Смак заборони

— А можна тобі теж комплімент?

— Звичайно.

— Якби не ти, — я лукаво посміхнулася, — ну… Просто спасибі тобі. Ти мене надихаєш. Якби не ти, моє життя було б зовсім не таким… І я б ніколи не стала такою, як зараз.

Він посміхнувся. Щиро і якось дуже просто. З ним було гарно, по-рідному.

— Ну, як ти, Левеня? — невже він не знайшов інших слів?

— Тобто?

— Як я зрозумів, тебе застукали з дівчинкою?

— Умгу, — моя нога в нього на лежаку, камінчиком воджу по нігті великого пальця. Альхен дивиться на мене майже з батьківською посмішкою. Боже, як хороше… Ось я знову починаю брехати. Не було ніяких дівчисьок… Просто моє занурене в сни життя таке вбоге на якісь примітні факти.

— А взагалі, я давно хотіла в тебе запитати про твоє ставлення до лесбійських справ.

Такі цікаві іскорки забігали по його обличчі! Видно, й сам намірявся поставити мені це запитання.

— О… вкрай позитивно. Тут я можу відповісти однозначно: дуже добре.

Моя обережна посмішка. Як же я тоді старалася!

— Що, й справді?

Він коротко кивнув, очікуючи нових подробиць.

— Ти, схоже, єдина людина, яка мене розуміє. Щодо цього. Втім, я цього очікувала. Я знаю, що твої погляди на життя, м’яко кажучи, відрізняються від встановлених суспільством принципів моралі та моральності.

Він трохи здивовано підняв брову й навіть підсунувся ближче.

— Звичайно, — його голос, м’який, заворожливий, — мені здається, що справжня жінка обов’язково повинна бути трішки лесбіянкою.

Танька сиділа ледь віддалік і тихенько розкладала пасьянс.

— Що найпрекрасніше в світі? — запитав у мене Гепард.

Мені чомусь здалося, що серце почало стукотіти не зовсім там, де встановлено природою:

— Секс?

— Звісно, ні. Секс — це примітив. Це майже нічого. Еротика. І жінки. А якщо це поєднати — подумай-но сама! А взагалі, фізична краса… Твоя прекрасна стать, та ще й лесбійські настрої… Я гадаю, тобі просто поталанило, Левеня.

Я ніяково посміхнулася.

— Але в мене, знаєш, ще й хлопець є, тож я не тільки…

Він знову лагідно глянув мені у вічі:

— Чимось займаєтеся? — як мати давньої подруги за два роки по випускному балові.

Я неуважно знизала плечима:

— Звичайно, аякже! Ти ще в мене запитуєш? Хіба може бути інакше?

— Ну… — начебто тінь легкого розчарування, — адже торік, пригадую, ти говорила, що збираєшся зберігати цноту до 17-ти років. А все твоє минуле, — хижий оскал, — забути. Наскільки це можливо…

Я здригнулася. Саме ці слова значили для мене найбільше. Невже він пам’ятає? Я була впевнена, що якби подзвонила йому цієї зими в Пітер, довелося б ще довго пояснювати, хто така Ада Самаркандова з Києва. А тут ось… Я була просто вражена.

— Ай, та ну, тоді я ще до кінця не вибрала між тобою і нормальним світом. Знаєш, але ж тоді ще не все було втрачено.

— А що, зараз уже все?

— Та ні, просто я вже зробила свій вибір. І край.

— Тобто, ти тепер твердо вирішила порвати з «розпусним світом», або як там ти його називаєш?

— Припини знущатися! Просто я наговорила тобі тоді чорт зна чого…

— Тобто, дещо ти сказала зопалу, маючи на увазі саме протилежне сказаному. Напевне, так?

— Так, звичайно…

— Виходить, як я зрозумів, спосіб життя ти ведеш трохи відмінний від загально встановлених принципів. І при цьому свято зберігаєш свою особливу чисту мораль?

— Фізично так.

— Але при цьому займаєшся кримінально карним сексом із неймовірно щасливим хлопчиком. Виходить?

Я стрепенулася. Невже все так виразно написано на моєму обличчі?

— Звісно, виходить! А хіба щось може в мене не виходити?

— Ну, Левеня, ти молодець. Нарешті ти знайшла себе! Я знав, що згодом ти змінишся. Люди з такими даними, як у тебе, не можуть сповідувати пуританську мораль. Це проти їхньої природи. Я щиро радію, що ти зробила свій природний вибір. Якщо відверто, мені думалося, що це станеться значно пізніше, але ні… Молодець… — «І відтрахати тебе тепер буде куди простіше» — закінчив монолог його пильний погляд.

