Безпека життeдiяльностi

§5. Проблема професійного добору кадрів

за психофізичними показниками

Для безпечної праці важливим є вибір людиною сфери професійної діяльності і спеціальності, яка якнайкраще відповідає її психофізичним властивостям. Є люди, які за усю свою професійну діяльність жодного разу не були травмовані, але непоодинокі випадки, коли у тих самих умовах інша людина травмується кілька разів на рік.

Причини травматизму поділяють на антропофізіологічні і психофізіологічні. У свою чергу, психофізіологічні причини складаються з тих, що носять тимчасовий характер (визначаються психічними процесами і психічними станами), і з тих, що мають постійний характер (визначаються психічними властивостями людини).

В Україні перелік робіт, де є потреба у професійному доборі працівників, затверджено спільним наказом Мінохорони здоров’я України і Держнаглядохоронпраці України від 23 вересня 1994 року №263/121.

Вимога щодо стійкості до випливу стресорів і здатності витримувати значне психофізичне навантаження висувається до працівників, зайнятих на підземних роботах (5-а у переліку вимог), до працівників, що виконують верхолазні роботи (5-а у переліку вимог), до працівників, котрі виконують аварійно-рятувальні і пожежні роботи (6-а у переліку вимог), до працівників, зайнятих управлінням усіма видами транспорту (7-а у переліку вимог), до операторів енергопостачальних систем (5-а у переліку вимог), до працівників, зайнятих у видобуванні нафти і бурильних роботах (4-а у переліку вимог), до працівників, зайнятих у металургії та доменному виробництві (3-а у переліку вимог).

Вимога щодо належного рівня зорової і слухової пам’яті висувається до працівників, зайнятих на підземних роботах (3-а у переліку вимог), до працівників, що виконують верхолазні роботи (3-а у переліку вимог), до працівників, котрі виконують водолазні роботи (3-а у переліку вимог), до працівників, котрі працюють на електроустаткуванні із напругою до 1000 В (4-а у переліку вимог), до працівників, котрі використовують вибухові матеріали (4-а у переліку вимог), до працівників, котрі здійснюють управління усіма видами транспорту (5-а у переліку вимог), до авіадиспетчерів (4-а у переліку вимог).

Пізнання особливостей психіки людини та характерних рис її прояву – це шлях до підвищення безпеки її життєдіяльності.

Питання для самоперевірки

1. З’ясуйте роль нервової системи і людського чинника в забезпеченні життєдіяльності людини.

2. Поясніть, у чому полягає актуальність вислову Сократа: „Хочу зрозуміти, чому так стається - людина знає, що є добре, але робить так, що отримує зворотний результат”?

3. Чому пам’ять вважається найсуттєвішою характеристикою пізнавальних здібностей людини? Охарактеризуйте шляхи реалізації різних форм і видів пам’яті.

4. Якими є основні типи темпераменту, як і у чому вони виявляються? Визначте свій тип темпераменту за колом Айзенка.

5. Якими основними типовими реакціями відповідає організм на дію зовнішніх факторів (стресорів)? У чому полягає користь і небезпека стресу?

6. Які види професійної діяльності потребують професійного добору кадрів за психофізичним показниками?

4. Здоров ’ я людини як основна передумова її безпеки

Здоров’я і життєдіяльність. Формула здоров’я та її зміст. Соматичне здоров’я та оцінка стану серцево-судинної системи людини. Максимальне споживання кисню як фізіологічний показник здоров’я людини.

§1. Здоров’я і життєдіяльність

Життєдіяльність - активна взаємодія людини із її життєвим середовищем, під час якої людина намагається досягти свідомо поставленої перед собою мети - наситити певну потребу.

Життєдіяльність - це процес збалансованого існування та самореалізації людини (окремої особи, групи людей, людської спільноти, людства у цілому) в єдності її життєвих потреб і можливостей.

