Смак заборони

У Ади-Адори груди гарні.

Після повернення я вирішила скупатися. Починаючи з цього року всі заборони й обмеження на частоту й тривалість водних процедур було скасовано, й тим самим скоротилося відсотків із 30 наших із татусем сварок. Затишку, втім, не було. Того ранку ми були знову посварені, — не пам’ятаю через що, — але на наступну прогулянку я вирушила в п’янкій самоті.

«Заразом скажу „привіт“ Таньці».

Але її ніде не було. А він біля «соборика» робив гарну «цигунську» гімнастику.

Уся дорога додому була зайнята думками про Створіння. Жіночі ревнощі, як каже Сашко, — найстрашніше лихо на світі. Кгм, гадаю, ти маєш підстави для того, щоб таке стверджувати. Жінка, коли ревнує, починає виробляти якусь страшну внутрішню отруту й сама марніє, починає хворіти… нидіти… О… Моя бідолашна душа, моє червоне тіло, що свербить від опіків…

Схоже, в мене з’явилася подружка. Нехтуючи денним відвідуванням пляжу, я провела дві пообідні години в товаристві Зінки, яка значно подорослішала. Невідомо, які чорти вгамували істеричні елементи її нестерпної вдачі, але з нею вже можна було по-людськи спілкуватися.

На пляж я вирішила втекти тільки тоді, коли обрій буде довершено чистий, коли Альхен звертатиме на мене відчутно більше уваги, а Створіння не манячітиме між нами (навіть лежачи на животі й длубаючи паличкою в бетоні під лежаком). Ну, а ще й safety uber alles! Тому, час від часу відлучаючись від веселої Зінки, я йшла в нашу кімнату, де спав батько, починала неквапно порпатися в особливо тріскучих целофанових пакетиках, потім переходила до холодильника, намагаючись якомога повільніше й рипучіше відчинити дверцята, потім у мене «розсипалися» касети просто на металеву тацю, яка чомусь стирчала в мене з-під дивана. Татусь підхоплювався, мов ошпарений, називаючи мене всілякими неприємними іменами, й вигонив за двері. Але, щойно залягала смуга тихого сієстичного сну — хитра кульгава Адора була тут як тут. Переливала безалкогольний тонік у тріскучий пластиковий стаканчик, притупуючи на рипучій мостині, потім діловито шаруділа кримською пресою. Зрештою, сонний і розлючений татусь заявив мені, що більше в священний період з першої до третьої до цієї кімнати я не смію навіть потикатися.

— Yes! — відповіла я і з почуттям виконаного обов’язку подалася на балкон до Зінки, грати в карти й розповідати про місячне.

Ми сиділи з викладеними на поруччя ногами й пили з високих склянок компот із порічок.

— Ну, то що ж цей твій йог?

— Інтрига століття. Я його цього року постараюся ТАК обробити!

Я вела потрійну гру. Для татуся була доволі тупою школяркою в навушниках. Для Альхена — стурбованим гіперсексуальним Левеням. А для Зінки — чимось на кшталт «складного прикольного підлітка».

О третій нуль-нуль ми пішли в парк. З алеї Перемоги я глянула вниз. Зрозуміло, усі на місці.

Ми сиділи цілу годину в парі з жахливо нудотним підручником німецької граматики, цілковито позбавленим малюнків. Предмету, більш невідповідного для цього entourage, годі й уявити!

Альхенове обличчя гіпнотизувало мене з кожної сторінки. Складіть по п’ять речень із кожним з наведених нижче слів: schpielen, baden, lieben. Місце дії? Ось кілька варіантів:

Ostsee, Grosmuters Dorf, Krim, andere. Невпевненою рукою шкрябаю на клаптику паперу ці нещасні речення. Слизькі, невловимі натяки в кожній засміченій звивині мого мозку. Рядки повзуть догори. Я їх затято опускаю, зрештою, плюю на все і в лівому верхньому кутку малюю непоганий портрет самі знаєте кого. Просто над словом Elefanten. У творі йшлося про зоопарк. Про гепардів я написала трохи нижче. Іт Grossmutters Dorf. Ні, але ж яка маячня! Та ось що було далі — перекладіть на німецьку, розбийте висловлювання на елементи. Вийшло:

Sascha aus Leningrad ist Briffreund zu blond Oksana aus Kiev. Хочу на пляж. Написала про це просто на сторінці підручника. Татусь кинув: Idiot — і гнівно зашурхотів газетою. Я писала далі. Абсолютно нічого не засвоювалося. Як би діловито я не перегортала сторінки, в голові тріумфально й по-хамськи панувала блаженна порожнеча. Скінчили перший параграф. Ні бельмеса не розумію… Чого вони від мене хочуть? Ich wiel, du wilst, er will, sie volen.

