Кирило Розумовський

У 1782 р., прагнучи догодити своєму другу князю Г. Потьомкіну, Кирило Григорович здійснив подорож в Новоросійську губернію та відвідав його найулюбленіше дітище – Херсон, заснований у 1778 р. Місто дуже сподобалося К. Розумовському, і він навіть купив там собі місце для побудови будинку. «Представьте себе множество всякий час умножающихся каменных зданий, крепость, замыкающую в себе цитадель и лучшие строения, адмиралтейство с строящимися и построенными уже кораблями, обширное предместье, обитаемое купечеством и мещанами разнородными с одной стороны, казармы, около 10 000 военнослужащих в себе вмещающих, с другой… сей город, конечно, в скорости процветет богатством и коммерцией…» – так описував Херсон Кирило Розумовський.

Розв’язавши свої майнові проблеми і покращивши матеріальне становище, у 1785 р. К. Розумовський повернувся до Петербурга, знову увійшовши до кола найдовіреніших осіб імператриці, він майже щоденно відвідує її, грає з нею в карти; часто буває присутній на ермітажних зборах (оглядах столичною аристократією мистецьких колекцій Ермітажу). Свідченням прихильності імператриці до екс-гетьмана у цей період стало і дипломатичне підвищення у службовій кар’єрі його сина Андрія, який стає послом у Копенгагені. Про цю особливу довіру імператриці до графа Кирила свідчить те, що йому доручили управління столицею на період тимчасової відсутності імператриці під час поїздки до Новгородської губернії для огляду Вишневолоцької водної системи.

Але життя у Петербурзі із його вологим кліматом негативно позначається на стані здоров’я старіючого Кирила Григоровича. Це змушує його знову подумати про поїздку до України, а потім, можливо, «у теплі краї», як він висловлювався у листі до сина Андрія. Як видно із листування К. Розумовського із своїм сином Андрієм, він довго вагався, обираючи місце для постійного проживання в Україні. Спочатку він навіть виношував план оселитися у Києві, де в нього також був власний будинок. Але остаточний його вибір – Батурин, розташований у мальовничому куточку України біля річки Сейм.

У 1794 р. екс-гетьман назавжди покидає російські столиці (Петербург та Москву) і оселяється в Україні. У листі до І. Воронцова сенатор П. Завадовський писав, що граф поїхав в Україну не інакше, щоб «погребсти свои кости в Отчизне».

Повернувшись в Україну та оселившись у Батурині, граф Кирило не став столичним вельможею на відпочинку, а жив життям дієвого господаря своїх численних маєтків. Так, він був одним із перших в Україні поміщиків, котрі почали застосовувати прогресивні для того часу технічні новинки та технології. Зокрема, він заснував в Яготині шовкове виробництво. Окрім цього К. Розумовський виписував для поліпшення українського вівчарства іспанські породи овець із заводу князя Ліхтенштейна, одним із перших почав вирощувати в Україні пірамідальні тополі. Кирило Григорович сприяв розвитку промисловості в Батурині, зокрема розбудові таких заводів, як цегельний, свічковий, миловарний, лісопильний, кінний та листового срібла та золота, суконної фабрики, фарбувальної та керамічної майстерень та ін. (Одне із передмість Батурина ще наприкінці ХІХ ст. продовжувало носити назву Фабрична Слобідка, як згадка про ті часи, коли тут існували фабрики й заводи К. Розумовського.) Деякі з цих підприємств продовжували діяти ще довгі десятиліття після смерті їх фундатора, як, наприклад, свічковий завод, що мав збут своїх виробів не тільки в Чернігівщині, але й по всій Правобережній Україні і навіть за кордоном. Батуринські свічки широко славились своєю якістю. Зберігся цікавий з цього погляду лист одного з київських клієнтів Батуринського свічкового заводу, у якому його автор, прохаючи прислати для Успенської Києво-Печерської лаври «два пуди воскових свічок, що мають знизу печатки, або штемпелі», між іншим пише: «Я знаю, що вони [батуринські свічки] дорого купуються, в чому, будь ласка, і не сумнівайтесь, до цього часу, – додає він, – я платив за ці вироби гетьманської економії по 100 крб. за пуд».

