Федiя (СИ)

--- Тут навіть квіти пахнуть магією.

--- Це тобі здається. Квіти пахнуть квітами. --- відповів чарівник і простяг дружині руку, допомагаючи присісти поруч.

--- Після всіх тих пригод,що ми пережили, цей спокій мені здається якийсь не справжній. Наче все це не надовго. І чим ближче до пологів, тим тривожніше в мене на душі. Таке відчуття,що за мною хтось спостерігає. Хтось не добрий. --- Мілена важко зітхнула.

--- Ти перевтомилась. Ви з Тумою майже не відпочиваєте. Це в твоєму стані не добре. Не треба хвилюватися. Я зможу захистити тебе і нашу дитину.

---- Я в цьому не сумніваюсь, та все ж побалакай з Орнагулом.

---- Неодмінно. Хоча б для того щоб заспокоїти тебе. Та я впевнений він скаже те саме що і я.

Карол погладив кохану по спині і ніжно притис до себе.

За вечерею було весело і гамірно. Теймур поділився з друзями мрією про власний корабель. Тума аж охнула від захоплення. Решта теж його підтримали, і разом почали мріяти куди вони попливуть коли корабель буде готовий. Орнагул не втручався в розмову, а лише посміхався тонкими, схованими в бороді вустами. «Молодь!» --- думав він.---« В них все життя попереду. Можна мріяти досхочу, і втілювати ті мрії в життя. А мої мрії залишились в минулому. Здається що я і народився старим». Орнагул зітхнув і встав із за столу.

--- Пробачте, але мені старому, час відпочивати. --- вибачився він перед молоддю.

Карол з Теймуром , в знак пошани теж підвелися.

--- Я допоможу вам дійти до кімнати. --- визвався Карол.

--- Не треба. Я хоч і старий, та ще в змозі дійти до опочивальні.

---- Я проведу. --- Наполіг молодий чарівник. ---- Мені потрібно з вами побалакати.

Коли Карол з Орнагулом вийшли, Теймур провівши їх поглядом сказав:

---- Останнім часом старий зовсім здав, хоча і намагається бадьоритися.

--- Він старший за наших батьків в кілька разів. В кожної людини свій час відходити у вічність. Безсмертні лише боги. Час вчителя майже добіг кінця. --- продовжила його думку Мілена.

---- Як ти можеш так спокійно про це говорити. Орнагул нам як рідний. --- обурилась Тума.

--- Не сердься, подруго. --- перервала її Мілена. ---- Я повністю згодна з Теймуром. Та як Орнагул буде доживати своє життя, зараз залежить від нас.

В цей час Карол сидів поруч з учителем в кімнаті старого. Він розповів про побоювання Мілени, і чикав поради.

--- Темні сили завжди будуть загрозою тим, хто служить добру. Твоя дитина народиться особливою, і успадкує чарівну силу. Але проявиться вона не одразу. І що маля принесе в цей світ, зло чи добро, залежить від виховання. Сподіваюсь ви з Міленою будете гарними батьками.

---- І я сподіваюсь. Та все ж, мене це трохи бентежить.

--- Я б і радий тобі щось порадити, та я ніколи не був батьком, лише наставником, а це зовсім інше. Час все розставить на свої місця.

Час спливав дуже швидко. Тишу нічного замку пронизав жіночий зойк. Це Тума, підвівшись напитись води, несподівано відчула страшний біль в низу живота. Повитуха, що вже кілька днів ночувала в замку, і лягала спати не роздягаючись, одразу опинилась поруч. Навіть Теймур не встиг швидше за неї. Пологи були стрімкі, і вже за кілька хвилин новоявлена мати обіймала свого первістка. Теймур стояв поруч і плакав від щастя. Його маленька донечка, безпорадно вовтузилась біля материнської груді, і смішно плямкала ротиком намагаючись вхопити сосок.

---- Ач яка бадьора. --- стомлено посміхнулась повитуха. --- Не вспіла з’явитись а вже тягнеться до цицьки. Ти годуй її дочко, годуй.

Тума розгублено подивилась на стару жінку:

--- Я не вмію.

--- Вмієш. Всі матері це вміють. Давай я тобі допоможу.

Повитуха поправила подушку об яку обпиралась породілля, трохи повернула їй руки і за мить дівчинка вже присмокталась до груді. Тумі спочатку було лоскотно, та несподівано все тіло пронизало відчуття ніжності і тепла, по щоках покотилися сльози. Теймуру здалося що жінці боляче. Він нахилився щоб допомогти, та повитуха спинила його.

