Десятий учень. Книга 2 (СИ)

-- А, про що саме, каже Орнагул?

-- Що малий відніме в мене чарівну силу.

-- І все? І що, це трагедія?

-- Взагалі то, ні. Тому я і одружуюсь.

-- Це добре!— Шутім плеснув друга рукою по спині, і раптом схопив за куртку і потяг за камінь.

-- Що сталося?— розгубився Карол, та сам побачив велику пласку голову, що визирала із за кущів.

Голова, похитуючись на довгій шиї, повільно поверталася в їхню сторону. Налиті кров’ю очі, шукали нову жертву для поживи. Друзі затаїлися.

-- Як будемо діяти?— пошепки спитав Карол.

-- Цілься в шию, під нижньою щелепою, там у них, найтонша шкіра. — порадив коротун.

Карол прицілився, як зміг, точніше, і вистрілив. Стріла влучила саме туди, куди порадив Шутім. Ящірка мотнула головою, з пащі вирвався оглушливий крик, мисливцям аж вуха позакладало, але вони не зводили з чудовиська очей. Та нічого не відбувалося.

-- Можливо однієї стріли мало. Він он який здоровенний. — прошепотів карлик.

Карол дістав ще одну стрілу і влучив ящірці в слуховий отвір, тварина знову закричала і хитнувшись всім тілом, рушила в їхньому напрямку. Друзі не на жарт злякалися. Якщо зілля не подіє, їм капець, стріли які в них залишилися, їм не допоможуть. Не дійшовши кілька метрів до своїх образників, чудовисько несподівано зупинилось, по його тілу пробігло зеленкувате сяйво, і ящірка почала зменшуватись просто на очах. За мить, перед друзями, вже стояв маленький сулеріт і безпорадно кліпав вилупкуватими очима, дві стріли, що послав в нього Карол, так і залишились тирчати з голови.

-- Треба допомогти малому. — пожалів тварину Карол.

Та не встиг він вийти зі схованки, як почув над головою хлопання крил. Велетенський хестур, який мабуть дрімав десь на скелі, почув галас, і вирішив подивитися, що відбувається, і чи немає йому тут, чимось поласувати. Шутім і Карол миттєво попадали на землю, бо лише так і можна від нього сховатися. Крилатий ящур пролетів прямо над ними, обдаючи різким, гидким смородом, він направився до сулеріта. Останній, мабуть не встиг і зрозуміти, що сталося, коли великі і гострі мов ножі кігті, вп’ялись в його тіло. Підхопивши перелякану тваринку, хестур злетів, і потяг її за скелі. Карол випустив стрілу, але було пізно, постріл виявився не точним і не завдав хестурові шкоди.

-- Ці тварюки голодні, вони пожерли весь наш скот, скоро почнуть жерти одне одного. — зі злістю в голосі промовив Шутім, і плюнув з досади.

-- Ти не переживай так. Головне зілля діє, ми впораємось з ними. Ось тільки потрібно вирішити, як здолати Бахтара.

-- Ти мою пропозицію знаєш, напоїти цього гада, чарівним трунком, він і подобрішає, або навіки зникне, що було б, набагато краще.

-- А я, і не здогадувався, Шутіме, що ти такий мстивий. Та ти маєш рацію. Мені тут дещо спало на думку, в печері, з друзями, ми це обговоримо.

Біля входу до схованки, мисливців очікували Крахун і Каху.

-- Ну, як пройшло полювання ? – поцікавився малий чарівник.

Він навіть не діждався, коли Карол і Шутім підійдуть поближче, так кортіло взнати результат.

-- Все добре, зілля діє. — порадував його відповіддю, Карол.

-- Добре! То як будемо діяти надалі?

-- У Карола є якийсь план. Та він, поки що, мені нічого не сказав. Каже в печері розповім. —з неприхованою образою в голосі, сказав коротун.

-- Ну тоді пішли до гурту, і послухаємо його. — посміхнувся малому, Каху.

Поселяни хутко зібрались до гурту, в очікуванні від молодого чаклуна дієвого плану.

-- Всі ви, чули пропозицію Шутіма, напоїти Бахтара зіллям. Я з ним згодний.

Натовп незадоволено загув. Та хлопець підняв руку, заспокоюючи їх.

--Я ще не закінчив. Підемо до палацу в ночі, коли більшість його чудовиськ відпочивають, а бродять лише сторожеві. Ми з ними упораємось. Лише треба стріляти двома, або трьома стрілами одночасно, тоді зілля діє миттєво. Захопимо чаклуна сплячим і скрутимо його. Він дуже амбіційний, і вважає себе в повній безпеці, на цьому ми і зіграємо.

