ГЧ

Тим часом життя невпинно завмирало в зовсім уже немічному тілі батька. У розпачі я ще наполягав. Нарешті, в мене відбулася рішуча розмова з професором Курнаковим — хай буде прокляте це ім’я, що стало для мене синонімом казенщини, реакційності, обмеженості в медицині! «Що ж, — скрикнув він тоном благородного обурення, — невже ви хочете, щоб я почав експериментувати над вашим умираючим батьком?»

Я не зміг тоді відповісти йому… Батько помер. І тільки пізніше я зрозумів усю брехливість цього «благородного» професорського аргументу. Так, Миколо Арсеновичу, саме експериментувати повинен був він, коли б справді хотів врятувати людину так, як цього хотів я, і, може, хотів би він сам, коли б помирав його батько, а не мій…

Ридан замовк на кілька секунд, наче насилу звільнюючись від тяжких спогадів.

— У розпорядженні медицини — колосальний арсенал засобів і методів. Лікар, який опускає руки й визнає стан пацієнта безнадійним, тому що він вичерпав якусь програму лікування і не досяг звичайного в таких випадках ефекту, — тільки поганий ремісник. У медицині немає безнадійних випадків і немає універсальних готових рецептів лікування, їх треба шукати, пробувати, підбирати. Час! Ось що звичайно обмежує наші можливості знайти знаряддя боротьби, яке може врятувати людину. То невже ви гадаєте, що тепер, коли ви ж самі дали мені можливість приборкати цей час, я повинен відмовитись од експерименту?!

Микола не зводив з Ридана очей. Професор говорив, як завжди, ясно, переконливо, і все ж Микола не розумів… Коли б мова йшла про хворобу…

— Але ж… Галя померла, — пробурмотів він, і якийсь маленький м’яз затріпотів на його щоці.

Ридан схилив голову.

— Може, — відповів він тихо, — може… не знаю… Я не впевнений у цьому. Смерть — складний і досить тривалий процес, він вражає різні органи поступово і в різний час. Хай припинилося дихання, хай спинилося серце — це ще не справжня смерть, і якщо весь організм цілий, досить перевести його тимчасово на штучний кровообіг, і він знову житиме.

В науці раніш панувало переконання, що з першими ж звичайними симптомами смерті — припиненням дихання й кровообігу мозок паралізується назавжди. Звідси головним чином робили висновок, що смерть необоротна. Потім виникло уявлення про так звану «клінічну смерть», оборотну, яка триває нібито кілька десятків хвилин, після чого клітини мозку остаточно втрачають здатність жити. А знаєте, що мені вдалося довести? Що центральна нервова система, тобто мозок — найміцніший, найстійкіший з усіх органів, що він хоч і припиняє свою роботу в момент «смерті», але потенціально зберігає здатність функціонувати довше за всі інші органи. Він помирає останнім. А кожний орган умирає по-справжньому тільки тоді, коли його тканина, його речовина, білки зазнали необоротного розпаду. Тепер поміркуйте: ми маємо «консерватор», який припиняє розпад органічної речовини; у нашому розпорядженні є «ГЧ», що має владу над мозком… Що ви, Миколо Арсеновичу?

Микола сидів, затуливши обличчя руками, і з-під долонь його швидкими краплями збігали сльози. Він і сам не міг би сказати, що з ним. Це була буря почуттів, змішаних у якомусь могутньому вихорі. Надія, що спалахнула знову, захоплюючі ідеї Ридана, гірке каяття за гнів, який привів його сюди, — усе сплуталося в цьому живлючому пориві. Микола припав до Ридана, що сів біля нього, стиснув його руки своїми мокрими долонями.

— Коли б ви знали… — тільки й міг він промовити.

— Я знаю, — відповів Ридан. — Знаю про ваше кохання. Знаю те, про що ви й гадки не маєте… — він глянув на годинник. — Заспокойтесь, Миколо Арсеновичу, але… не треба надто сподіватись. Я сказав вам тільки про принципові можливості. На практиці ще багато труднощів і невідомих перешкод, які майже неможливо передбачити.

Виходить, ви все-таки думаєте…

— Я боротимусь, екс-пе-ри-мен-туватиму, — сердито перебив Ридан, — поки не побачу, що дальші спроби марні. — Він знову подивився на годинник. — Час іти, там уже готові аналізи. От що, посидьте тут хвилин десять, постарайтесь заспокоїтись як слід. Мені треба поговорити з вами про дещо.

