ГЧ

Факти накопичувалися в голові Тунгусова і не давали спокою його допитливій, рухливій, як ртуть, думці. Він порпався в бібліотеках, розшукував у букіністів якісь старі фоліанти про алхімію, уважно вчитувався в книги, що викладали вчення індійських йогів.

З усієї цієї старовини він легко відкидав лузгу таємничості й містики і знаходив здорові зерна справжньої наукової думки, правильних спостережень і узагальнень.

Від багатьох тіл справді випромінюється якесь, очевидно дуже слабке, але іноді досить-таки сильно діюче проміння. Тепер це вже точно встановлено в багатьох сучасних лабораторіях, які мало не кожного дня знаходять все нові й нові джерела випромінювання.

Природа цього проміння ще не була зрозуміла. Більшість дослідників гадали, що воно належить до ультрафіолетової ділянки електромагнітного спектра, до його короткохвильової частини. Інші, навпаки, вважали, що нове проміння відрізняється від електромагнітного. Його не можна було ні спіймати, ні відтворити ніякими фізичними методами. Вивчати це проміння можна було, тільки спостерігаючи його вплив на різноманітні об’єкти, переважно біологічні.

Ця обставина дуже гальмувала дослідження. Коли б можна було якось збільшити мізерну потужність випромінювання, природа його з’ясувалася б, безперечно, набагато швидше. Але як регулювати потужність, не знаючи природи явища?

Цей замкнений круг Тунгусов розірвав своєю блискучою гіпотезою про «електромагнітне життя речовин», його наштовхнули на цю думку безліч і різноманітність джерел випромінювання, що були відкриті багатьма дослідниками. То нові метали, то мінерали, то органічні речовини — кістки, мускули, кров, мозок, то хімічні реакції виявлялися «випромінювачами». Часто бувало, що речовини, які нічого не випромінювали, за певних особливих умов робилися активними джерелами випромінювань.

…Це трапилося на вулиці, увечері, коли Тунгусов повертався додому. Проходячи повз книжковий магазин, він, за звичкою, зупинився біля вітрини, щоб подивитися новинки. Нічого цікавого не було; можливо, зайнятий своїми думками, він просто не помітив нічого, але, відійшовши од вітрини, раптом побачив перед собою, як у тумані, книжку. Гладенький сірий коленкор, чіткі великі літери: «Д. І. Менделєєв» — і внизу в тонкій чорній рамці білий прямокутник із зображенням першого запису системи елементів, зробленого від руки самим великим ученим.

«Періодична система… Всі речовини в природі складаються з дев’яноста двох елементів. Кожен з них відрізняється від попереднього тим, що його атом містить на один електрон більше. А в ядрі атома стільки ж позитивних зарядів, скільки електронів на орбітах. Атом — електрична система, електрони рухаються навколо ядра по своїх орбітах, по різних енергетичних сферах, перестрибують з однієї сфери на іншу… Так, так… Нічого нема дивного в тому, що цей рух породжує електромагнітну хвилю».

Тунгусов уже не йшов, а майже біг, підкоряючись стрімкому потокові своїх думок. Він немовби наздоганяв свою ідею, яка була вже зовсім близько…

І от він наздогнав її.

Кожний елемент випускає промені лише певної довжини хвилі. Її можна обчислити. Ця хвиля — така ж постійна ознака елемента, як питома вага, як маса його атома.

Тепер можна скласти новий варіант таблиці Менделєєва; в ній, крім атомної ваги і порядкових номерів, що позначають кількість електронів у атомі, стоятимуть нові цифри: довжини хвиль тих випромінювань, які виходять від даного елемента!

А в спектрі променистої енергії де-небудь, очевидно, між рентгенівським і ультрафіолетовим промінням з’явиться новий ряд з позначеннями: «проміння водню», «проміння літію», «проміння заліза», «проміння золота»…

Багато що ставало тепер зрозумілим. Усі тіла, всі речовини, а виходить і сполуки їх, і реакції дають випромінювання. Різниця між ними тільки в довжині хвиль. А від довжини хвилі залежить характер їх впливу на оточуючі тіла. Ось тому поки що виявлено лише деякі джерела випромінювання, саме ті, вплив яких вдалося помітити дослідникам. Ці випромінювання наповнюють світ своїми невідчутними потоками, поєднуються, зливаються одне з одним, знаходять резонанс у схожих за складом тілах і, можливо, посилюють їх власну променисту енергію.