Слухачі Карлового виступу, стояли мовчки, обмірковуючи почуте.

-- Хлопець каже діло!— обізвався один з поселян. —Я піду з вами і допоможу.

-- Я теж піду!

-- І я.

Почулось ще кілька вигуків.

-- Добре, але великим натовпом, все ж, іти небезпечно. Виберемо найдужчих.

-- Мене, як завжди, ви не збираєтесь залишити тут?— спитав Шутім.

-- Ну, що ти друже! Без тебе ніяк!— заспокоїв товариша Карол.

Ніч лише увійшла у володіння світом, коли невеликий загін сміливців, вирушив до зруйнованого селища. Намагалися іти обережно, щоб бува тріскотом сухої гілки, чи надто голосно сказаним словом, не збудити ворога. Навкруги була така тиша, що аж у вухах дзвеніло. А ні тобі, співу нічних пташок, ані шелесту листя від подиху вітру. Навіть повітря застигло в нерухомості, лише моторошна темрява, як у могилі. Несподівано, десь зовсім неподалік, завовтузилась якась велика істота. Мабуть ящір заворушився у вісні. Всі одразу потяглись до зброї, але стривожились даремно, тварина притихла, і друзі рушили далі. Нарешті, на обрії, завиднілись обриси палацу.

-- Дивно!— прошепотів Крахун. – Ніде не видно світла. Бахтар ніколи не залишається в повній темряві.

-- Можливо нам пощастило, і він спить, а світло просто згасло само. —з надією в голосі, сказав Карол.

-- Не будемо гадати. Підійдемо ближче, і взнаємо в чому справа. — поклав край розмові Каху.

Поблизу палацу, загін сміливців сховався за купою уламків, що колись були чиїмось будинком. Біля в ходу в палац, в зад , в перед, ходила червона ящірка, нічний вартовий Бахтара. Налаштувавши для пострілу кілька стріл змочених в зіллі, друзі почали підкрадатися ближче. Тварина зупинилась, і повернувши голову в їхній бік, почала принюхуватись. Зволікати не було часу, стріли полетіли в бік чудовиська, і застрягли в його товстій шкурі. Тварина дивно завищала, і за мить перетворилась на сулеріта.

-- Охорону знято!— прокоментував подію Шутім. — Цікаво, чи почув нас Бахтар?

-- Хто знає. Зайдемо до середини, зрозуміємо. — відповів на його питання Крахун.

Запаливши світильника, зайшли до середини. В палаці нічого не змінилося, з того часу, коли тут в перше побував Карол. Лише додалося чаклунського знаряддя, яке сюди приніс з собою, Бахтар. Друзі обережно просувалися, обстежуючи кімнату за кімнатою, але злого чаклуна ніде не було. Будинок був порожній.

-- Я ж казав, тут щось не так. Не міг Бахтар сидіти в темряві. — вже впевнено сказав Крахун. — Навіть в комині вугілля захололо. Гадаю, його тут немає вже майже добу.

-- Як ти вирахував?— поцікавився Каху.

-- Та вже добу, він не робив ніякої капості. От і всі розрахунки.

Запалили більше масляних ламп, щоб стало видніше. Треба було все добре роздивитися. Каху підійшов до столу на якому були розкидані книги, і почав їх уважно роздивлятись.

-- То де ж, усе таки, він міг подітися? Може десь в іншому місці, готує новий напад?— запитав Карол у чарівників.

-- Ні. Бахтара немає ні в Сулерії, ні в Нижній Сулерії. — відповів за обох Каху. — Подивіться на ці книги.

Усі підійшли до столу.

-- Ну, і про що ці книги говорять?— поцікавився Шутім.

-- Бахтарові зовсім не потрібна Сулерія. Все що він тут накоїв, він зробив за ради нас с тобою, Кароле.

-- Не розумію, про що ти?— здивувався хлопець.

-- Творячи своє лиходійство, він і сподівався, що Крахун покличе на допомогу, а ми для нього відкриємо прохід до Планети Людей.

-- Тобто, переміщаючись до Сулерії, ми допомогли чаклуну втекти з відси? Але, що йому робити в нашому світі?

-- Подивись на оцей малюнок, ти знаєш що на ньому зображено?

-- Так. — кивнув головою Карол. — Одна з десяти чарівних речей, що створив Вартохар, Скіпетр безмежної влади .

-- Ти дав правильну відповідь. Саме за ним і вирушив Бахтар. Ти уявляєш, що він зможе накоїти, отримавши його?— розхвилювався Каху. — Ми негайно повинні повернутися.