Він прийшов через півгодини. Микола міцно спав у м’якому кріслі. «От і чудово», — пробурмотів Ридан і знову тихо вийшов, його зустріла Наталя з якимсь пакунком у руках.

Пригнічена горем, вона знайшла нарешті собі заняття: треба було розібрати і впорядкувати речі, привезені з Уфи. Перше, що потрапило їй на очі, був довгастий пакунок, загорнутий, очевидно, поспіхом, в одне із простирал і міцно перев’язаний вірьовкою. Він був засунутий під ремінці палаткового тюка. Наталя згадала, що Федір просив її передати пакунок Миколі, як тільки той трохи заспокоїться.

— Микола у вас, Костянтине Олександровичу? — спитала вона.

— Тут, Наталочко, він заснув, чекаючи мене. Хай поспить, не треба будити. А що?

— Ось Федір просив передати йому пакунок.

— Що в ньому?

— Не знаю.

Ридан узяв пакунок, помацав його, обдивився. Під вірьовкою лежав ретельно складений аркушик паперу, на якому було написано: «Особисто Миколі».

— Гаразд. Прокинеться — тоді.

Обережно поклавши пакунок на диван, Ридан щільно причинив двері в кабінет і майже бігом попрямував в операційну.

Багато гострих моментів довелось пережити професорові в цій кімнаті, багато разів за останнє десятиліття тут вирішувалась доля людей, доля його самого як ученого, його сміливих ідей і дивовижних операцій. Але ніколи ще він не входив сюди з таким непереборним хвилюванням.

Хірург мусить бути твердим. Він повинен уміти затамовувати в собі жалість, переборювати нерішучість, не допускати найменшого відхилення в русі скальпеля від раптового болісного крику. Пацієнт, який лежить на операційному столі, теплий і сповнений трепету, повинен перетворитись для нього в препарат з анатомки. Ридан досконало володів цією здатністю. Але зараз він відчував, що може втратити її. Синювато-білий труп, що повільно обертався в прозорому циліндрі, з усіх боків охоплений ремінцями, лапками, розтяжками, із вставленими всередину зондами й гумовими рурками, з тампонами, які стирчали всюди, — труп цей і тепер був для Ридана тілом дочки. Химерне оснащення, що охопило це тіло, створене й прилаштоване самим Риданом, тепер лякало його, як морг лякає людину, коли та вперше входить до нього.

Два досвідчених асистенти безперервно чергували в операційній і вели спостереження. Ніхто, крім них і професора, не заходив туди.

Чергові аналізи та спостереження, фіксовані щогодини, були готові, і Ридан заглибився в їх вивчення. Ознак розпаду білків не було. Велетенський «компас» — система, що підтримувала тіло в безперервному й складному обертанні, — виправдовував своє призначення: кров, яка в утоплеників не скипається, як і раніше, рівномірно розподілялась по всьому тілі. Коли б не було цього руху, кров під впливом власної ваги почала б стікати вниз, переповнюючи й руйнуючи одні судини та спорожняючи інші. Те саме відбувалося б і з іншими рідинами, які наповнюють різні органи.

Блідо-рожевувата піна в бронхах зникла. Вода, що задушила Ганну і щільно залила альвеоли верхньої частини легенів, помітно стекла. Через кілька годин, якщо не порушиться процес розсмоктування та вилучення води через трахеї, можна буде вважати підготовку закінченою. Але в цей час відбуватимуться найпростіші й найстрашніші тепер фізико-хімічні процеси: незліченні рідкі речовини всередині організму, точно розділені природою спеціальними оболонками та перегородками, почнуть проникати одна в одну, змішуватись. Це — осмос. Перегородки бездіяльні й інертні, втратять пильність і перестануть затримувати їх. Органи наповнюватимуться чужими для них соками й можуть втратити здатність працювати. Наскільки далеко може зайти цей процес, важко сказати і неможливо простежити.

Ще аналіз. Аналіз фізіологічного розчину, який саме циркулює у травному тракті. В цій рідині під час першого промивання виявилось багато крові. Очевидно, шлунковий сік, що зібрався в шлунку та кишечнику, став руйнувати їхні стінки, почалося самоперетравлення, з’явились виразки, Ридан впустив фізіологічний розчин, який містив у собі речовину для скипання крові, і тепер цей розчин вбирав зрадницький сік, що в живої людини так тісно пов’язаний з появою апетиту. Зараз крові в рідині стало менше. Очевидно, виразки загоювались. Все ж слід було трохи посилити циркуляцію.