Казка про рeпку, або Хулi не ясно?

Саломон Самсонович. А ніхуя!.. Ну просто інстітут красоти!

Валька (пиздить Джека, який з гарчанням доїда голову дракона). Ану, діду, скажіть йому, шоб Мурзіку лишив. Мурзік, киць-киць-киць!..

Голос Мурзіка з сіней. Я січас...

Входить Мурзік, здоровенний сибірський котяра з шерстю, вусами і всім, чим положено. Від звичайного кота Мурзік відрізняється тіки розмірами, саблезубістю і гарним баритоном. Оба дослідника при виді Мурзіка машинально встають, як це роблять немаючі гідності подчиньонні при виді начальника.

Мурзік (лагідно, але дещо зверхи). Сідітє, сідітє, я етого не люблю. В чьом дєло, Валєнтіна?

Валька (просто показує на пол, де валяються кишки і гарчить Джек). Їж, Мурзік!

Мурзік з виразом огиди дивиться на брудну підлогу і на хижого Джека, який гарчить і вишкиря зуби із-під стола, і з усією силою пиздить його ногою. Переляканий Джек. повизгуючи, виліліта з хати, а Мурзік з виглядом гідності сіда за стіл.

Саломон Самсонович (запопадливо виймає з кишені красіву коробочку із калом, оздоблену палехською розписсю, і протягує Мурзіку). Понюхайте, це імпортний, ви такого не нюхали.

Мурзік. Сам нюхай!

Входить Химка – це звичайна вередлива стара баба. Попоравшись у печі, вона дістає звідти казан смачного борщу. Товариство сіда обідать.

Саломон Самсонович (пошепки, з набитим ротом, до Африкани Свиридовича). А Мурзіка тоже ваш інстітут розробляв?

Африкан Свиридович. Ні, це природа. Такого Мурзіка – хуй розробиш. Все, шо ми щас можем, це такі, як Джек або Валька.

Саломон Самсонович. Да! Мурзік – це Європа!

Африкан Свиридович. Ха! Японія!

Мурзік (почувши про Японію, елегантно витира з вусів драконовий жир). Можете там не шепотіть, я улавлюваю ультразвуки, бачу в цілковитій темряві, читаю мислі на відстані, стрибаю вверх на 20 метрів, а в довжину – на 50, можу перегризти любе залізо і поцарапати любу каменюку. За один раз можу виїбати двадцять киць, не при Вальці будь сказано. Ще продовжувать?

Африкан Свиридович. Ех, нам би так!

Мурзік. Вам так не буде.

З цими словами Мурзік хлібом лізе в тарілку і елегантно підчищає ним недоїдки, потім з’їда хліб і знову витира вуса від жиру.

Саломон Самсонович. А скажітє, Мурзік...

Мурзік. ...Васильович.

Саломон Самсонович. ...Мурзік Васильович, і не надоїло вам буть отаким суперменом?

Африкан Свиридович (поправля). Суперкотом.

Мурзік (дуже спокійно). Ви хотіли пошуткувать, але у вас не вийшло. Ні, не надоїло. Я теж, шановний, міг би запитать – чи не надоїло вам цілий день борсатись в чужому калі, але як бачте, я цього не роблю.

Африкан Свиридович. Така вже в нас робота. І потім кал – це цікаво.

Мурзік. Звичайно. Кожному своє.

Саломон Самсонович. Розумієте. Мурзік Васильович, кал – дуже цікава штука. Ви помітили, то людина, коли посре, завжди оглядається, шоб побачити, скіки вона насрала і якої якості кал. Їй цікаво, а цікавість – це шлях в майбутнє.

Мурзік. Навіщо вам шлях у те, чого у вас нема?

Африкан Свиридович. Ну, не кажіть. У людства зоряне майбутнє, а без кала далеко не полетиш. Вся наша діяльність – це боротьба з забобонами, ця смілива патріотична цікавість — це подвиг!

Мурзік. Тоді чому всі ваші інстітути не спроможні розробить такого хлопця, як я? Чому у вас виходять одні уроди?

Саломон Самсонович. Цікаве питання. Будемо полемізувати.

