Зворотний бiк свiтiв

— Але якщо в людини талант до співу чи хист до малювання, що їй з тим робити?

— Талант, хист? — Сірий акуратно склав книжку і поставив назад на полицю. Він розчаровано дивився на Мальву: — Хист — це така собі індивідуальна психічна властивість людини, котра визначає її успіхи в різних видах діяльності. Талант — це потенційна можливість, яка проявляється або не проявляється. Існує така притча про талант, подарований трьом рабам. Один свій талант загубив, інший — закопав, третій — примножив. Ми талант, якщо він творчий, закопуємо. Що це означає? Науковцям відомо, що основа правої півкулі людського мозку — це інтуїція, обробка невербальної інформації, музичні здібності, уява, конче необхідна письменникам, уміння малювати. Права півкуля відповідає й за емоції, і за містичні та духовні переживання. Невеличка операція при народженні, коли череп повністю ще не закостенів, а людський мозок доступний для хірургічного втручання, і… Жодних ненормальних у світі Досконалих.

— А якщо і це не допомагає? — хапалася за останнє, наче потопельник за соломинку.

— Утилізація, — коротко рубонув сірий.

— Але ж це дурний світ, сумний. Без музики, без вигаданих історій, без кіно та театру. Без скрипки та гітари, без балету та навіть попси. Без натяків на мистецтво.

— Що? Дурний? Це досконалий світ. У чому полягає сутність світу Досконалих? У нас немає насильства, ненависті та зрад…

— Я не хочу на сьогодні ніяких екскурсій. Мені до дупи цей сірий безликий світ. Дайте мені спокій. — Мальва відвернулася від Шепота і втупилася в сіру стіну. З неї поки досить. Знала, що цей світ тримає в собі ще огиднішу правду, ніж та, яка їй частково відкрилася. Та чи прагнула вона знати більше? І того, що знала, було достатньо для того, щоб почати прихильно ставитися навіть до темряви.

Хотілося плакати, але вона стримувалася. Цей покидьок не бачитиме її сліз, нізащо.

— Що? — сірий не збирався нікуди йти. — Що ж, якщо ти так вирішила, то твоє право. Отже, врешті настав час відкрити тобі очі на все. Встань з ліжка, а то стягну силою. Це урочистий момент.

— Ага, і чого такого ви мені скажете урочистого? — Мальва неохоче злізла з ліжка, сіла навпроти сірого, втупилася у його пику. — Ну?

— Встань! — наказав сірий.

Мальва в погляді чоловіка прочитала неприховану ненависть до себе і вирішила послухатися. Вона стояла навпроти сірого, сплівши руки на грудях, і глипала на нього спідлоба. Чоловік говорив спокійно, навіть трохи піднесено:

