Казка про рeпку, або Хулi не ясно?

Лесь Подерв’янський

КАЗКА ПРО РЄПКУ, або ХУЛІ НЕ ЯСНО?

ДІЙОВІ ОСОБИ

Свирид Опанасович, дєдка.

Химка, бабка.

Валька, онука.

Джек, песик.

Мурзік, котик.

Вєра і Надєжда, мишки.

Саломон Самсонович і Африкан Свиридович, дослідники калу.

ДІЯ ПЕРША

Хата Свирида Опанасовича – забацане місце, куди рєдко ступа культура. З вікна, затягнутого бичачим пузирем, можна побачити грязюку, дощ, бурю, а також мороз. Інколи, в ритмічному оскаженінні, з диким завиванням і карканням, мимо вікна проносяться зграї ворон, драконів, крилатих клопів і летючих пацюків. В ці хвилини в хаті темніє. Посеред хати сидить Свирид Опанасович у валянках і шапці-ушанці, за спиною у нього ружжо, біля руки лежить гостро наточена сокира, так, що дотягнуться до неї зовсім не важко. Вінчає обстановочку опудало крокодила, яке гойдається під стелею. На крокодилі де-не-де приклеєні ярлики готелів і закордонних спиртних напоїв. Свирид Опанасович видовбує з кишені коробочку калу, нюхає її, чха і кладе в кишеню назад. Входять мокрі і брудні дослідники калу Саломон Самсонович і Африкан Свиридович, вдягнуті у все резинове. В руках у них прибори, якими міряють кал. У Саломона Самсоновича під пахвою невеличкий забитий дракон, він швиряє його на стола, як магазінну курку.

Саломон Самсонович (до діда). Скажи бабі, шоб борщ зварила. Часником заправить та сметаною, галушками – то, шо нада!

Свирид Опанасович з огидою бере дракона за обляпані кров’ю зелені крильця.

Свирид Опанасович. Блядь! Колись я іще пацаном був, то їх зимою в нас не було. Оце, як тіки осінь, вони своїх дітей ото позганяють на леваду і вчать літати, а потім посідають, падли, і тіки м’ясом римигають, ну чисто корови. А через пару тижнів всі в Африку полетять. І так красіво летять, блядь, строєм, аж земля трясеться. Коли їх главний серне, то і остальні тоже. Бува, цілі села гімном засиплять. Порядок тада у них був!..

Саломон Самсонович. А щас?

Свирид Опанасович. Щас ні. Щас ні в них, ні в нас, кругом порядка нема.

Африкан Свиридович. А щас чого не улітають, діду?

Свирид Опанасович. Хуй його зна. Колись порядок був, нахуй, не те, шо січас!

Входить Валька, онука Свирида Опанасовича, це здоровенна обізяна, вдягнута у просте, охайне платтячко.

Валька. Шо ви пиздите, діду? Раньше, раньше... Шо за ностальгія, чого вам щас не хвата, тюрми?

Свирид Опанасович. Мовчи, обізяна йобана, шо ти понімаєш?

Африкан Свиридович (мрійливо лапа дракона). Вони таки щас сильно поменшали. Я помню, ще коли малий був, то були такі, як бугаї, а щас такі, як курчата. І шо воно далі буде?

Саломон Самсонович. А хулі тут непонятного? Обичний мутагенез. Дракони меншають до таких розмірів, шоб прогодувати свої сім’ї.

Африкан Свиридович. Зате пацюки стали, як самольоти, а клопи, як сичі.

Саломон Самсонович. Шо ви хочете. Африкан Свиридович? Це жизнь, а жизнь, як в пєснє пойотся, «нє кончається».

Свирид Опанасович (ні до кого не звертаючись). Жизнь хуйовая!..

З сіней чути шкрябання і завивання Джека.

Саломон Самсонович. І потом, Африкан Свиридович, подивіться на Дарвіна...

Свирид Опанасович. Ти б на себе подивився, весь в гамні!..

Саломон Самсонович. А ви не пиздіть зря, Свирид Опанасович, вас пока не спитали. Так от, взглянітє ширє: спочатку у нас все мале, ну там раковини, спірохети разні. Вобщєм, шо я вам розказую, та поїбєнь, шо з моря вилізла. Так?

Африкан Свиридович. Так.

Свирид Опанасович. Так.

Говорячи це, Свирид Опанасович професійно відчикрижує дракону голову і заходиться його обдирать. З сіней знову чути істеричне скавучання Джека і дряпання його пазурів.

Саломон Самсонович. Потом знов все велике, динозаври, бронтозаври, всякі там пиздозаври. Так?