Саломон Самсонович (ухитряється робить два діла: полемізувати і маленькою паличкою зчищать з рєзінового комбінезона гавно, а паличку витирать об лаву, на якій сидить Африкан Свиридович). Розумієте, Мурзік Васильович, людина завжди цікавилася трьома речами. По-перше – своїм калом, по-друге – питками та казнями, і уродами. Дайте їй все це, і вона буде відчувать, шо живе не напрасно. Ми – вчені, питки та казні – то не наше діло, але кал, але уроди... Давно пройшли, шановні, ті часи, коли цар Петро імпортував уродів за шалену валюту. Тепер маємо своїх і розробляєм все нові і нові моделі. По-перше, ми тепер незалежні від Заходу, і економія, а ви лізете тут з своєю красотою, ви нікому не потрібні. Перш за все тому, шо не цікаві, у вас нема аномалій, ви просто нудна тварина, у якої все на місці. Той, хто вас робив, – не вчений!

Збуджено жестікуліруя палочкой з калом, Саломон Самсонович задіває крокодила з імпортними наклейками, який тихо висів над головами в товариства. З страшним грюкотом крокодил пада прямо на голову Мурзіку, який з диким нявчанням злякано стриба прямо в бичачий пузир, яким затягнуте убоге вікно. Мурзік, заплутавшись у пузирі, вивалюється в страшну непривітну природу, з якої інколи продовжує доноситись його несамовите нявчання. Крокодил залишається лежати на столі. Їбало в крокодила під час удара розкрилося, як кришка від чамайдана. Возбуждьонний Саломон Самсонович кида палочку з гавном крокодилу в гризло і захлопує його кошмарну щелепу.

Саломон Самсонович. Ну, як я йому врізав, цьому хвастунові?

Африкан Свиридович. Та не кажи, ці коти вже заїбали, я їх усіх віддав би на мило!

Баба Химка. Він, клятий, мишей зовсім не чіпа. Каже, шо з мишами треба поводитись так, як хочеш, шоб миші поводились з тобою...

Саломон Самсонович. Ти диви, Толстого читав!

Свирид Опанасович. Топити треба.

Голос з сіней. Не треба.

Входять мишки – Вєра і Надєжда. При першому ж погляді на них становиться ясно, чому Мурзік увльокся Толстим. Це здоровенні тварюки із частоколом зубів і великими крилами за плечима. Вєра і Надєжда дуже нагадують страшних птеродактилів тріасового періода і ведуть себе соотвєтствєнно.

Вєра. Не треба того ублюдка топить, як трохи підросте та зажиріє, ми з Надєю його з’їмо.

Надєжда. Блядь, сука буду!

Надєжда вийма з вуха бичок і розкурює його. Обидві бляді сидять. розкарячившись, поклавши голі хвости на стола, чухають собі пизди. матюкаються і плюють на підлогу.

Африкан Свиридович (сам до себе). Ой-ой-ой! Які падорви пратівні! Ой, як страшно! Ну, я пожалуй, пайду...

Вєра. Сідєть була команда, блядь!

Африкан Свиридович (сам до себе). Ай! Як страшно! Ви нє пєрєживайтє, я уйду по-англійські...

Із цими словами Африкан Свиридович хоче лізти в вікно. Він так бздить Вєри і Надєжди, шо, очевидно, хуйово сообража.

Саломон Самсонович. Африкан Свиридович, не тєряйтє чєловєчєскоє ліцо. Хуй їм в рот, тим блядям, лізьте в двері!

Вся ця героїчна тірада пропада даром. Африкан Свиридович, преодолівши бар’єр підвіконня, зника в дикій природі.

Надєжда. Ну кому це чмо нада? Шо він про себе вообража? Я сьодні так наїлася, шо дивиться на нього не можу!..

Валька. Тато завжди такий, так сидять, пиздять собі, як нормальні, а потім раптом як почнуть кричати та боятися. А чого боятися? Чи бзди, чи не бзди, однаково здохнем...

Вєра. Може, в його совість не чиста?..

Валька. Ну, про совість нічого не скажу, бо не бачила.

Саломон Самсонович. Щас врем’я таке дурне, у всіх нерви, всі лікуються, якіхось прізраків та фантомів бачать, а я от скіки живу – жодного не бачив. А ви, діду?

Свирид Опанасович. Один раз, як малий був і на леваді кози пас, то з лісу виїзжають четверо, всі на конях, худі і голі. Всі з косами, а в одного ще вєси магазинні. Мабуть, шо по сіно поїхали, тіки от віси нахуя?

Валька. А сіно взвєшивать.

Саломон Самсонович. Та! Та хіба це фантоми, то хуйня, а не фантоми. Якісь казли з дурдому втекли, або ви, діду, десь чарку йобнули, чи укололись харашо...

Свирид Опанасович. Тада цим не увлєкалісь, тада порядок був!..