Зрештою це знущання припинили, ми спустилися на пляж.

Хвалити Бога, Альхен був сам.

Я покидала сумки на найвіддаленіший від нього лежак. Татусь відійшов у сортирну далеч.

— Терор? — запитав Гепард, обережно пересуваючись уздовж бетонної стіни, хижо поглядаючи на татусеву спину, що віддалялася. Мені чогось так схотілося вперіщити йому гарного дзвінкого ляпаса. За цей зухвало-іронічно-чемний погляд.

Я зітхнула, розвела руками, відкинула вбік німецький підручник, який затуляв мій купальник у сумці, й ще раз розвела руками:

— Терор…

— А за що тебе так утримують? — він дивився прямо й приязно. — Чим же ти так завинила?

— А… — я перевернулася на живіт, уперлась підборіддям у складені руки. Хитра посмішечка. Починаю занурення в марево неправди: — Ти навіть уявити собі не можеш, що я там удома вчинила…

— Просто-таки не зможу?

— Ну… в мене є хлопчик, але моя юна душа лежить, здається, до чогось іншого. Ну, ти розумієш?

Він зацікавлено глянув мені у вічі, й далі посміхаючись із замилуванням.

— І мене спіткала цілковита невдача. Нас застукали. Був грандіозний скандал, і тепер мене тримають на короткому повідці.

Ми чарівно захихотіли.

Із-за човнової виринув papah.

Альхен вертким плазуном рвонув геть від мене, майже навпочіпки, лисніючи засмаглою спиною. Я зітхнула, ввіткнулась носом у надувну подушку, намагаючись ні про що більше не думати. Я була знову найнещаснішою, несправедливо ув’язненою жертвою батьківського терору. Набагато старший коханець… Якісь перекручені стосунки… І не хочу я нічого іншого. Так, майбутнє для мене втрачено…

Я попленталася купатись.

— Тобі який купальник більше подобається? Цей, чи роздільний? — я була в суцільному чорному. Незважаючи на закриті плечі, він навіть дуже мені пасував. Мамина репліка під час вечірньої весняної прогулянки Хрещатиком, коли я була в цьому купальнику й джинсах: «Невже тобі приємно відчувати на собі хтиві погляди всіх цих мужиків?». А мені її слова здалися компліментом.

Отож, я зупинилася перед Аль-Гепардом, який сидів у позі лотоса. Він уважно подивився на мене, потім кивнув на затиснуті в руках зеленаві ганчірочки:

— Той. У ньому ти зовсім гола.

Я схвально кивнула.

— Мені він теж більше подобається.

— Жінки поділяються на дві категорії. Одні мають кращий вигляд, коли одягнені, інші — коли роздягнені. Друга, загалом, більше мені подобається.

— Це, напевне, мій тип, чи не так?

— Напевне.

Після купання я стояла під розжареною бетонною стіною і сохла. Інакше не можна — буде ньюмонія. Потім пішла знову переодягатися й «різатися в карти з дівчиськами».

Удвох. Щойно я сіла на звичне місце бетонного паркану, що відокремлює пляжі від скелі, Альхен пересів на лежак просто під нами й звернувся до мене з сонячним відблиском, який мальовничо вигравав на дужці його темних окулярів:

— Можна тобі комплімент сказати?

Я швиденько поклала карти й подивилася на нього згори вниз, але при цьому затишно вклала личко на зігнуте й охоплене вільною рукою коліно.

— Ну?

— Груди в тебе гарні дуже…

Я зморщилася.

— Так, мені це, взагалі, багато хто говорив.

Танька поводилася так, начебто нічого особливого не відбувалося, й терпляче чекала, поки я почну ходити. Ми грали з кумедним апломбом, розкидаючись слівцями типу «взятка», «каре», «заказ», значення половини яких просто не знали.

Він лежав біля моїх ніг. Я вела звичне пообіднє пляжне життя. Просто сиділа в капкані цього погляду.

Програла Тані двічі.

Не можу зрозуміти, чого мені від нього треба. Складний внутрішній світ підлітка. Уся моя душа волає про те, що «он він, лежить — підійди, скажи хоча б щось». А весь запал цієї моєї південної гри полягає саме в тому, щоб не казати йому взагалі нічого…