--- Не турбуй, з ними все добре.

В двері постукали, і до кімнати зайшли Карол з Міленою. Кілька секунд вони стояли мовчки переводячи погляди то на щасливих батьків, то на новонароджену.

---- Хто це? --- майже пошепки спитала Мілена.

---- Дівчинка. --- посміхнулась Тума і ніжно погладила дитину по голівці.

Мілена прослідкувала за тим порухом очима.

--- Яке у неї чорне і густе волоссячко! Та і сама така смаглявка!

--- Красуня як і її матуся! Правда ж вона схожа на Туму? --- нарешті подав свій голос Теймур. Від хвилювання він у нього трохи хрипів.

Карол, заспокоюючи, поплескав друга по плечу. Та в самого тремтіли кінчики пальців, а до горла підкотив ком і він не міг вимовити ні слова.

---- Ну, що подруго? Тепер справа за тобою. ---- стомленим голосом промовила Тума.

Всі відразу зрозуміли, що жінці треба дати відпочити. Повитуха взяла з її рук немовля і переклала до колиски. Дівчинка міцно спала. Майже навшпиньки всі залишили кімнату.

Мілену дуже розхвилювали роди подруги і в ночі в неї теж почались перейми. Ще один дитячий голос порушив спокій вікових стін. Карол заглянув до кімнати, де народжувала його дружина. На порозі його перестріла повитуха.

--- Поздоровляю, у вас народилась чудова дочка!

--- Дочка? А син?

Жінка засміялась:

--- Син буде наступного разу.

Мілена побачила на обличчі коханого розгубленість, і першої миті не знала що сказати. Розчарування яке зараз відчував її чоловік боляче обпекло її серце. Вона відвернулася до стіни і заплакала. Каролові стало соромно за свою дурість.

--- Міленко, люба моя, не плач. Я дуже радий, що у нас дочка.

--- Справді? --- жінка витерла долонею сльози. --- Але ж я бачила вираз твого обличчя. На ньому зовсім не було радості.

Чарівник ніжно обійняв дружину і розцілував. Потім взяв на руки крихітний згорток і притис до грудей. Ніколи в житті він не відчував такої ніжності. Він гостро усвідомив, що доля цієї крихітки залежить від нього. Від його ставлення до неї, любові і піклування. Карол уважно подивився в очі дружині. Мілена відчула що він хоче щось сказати, і терпляче чикала цього.

---- Розумієш кохана, я постійно чув від Орнагула, що наша стобою дитина успадкує мою силу. Тому вирішив, що це неодмінно буде син. Я навіть подумати не міг, що у мене буде дочка. Тому і була така реакція, а зовсім не тому що я розчарований. Я дуже її люблю, і дякую що ти подарила мені таку красуню.

Мілена з полегкістю зітхнула, і провела рукою чоловікові по щоці. Він перехопив її руку і поцілував у пальчики.

--- Як ми її назвемо? --- спитала жінка, любуючись як її коханий пестить немовля.

--- Я не думав над цим. Ти як хочеш?

--- Федія. Правда гарне ім’я?

--- Гарне. --- погодився Карол.

--- А як назвали свою дочку Теймур і Тума?

--- Севіла.

--- Теж гарно. Але Федія краще. Сподіваюсь наші дівчатка будуть добрими подругами.

Малечу розмістили в одній кімнаті, їхні колиски стояли поруч. Нянька, яку найняли подружжя, мешкала теж тут. Мами вчились в неї доглядати за дітьми. Вони майже не полишали своїх крихіток. Спільні клопоти ще більше зблизили подруг. Вже пройшов майже рік з дня народження дівчаток. Життя в замку плинуло спокійно. Теймур втілював в життя мрію про свій корабель. Судно було майже готово, і за кілька тижнів планували всі разом відправитись в подорож по узбережжю. Карол вдосконалював свою майстерність чарівника, і щодня займався з Орнагулом. Саме сьогодні вчитель навчав його користуватись «Тарелю Пізнань». На вигляд це була золота таця з насипаною в нею срібним пилом. Старий поставив її перед своїм учнем.

--- Як воно діє? --- поцікавився Карол.

--- Ну мабуть я тут для того щоб і пояснити це тобі. --- трохи з серцем відповів Орнагул.

--- Вибачте вчителю, я хвилююсь. --- перепросив учень.

--- Піднеси праву руку над тацею, і з фокусуй свої думки на тій людині долю якої хочеш побачити. Тільки не заглядай далеко в перед, тоді важко зрозуміти знаки.