На усіх без виключення етапах життєдіяльності (дитинство-зрілість-старість) найвищою якісною цінністю людини є ЗДОРОВ’Я. Здоров’я визначає стан динамічної рівноваги живого організму із життєвим середовищем - тією частиною Всесвіту, де знаходиться у даний момент часу людина і де функціонують системи її життєзабезпечення.

Розрізняють 3 взаємопов’язаних рівня здоров’я: суспільний, груповий, індивідуальний.

Суспільний рівень здоров’я характеризує стан здоров’я населення (народу, нації, країни, раси тощо) загалом. Він є відображенням цілісної системи матеріальних і духовних відносин, властивих певній людській спільноті, суспільству.

Групове здоров’я характеризує особливості життєдіяльності людей певної соціальної групи, виділеної за їхнім місцем проживання (регіон, місто, гірська чи рівнинна місцевість тощо), віком і статтю (діти, підлітки, дорослі, люди похилого віку, хлопці або дівчата тощо), фахом чи видом професійної діяльності (школярі, студенти, військовослужбовці, спортсмени, шахтарі, верстатники, працівники сфери послуг тощо).

Індивідуальний рівень здоров’я характеризує фізіологічні і психічні особливості індивіда (конкретної особи) та той неповторний спосіб життя, який він (вона) веде.

Всесвітня організація здоров’я у преамбулі до свого статуту визначає, що : „здоров’я - це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад”.Виходячи з цього визначення доцільно говорити про фізичне, психічне і соціальне здоров’я людини.

Здоров’я слід оцінювати не у статиці, а у динаміці зовнішнього життєвого середовища.

Критерієм здоров’я є здатність людини до адаптації, тобто здатність пристосуватися до змінного навколишнього середовища (до примх природи, до росту і старіння, до лікування при хворобах, до суспільних змін тощо) не за рахунок інстинктивних реакцій, а за рахунок культурно окреслених реакцій на оточуючу фізично і соціально створену реальність.

Механізми пристосування людини до навколишнього середовища є різнорівневими і включають у себе: генетичний і фенотипів механізми, метаболізм, імунітет, механізм регенерації ушкоджених органів і тканин, сукупність безумовних та умовно-рефлекторних реакцій.

Рівень суспільного і групового здоров’я прийнято оцінювати за основними демографічними показниками: загальною смертністю населення, дитячою смертністю, середньою очікуваною тривалістю життя, народжуваністю. Ці показники називають інтегральними показниками здоров’я на груповому і суспільному рівнях. В Україні, як і більшості розвинених держав світу, створено систему охорони здоров’я, яка включає в себе: санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, науково-медичні, санітарно-епідеміологічні заклади.

Для характеристики індивідуального рівня здоров’я доцільно розглядати так звану „формулу здоров’я”.

§2. „Формула здоров ’ я” та її зміст

„Формула здоров’я” - графічно-аналітичне зображення сукупності чинників, урахування яких дозволяє оцінити і проаналізувати індивідуальний рівень здоров’я особи.

Доведено, що здоров’я людини рівною мірою визначається двома сукупностями чинників: об’єктивними факторами (50%) і способом життя, суб’єктивними факторами (50%).

До об’єктивних чинників здоров’я відносять: вплив за здоров'я навколишнього природного середовища, у тому числі й природнокліматичні умови за місцем проживання (цей „внесок” оцінюється у 20-25%), наявність генетично успадкованих хвороб і загальний стан генетичного фонду популяції (15-20%), стан медичної підтримки, своєчасна і кваліфікована медична допомога (5-15%).

Суб’єктивні чинники здоров’я (спосіб життя) є впливами, котрі обирає сама людина. До них належать: рухова активність, режим праці і відпочинку, режим і якість харчування, емоційно-психічні навантаження, наявність або відсутність шкідливих звичок, фізична тренованість і загартованість організму, ставлення до оточуючих (доброзичливість, милосердя, гумор, толерантність).