Африкан Свиридович. Так.

Свирид Опанасович. Так.

З цими словами Свирид Опанасович кида драконові тельбухи і голову Джеку, який з гавканням вривається до хати. Джек представляє собою здоровенного упиздня у піджаку, штанях, чоботах, але з собачою головою. Давлячись м’ясом, Джек страшно гарчить.

Саломон Самсонович. Потім знов все мале, опять поразводилось всяке падло – миші, комарі, клопи, пігмеї, блядь, всякі карлікі!..

Африкан Свиридович. А слони?

Саломон Самсонович. Які слони? Ви їх коли-небудь бачили? Ви ще бронтозаврів би згадали! Хуйня це все! Басні дідуся Панаса, не було ніяких слонів...

Свирид Опанасович (продовжує пиздить дракона на катлєти). Інтєрєсно у вас получаєтся: слонів не було, а дідусь Панас, значить, був?

Саломон Самсонович. І дідуся Панаса тоже не було, нюхайте свій кал, діду, і не отвлікайтєсь. Патом знов все большоє: дракони, як бугаї, бугаї, як я не знаю шо...

Свирид Опанасович (тупо). Як слони.

Свирид Опанасович роздмухує вогонь і ставить казан з драконом у піч.

Африкан Свиридович (в’їдливо). Але ж клопи малі, мандавошки іщьо меньші, я вже не кажу про пацюків, самі обичні пацюки. Мій тато, як був малий, з ними грався. А щас піди, пограйся, кожен пацюк, як Б-52! Дракони аж всцикаються...

Саломон Самсонович. Кстаті, яка в них середня швидкість?

Африкан Свиридович. Хуй його зна, знаю тіки, шо як летить, не видно. А дракони катострофічно поменшали, так то тут і Дарвін ваш не просцить собі хуя, не те шо ми з вами.

Саломон Самсонович. А хулі ми, рядові аспіранти, наше діло – кал.

Африкан Свиридович. Ну, нє скажитє, Саломон Самсонович, наша праця прекрасна, і она нужна людям.

Саломон Самсонович (із тонкою іронією). Особєнно таким, як Валька. Це ж ваш інститут її розробляв?

Африкан Свиридович. Інтєрєсно, шо ви імєєтє против Вальки? Нормальна внучка нормального дєдушкі.

Саломон Самсонович. При чьом здєсь дєдушка? Ви лучше спитайте, хто її мама? Признайтесь, мама була ваша – лабораторна?

Валька (гордо). Мама була дика.

Африкан Свиридович (запопадливо регоче). От бачите, а ви іще обіжаєте, самі ви лабораторний! Я за вальчиною мамой добряче погасав по джунглях, а она, в свою чергу, мене харашо покусала. Сама запальна, кров гаряча. Азія!

Саломон Самсонович. Ну, харашо, ну з Валькой ясно. От ви, практік, розкажіть, а якщо обізяною буде мужчіна, а женщіна буде обична, шо тагда?

Африкан Свиридович. Всьо буде навпаки, плод буде схож на людину, але з інтєлєктом обізяни. Пєрвий закон Менделя, але це тупіковий хід, у нас навіть завалили дісєртацію одного мудака.

Саломон Самсонович. Ну навіщо так жорстоко? Були б гарні обізянки.

Африкан Свиридович. Їх нема чого прикрашать, вони і так гарні. Подивіться на Вальку, бачте, які в неї зуби, а у вас?

Саломон Самсонович. Хулі зуби, зуби вставить можна, але я їбати б її не став, хіба шо п’яний...

Валька (ображено). А я тобі, дураку, і трєзвому б не дала! Ходить цілий день весь в гамні і шо-то вообража. Йобарь найшовся!

Свирид Опанасович. Валька, не пизди. коли старші балакають!..

Валька. А чого вони обзиваються?

Африкан Свиридович. От ви напрасно питаєтесь, Саломон Самсонович, найті у Вальки якусь естетику, отталківаясь от антропоморфності.

Саломон Самсонович. Ви говорітє понятнєй, Африкан Свиридович.

Африкан Свиридович. Ну от смотрітє, от ви говорітє, шо Валька некрасіва, а лєбєдь красівий?

Саломон Самсонович. Красівий.

Африкан Свиридович. А от давайте, шоб у вас була така шия, як у лєбєдя, отакі лапи красні і пір’я кругом, тоже красіво, а? Шо мовчите, скуштували хуя? Так і остальноє: лєбєдь красівий, як лєбєдь, а обізяна, как обізяна. Хулі не ясно?