Ця енергія дуже мала, мізерно мала; не дивно, що досі не знайшлося фізичного приладу, детектора, щоб її виявити. Справді, яке електромагнітне поле може утворитися навколо атома? Підрахувати, обчислити енергію такого поля, звичайно, можна, але нема такого приладу, на показання якого ця мікроскопічна енергія могла б подіяти більш-менш помітно.

Відчуваючи під собою твердий грунт своєї «хвильової системи елементів», Тунгусов упевнено поринув у цю нову фазу шукань. Він кинув у бій всі засоби сучасної фізики і радіотехніки, намагаючись посилити потужність нового проміння. І знову обчислював, розраховував, креслив…

Засоби і методи ультракороткохвильової радіотехніки стали тепер майже непридатними: з їх допомогою можна було керувати хвилями завдовжки від десяти метрів до одного сантиметра, а тут, як показували розрахунки, хвилі вимірювалися тисячними частками мікрона! Кількість переходила в якість: колосальна частота коливань підпорядковувалася іншим законам. Радіотехніка трохи поступалася місцем оптиці, бо ці мікрохвилі були близькі до хвиль світла і в багатьох випадках поширювалися за законами світлового променя. Але все-таки за своєю природою це були електромагнітні хвилі, і Тунгусов не сумнівався, що зуміє оволодіти ними.

Захоплений роботою, він гостро відчував нестачу часу. Інститут поглинав увесь день, для «ідей» лишалися хвилини. Він узяв відпустку, замкнувся вдома, нікого не приймав і часто навіть не відповідав на телефонні дзвінки, змушуючи «розмовляти» свого невтомного автоматичного секретаря. Зміна дня і ночі не мала для Тунгусова ніякого значення. Він лягав спати, коли відчував, що повіки злипаються незалежно від його волі, а голова затуманена і стомлена. Через шість-сім годин він уже прокидався, схоплювався і, якщо в цей час не стояла глибока ніч, якоюсь мірою спілкувався із зовнішнім світом.

Повільно відчинялися двері, і цей «зовнішній світ» в образі сусідки тітки Паші, доброї істоти непевного солідного віку, немовби вливався до кімнати. Навантажена посудом, вона входила задки і потім незграбно поверталася перед щільно зачиненими дверима.

Смішна і зворушлива це була людина. Маленька на зріст, але огрядна, вся якась безформна і м’яка, обв’язана теплими хустками, завжди у валянках, вона, однак, енергійно виконувала безліч всіляких загальноквартирних обов’язків, і мешканці одностайно вважали її «головною хазяйкою».

Тунгусов жартома називав тітку Пашу «годувальницею», бо їй він довірив турботи про своє харчування. Це був мудрий крок, зроблений, якщо уважно розібратися, не так Тунгусовим, як самою тіткою Пашею, і до того ж із самих альтруїстичних мотивів. Вона з такою увагою і любов’ю виконувала свої обов’язки, наче піклувалася про рідну їй людину. І хто знає, що було б з Миколою, коли б він і досі недоїдав, жив на випадкових їдальнях. Завжди захоплений своїми ідеями і роботою, він ніколи не згадував про їжу, доки не відчував, що падає з ніг від голоду. Так він потроху одвикав їсти, помітно худів, слабшав, і тільки наполегливе втручання тьоті Паші повернуло йому природну силу.

А втім, роль тьоті Паші в житті Тунгусова не обмежувалася тільки піклуванням про його харчування. У неї не було сім’ї: чоловік і син загинули під час громадянської війни. Потреба про когось піклуватись, ніжність роками лежали глибоко під спудом, не знаходячи виходу. Микола теж був одинак. На нього і був спрямований теплий потік материнської любові Параски Гаврилівни.

Любов ця була проста, як проста була і сама тьотя Паша. Вона стежила, щоб його білизна була чиста, прала, штопала, іноді купувала й сама, що вважала за потрібне, із грошей, які давав їй на господарство Тунгусов; він же ніколи не питав звіту і відчував безмежну вдячність до своєї «годувальниці» за те, що вона звільнила його від усіх цих неприємних турбот.