Останні роки життя К. Розумовський займався меценатством, засновуючи церкви і зводячи палаци у своїх маєтностях: Батурині, Баклані, Почепі, Яготині та ін. За розмахом цієї діяльності він поступається тільки одному гетьманові – Івану Мазепі.

Найбільш визначними архітектурними пам’ятками гетьманського меценатства в Україні в останні роки його життя вважаються собор Різдва Пресвятої Богородиці в Козельці та гетьманський замок в Батурині. Так, для будівництва Батуринського палацу Розумовським були зібрані найкращі архітектори, художники, різьбярі. Але граф не був цілком задоволений палацом, і той декілька разів перебудовувався. Останню перебудову палац пережив незадовго до смерті гетьмана.

Так серед управління господарством, своїми маєтками й будівничими турботами, далеко від політики і державних справ, покинутий всіма, навіть рідними дітьми, доживав свої останні дні останній гетьман України.

Але незважаючи на всі життєві негаразди, К. Розумовський у Батурині продовжував вести життя гостинного вельможі-аристократа. У перші роки після приїзду двері Батуринського палацу були відкритими для гостей, деякі з них навіть жили у Кирила Григоровича по декілька тижнів. Кожному призначалося окреме приміщення, особлива прислуга і екіпаж для прогулянок. За стіл К. Розумовського сідало до п’ятдесяти чоловік, окрім цього подавався обід і у кімнати гостям, які не бажали брати участь в обіді за загальним столом. На правах гостей перебували у Батурині і офіцери почесної варти, які були призначені Кирилу Григоровичу як фельдмаршалу та полковнику Ізмайловського полку. За обідом щоденно грав домашній оркестр, а під час десерту співав хор. Старий К. Розумовський особливо полюбляв слухати українські народні пісні. Часто, коли хор розпочинав ту чи іншу пісню, колишній гетьман зауважував, що «вот эту песню певал я будучи хлопцем».

Не дивлячись на хворобу ніг, старий граф Кирило намагався залишатися енергійним та дієвим господарем. Про це у своєму приватному листуванні повідомляє граф Я. Сіверс, який у 1796 р. відвідав К. Розумовського у Батурині: «Удовольствие мое с ним видеться было сильно помрачено жалким состоянием его здоровья. У него были раны на ноге, которые сильно истощили его силы. Доктора считали их неизлечимыми, но благодаря простому средству одного мужика он от них отделался».

Продовжуючи розповідь про свій візит, граф Я. Сіверс, описуючи палац, відмічає, що біля палацу було розбито чудові липовий та фруктовий сади з великою кількістю винограду. Не менше враження справив на гостя шовковичний сад, де розводили шовковичну гусінь. Граф Я. Сіверс повідомляє і про плани екс-гетьмана затопити великий луг перед будівлею палацу і створити озеро.

Провінційне життя екс-гетьмана не обходилося без курйозів. Так, одного разу, об’їжджаючи свої володіння, К. Розумовський побачив стару хатину, яка стояла посеред поля, та й наказав перенести її в інше місце. У відповідь на наказ графа управляючий сказав, що це неможливо, оскільки вона належить козаку. «Купіть її!» – сказав Кирило Григорович. Розумовського не зупинила навіть відповідь управляючого, який сказав, що власник хатини просить за неї не менше, ніж 3 000 крб. Тоді граф наказав привести козака до себе. Під час цієї зустрічі Кирило Григорович спробував переконати старого козака, що його старий будинок стільки не коштує, бо при ньому знаходиться лише 10—12 десятин землі. Натомість козак відповів, що у нього раніше було набагато більше землі, але чиновники К. Розумовського незаконно відібрали її. Нарешті після тривалих розмов власник хатини погодився знизити ціну на 500 крб. Тоді граф, не роздумуючи, заплатив йому 5 000 крб. та висунув вимогу, щоб через три дні на полі не залишилося і сліду від будівлі. Але козак почав говорити про неможливість знайти нове житло за такий короткий час. «Це моя справа», – відповів К. Розумовський і наказав управляючому, щоб той виділив подвійну кількість від купленої землі на території його володінь і побудував за кошти графа новий будинок.