не більше 20 за хвилину), загальне робоче положення тіла, хід ножної педалі. Рекомендоване зусилля ноги при цьому становить 50...100 Н. Час, необхідний для м’язового скорочення, складається з фізіологічно обумовленого запізнення м’язового скорочення відносно моменту нанесення подразнення (близько 50 мс.) та латентного періоду - часу від моменту нанесення подразнення до початку скорочення м’язу (близько 15 мс.). Реально цей час оцінюється як величина, близька до 100 мс. (0,1 с).