— Дуже скоро ми тебе відпустимо, якщо ти захочеш, звісно, покинути наш досконалий світ. Наш рай. Хоча, куди тобі податися? Скоро всі світи будуть мертві… А знаєш, хто їх знищить? Твій батько. Наївний, він не знає, що ти тут. І ніхто не знає. Ягілка допомогла тебе сюди заманити. Добра й хороша Ягілка, яку всі мають за напівмертвого виродка. А вона… Ніжна, чуттєва, мудра. — Сірий хитро примружився та продовжував говорити: — Я доволі вчасно зрозумів, що Птаха — це ключ від усіх дверей. Ліквідувавши її, ми здобудемо перемогу. Але треба зробити це мудро. Дочекатися слушної миті. І ми майже зробили це. Ми — великі сірі, досконалі безсмертні! Щойно наша люба Птаха закохалася в темного Стрибога, я зрозумів: Творець посилає мені знак і я мушу діяти. О, спочатку було важкувато. Стрибог комизився. Бо він і справді кохає її, ту дивну Птаху. Я посилав до нього найпривабливіших жінок, найкрасивіших, найвитонченіших, найекзотичніших спокусниць. А він, молодчага, тримався. Добре, що Ягілка допомогла з одним цікавим зіллям. Дурманголов. Він росте лишень у її світі, на межі життя та смерті, і плодоносить раз на тисячу літ. Його плоди унікальні. Вони засівають у душі, навіть у найвірнішій, зерно зради. І для того щоб те зерно проросло, потрібно небагато — краплина води з Мертвої річки. Стрибог випив цього трунку, і… його темна сутність не втрималася. Вода прорвала дамбу, вийшла з берегів та затопила світ. Це було велике випробування для всіх. О, як довго мучилася Птаха! Зради йому пробачала, бо кохала. Аж поки… не з’явилася ти. Я дізнався про твоє існування і влаштував так, що Птаха наче випадково потрапила до світу сарматів. Мальви із саду Птахи, закоханий Стрибог, смертна жінка, яка народжує йому маля… Ти заперечиш. Скажеш, що Мальва до світу сарматів потрапила ще задовго до твого народження. Правильно. Так і мало бути. Вона мала полюбити той світ, твою бабусю, велику Царматір, твою матінку. А батька твого Стрибога вже на той час доволі легко було спокусити. І він таки спокусився і закохався. Так, це був один з багатьох моїх планів, який справдився. Ти при пологах ледве не гинеш, але вчасно з’являється Птаха і рятує тебе. А потім на театральній сцені з’являється ревнива Лада, котра, не знаючи, що Перун батько Птахи, легко йде на зговір із совістю. Вона викрадає в чоловіка стрілу, якою твій батечко вб’є Птаху, і ніщо цьому плану не завадить. Ревнива Лада багато в чому мені допомогла. Ось і тебе в пастку зманила. Ох, скільки різних ниточок я мав зав’язати, щоб мій план спрацював! Обдурений ревнивий Стрибог, готовий убити Птаху через ревнощі. І навіть коли він дізнається, що Перун — батько Птахи, його ненависть до жінки не менша, аніж любов до неї. Птаха для нього зло. То вона розлучила його з рідною донькою, то вона засмітила голову кровинки світлом, і тепер дитина не хоче ставати темною. То через неї донька втопилася в Мертвій річці. Через неї та Морока. Але твій батько не вірить, що ти стовідсотково втонула. Він вважає, що тебе тримають у полоні істоти, котрі, за легендою темних, живуть у водах річки Забутої-Незгаданої, і мстять темним за смерть світу Русалій. І якщо твій батько дуже постарається, то обов’язково звільнить тебе з полону. Він у це вірить. Вірить, розумієш? Як легко маніпулювати віруючими людьми, якби ти тільки знала! А ще моя люба Ягілка допомогла. Вона змайструвала чарівну ладанку для твого батька. Звісно, йому наговорили різного доброго про оберіг: захищає, говорить правду, розпізнає брехню та зрадників. Земля Нави і мудрість сірого світу — ось такий він, оберіг твого батька. І тепер батько слухає тільки те, що нашіптує йому чарівна сила ладанки. А ладанкою керую я. Далі, дівчинонько. На днях моя ніжна Ягілка передала для твого батька мушлю, яка в тебе на шиї бовталася. Це наче знак примирення від неіснуючих почвар з річки Забутої-Незгаданої, котрі буцімто тримають тебе ув’язненою і випустять лишень тоді, коли Стрибог зруйнує Чоронобогів Храм. О, лишень тоді почвари, котрі мстять за знищений світ Русалій, звільнять тебе! Та хіба легко зруйнувати Храм Чорнобога? Це не будинок смертного підпалити. Однак для сірих нема нічого неможливого. Затям собі, любонько! Що поїдає світло і поїдає темряву? Не знаєш? Я тобі відкрию таємницю, усе одно ти нікому не скажеш. Їх поїдає смерть… Втручання Нави у світ живих — це смерть для живих. І якщо перенести краплю Нави у світ живих, то вона легко роз’їсть його. Звісно, усе не знищить, але достатньо й надкусити. Як найлегше зруйнувати висотний будинок? Авжеж, коли впаде перший поверх, рухнуть і вищі поверхи. Разом з мушлею Ягілка передала твоєму батьку чарівний еліксир. Стрибог має покропити ним стіни першого поверху Храму Чорнобога. Суміш чорної води та плісняви нічого не варті без основного інгредієнта. Без мертвої магії Нави. Це те, що завжди вбиває…

— Але… Так не можна, це нечесно. Це зрада, підступ. Мор вам не дозволить.

Серце Мальви заполонив відчай. Сірий радісно посміхався у відповідь. Він почувався переможцем і був, нарешті, по-справжньому щасливий:

— Морок зашкодить? Кому? Цей старий дідуган? Ти натякаєш на синівську любов? Дурненька наївна дівчинка. Твій любий Стрибог рідного батька ненавидить не менше від Птахи і в разі чого легко принесе його в жертву. Морок не вберіг тебе. І тому ти стала полонянкою річки Забутої-Незгаданої. Принаймні так вважає Стрибог. Ех, які ви всі довірливі. А ще безсмертні! Взяти хоча б сестру Мари Навію. Кумедна… Однак тут я трохи схибив. Морок не повірив ані мені, ані їй. Старий досі любить Мару. Запам’ятай собі, дівчинко, для торжества великої ідеї не існує заборонених методів. Світ темних майже впав. А після його падіння рухнуть й інші світи.