— Але сексом як таким ми, щоб ти знав, не займаємося, — тріумфально видала я.

— Тобто, це зносини через піхву?

Я нерішуче кивнула.

— Це ще нічого не значить, моя люба, адже є ще й попка.

— Так, — сказала я, не знаючи як тут брехати далі. Таке відчуття буває, коли тебе викликають до дошки на уроці алгебри. Перед тобою хвацько намальовано якийсь карколомний приклад, який потрібно розв’язати, а ти стоїш там, у сонячному класі, дивишся на дошку й зовсім не знаєш, із якого боку починати його.

— А з подружкою бавитеся?

— Так, звичайно, одного разу за годину вона потішила мене десь разів із 15…

Що я плету?!

— Ну… — такі шкідливі очиці, — це просто чудово. А твій хлопець — що ви з ним пробували?

— ВСЕ!

Альхен криво посміхнувся:

— Усе не може бути. Це я перепробував усе, а ти… Тим більше якщо, до всього, так затято намагаєшся переконати мене в своїй безневинності…

— Майже все, — перебила я, — крім ЦЬОГО, скотолозтва, садо-мазо й онанізму у ванні, наповненій шампанським, ну, і, можливо, ще чогось, про що я просто не здогадуюся.

— Ну, стосовно садо-мазо, я тобі скажу, що існує така кількість чудових речей, які можна віднести до цієї категорії…

— Я не люблю, коли мені роблять боляче.

— Ну, припустимо… А попочка?

— Мені не сподобалося. Я вже казала.

— І ротик?

— Так! — оце я вже опанувала страшними зимовими вечорами з тріскучим морозом і ревучим унітазом як свідками найвищої досконалості!

— ! горлечко?

Старий розпусник. Що він має на увазі?

— Ну… так, звичайно.

— Овва… Мене почастуєш якось?

Я мало не спасувала від цього хижого шепоту. Справа набувала критичних обертів.

— Та йди ти до дідька…

— Ні вже, я краще в якесь інше місце піду… — він відвернувся на мить, потім знову іронічно глянув через плече:

— А ти себе часто пестиш?

— Запитуєш… Мати таке тіло й не користуватися ним собі ж на благо…

На цьому наша розмова була перервана татусевою білою панамкою, що заманячіла під поруччям. Я спритно заплигнула назад на бетонну стіну й узяла Таньчині карти. Альхен тим часом швиденько заснув, накритий книжкою.

Татусь махнув мені й показав на море. Я поморщилася й замотала головою. Він пішов назад на гальку.

— А як ти себе пестиш? — прокинувся Альхен.

— По-нормальному, — буркнула я, боязко поглядаючи на Таньку. Наша бесіда, здавалося, її нітрохи не обходила. Якесь гидливо-неприязне відчуття спалахнуло в мені на мить. Хотіла б я знати, ЩО вони з нею роблять.

— Знаєш, рекомендується пестити не тільки піхву, але й анус — до виділення секрету.

— Що? — насупилась я, згадуючи, що таке анус.

— Те, що чула. Спробуй, дуже рекомендую. Не просто приємно, але й дуже корисно.

— Сам пробуй… — гмикнула я.

На його обличчі знову з’явилася ця тонка посмішечка, що більше нагадувала оскал.

— Пробую, пробую…

— Ну… зовсім дістав, — простогнала стомлена сонцем Ада, тасуючи карти. Танька зірвала квітку шипшини й досить ніжно провела нею по моїй спині.

Я стримано посміхнулася й взагалі перестала будь-що розуміти.

— А як ти ставишся до вмивання спермою? — обережно запитала я, згадуючи, як свого часу отримала таку ось теплу ляпку просто межи очі.

— Ну… — оцінюючий погляд, — тобі це ще зарано. Це років за 20–30, може, й добре буде. А поки що тобі більше підходять жіночі виділення. Ти втираєш їх у обличчя, в шию в груди, і твоє тіло стає ще довершенішим. Це дивно…

— Знаю.

Карти… карти… походила навіщось двома тузами. Танька відразу виклала купу шісток.

— А шкода, що в 93-му наше останнє побачення накрилося, — у напівмаренні сказала я, приймаючи в своє картярське віяло купку розмальованих олівцем трійок.

Альхен відразу озирнувся. Він сидів просто напроти мене. Ця тема його вочевидь зачепила за живе.

— Звичайно, шкода! Тоді, два роки тому, ти була менша… І це все мало пікантніший вигляд, кожна секунда коштувала золота… — згадуючи, він завмер із мрійливо-сумним обличчям.