Пригоди Незнайка i його товаришiв

— Гм! Гм! — говорили вони. — Куля легка, а все-таки важка. Це правильно. Як же вона полетить?

Вони почали розпитувати Знайка, але Знайко сказав:

— Потерпіть трохи. Скоро ви все побачите.

Коротульки ще більше зневірилися, бо Знайко нічого не пояснив їм. Топик ходив по місту й поширював найбезглуздіші чутки.

— Яка сила може підняти кулю вгору? — питав він і сам відповідав — Нема такої сили! Літають птахи, тому що в них є крила, а гумовий пухир не полетить угору. Він може полетіти тільки донизу.

Зрештою у місті вже ніхто не вірив у цю витівку. Всі тільки сміялися, підходили до будиночка Знайка, поглядали з-за паркана на кулю і говорили:

— Дивіться, дивіться! Летить! Ха-ха-ха!

Але Знайко не звертав на це уваги. Коли шовкова сітка була готова, він звелів накинути її зверху на кулю. Сітку розтягли й накрили нею кулю зверху.

— Дивіться! — закричали коротульки з-за паркана. — Кулю ловлять сіткою. Бояться, що полетить! Ха-ха-ха!

Знайко наказав підчепити мотузком знизу і прив'язати кулю до гілки горіхового куща й підтягти вгору. Поспішайко й Шпунтик миттю вилізли з мотузком на кущ і стали підтягати кулю вгору. Це дуже розвеселило глядачів.

— Ха-ха-ха! — сміялись вони. — Виявляється, це така куля, що її мотузком угору тягти треба. Як же вона полетить, якщо її мотузком піднімати доводиться?

— Так і полетить, — відповідав Топик. — Вони посідають на кулю верхи, смикатимуть за мотузку, от куля й полетить.

Коли кулю трохи підняли над землею, сітка по краях її спала вниз, і Знайко звелів прив'язати до кутів сітки кошик з березової кори. Кошик був чотирикутний. З кожного боку в ньому було зроблено по лавочці, і на кожній лавочці могло сісти по чотири малюки. Кошик прив'язали до сітки з чотирьох боків, і Знайко оголосив, що роботу по будівництву кулі закінчено. Поспішайко подумав, що вже можна летіти, але Знайко сказав, що ще треба приготувати для всіх парашути.

— А навіщо парашути? — спитав Незнайко.

— А що як куля лусне! Доведеться тоді з парашутами стрибати.

На другий день Знайко і його товариші робили парашути. Кожен сам собі майстрував парашут з пушинок кульбаби, а Знайко всім показував, як треба робити.

Жителі міста бачили, що куля нерухомо висить на гілці, й говорили одне одному:

— Так вона й висітиме, доки не лусне. Ніякого польоту не буде.

— Ну, чого ж ви не летите? — кричали вони з-за паркана. — Летіти треба, поки куля не луснула!

— Не турбуйтесь, — відповів їм Знайко. — Політ відбудеться завтра о восьмій годині ранку.

Багато малюків сміялися, але деякі потім почали сумніватися.

— А що як справді полетять? — казали вони. — Треба прийти завтра й подивитися.

Розділ сьомий

ПІДГОТОВКА ДО ПОДОРОЖІ

На другий день Знайко розбудив своїх друзів ще на світанку. Всі попрокидалися і стали готуватися в дорогу. Гвинтик і Шпунтик наділи свої шкіряні куртки. Мисливець Кулька взувся у свої улюблені шкіряні чоботи. Халяви цих чобіт були вище колій і застібалися зверху на пряжки. В таких чоботях дуже зручно мандрувати. Поспішайко надів свій костюм «блискавку». Про цей костюм варто розказати докладніше. Поспішайко, який завжди поспішав і не любив марнувати часу, придумав собі спеціальний костюм, у якому не було жодного ґудзика. Відомо, що при вдяганні й роздяганні найбільше часу витрачається на застібання і розстібання ґудзиків. У костюмі Поспішайка штани й сорочка були з'єднані в одне ціле на зразок комбінезона. Цей комбінезон застібався зверху на одну кнопку, що була на потилиці. Досить було відстебнути цю кнопку, і весь костюм якимось незрозумілим чином злітав з плечей і блискавично падав до ніг.

Товстенький Пончик надів свій найкращий костюм. У костюмах Пончик найбільше цінував кишені. Чим більше було кишень, тим кращим вважався костюм. У найкращому його костюмі було сімнадцять кишень. Сама куртка складалася з десяти кишень: дві кишені на грудях, дві косі кишені на животі, дві кишені по боках, три кишені зсередини й одна потайна кишеня на спині. На штанях було: дві кишені спереду, дві кишені ззаду, дві кишені по боках і одна кишеня внизу на коліні. У звичайному житті такі сімнадцятикишенні костюми, та ще й з кишенею на коліні, можна зустріти лише на кінооператорах.

Сиропчик вирядився у картатий костюм. Він завжди ходив у картатих костюмах. І штани в нього були картаті, і піджак картатий, і кепка картата. Побачивши його здалека, коротульки завжди говорили: «Погляньте, он іде шахова дошка». Якосьбудько нарядився у лижний костюм. Він вважав, що найзручніше мандрувати в лижному костюмі. Либонько надів смугасту фуфайку, смугасті гетри, а шию обмотав смугастим шарфом. У цьому костюмі він був весь смугастий, і здалека здавалося, що це зовсім не Либонько, а якийсь смугастий матрац. Отак вдяглися, хто в що міг, тільки Забудько, який мав звичку кидати свої речі куди попало, ніяк не міг знайти своєї куртки. Кепку він теж засунув невідомо куди і, скільки не шукав, ніде не міг знайти. Нарешті він знайшов під ліжком свою зимову шапку-вушанку.

Художник Тюбик вирішив малювати все, що побачить під час подорожі. Він узяв свої фарби й пензель і заздалегідь поклав їх у кошик повітряної кулі. Гусля вирішив захопити з собою флейту. Лікар Пілюлька взяв похідну аптечку й теж поклав у кошик під лавочку. Це було дуже завбачливо, бо під час подорожі хто-небудь міг захворіти.

Ще не було й шостої години ранку, а довкола вже зібралося майже все місто. Коротульки, яким хотілося подивитись на політ, сиділи на парканах, на дахах будинків.

Поспішайко перший заліз у кошик і вибрав для себе найзручніше місце. За ним поліз Незнайко.

— Дивіться, — кричали звідусіль глядачі, — вже починають сідати!

— Ви чого позалазили в кошик? — спитав Знайко. — Вилізайте, ще рано.

— Чому рано? Вже можна летіти, — відповів Незнайко.

— Багато ти розумієш! Кулю треба спершу наповнити теплим повітрям.

— А навіщо теплим повітрям? — спитав Поспішайко.

— Тому що тепле повітря легше від холодного й завжди підноситься вгору. Коли ми наповнимо кулю теплим повітрям, тепле повітря піднесеться вгору й потягне кулю за собою.

— Ага, значить, ще тепле повітря потрібне! — сказав Незнайко, й вони з Поспішайком вилізли з кошика.

— Погляньте! — закричав хтось на даху сусіднього будинку. — Вилазять назад. Передумали летіти.

— Звичайно, передумали, — відповіли з іншого даху. — Хіба можна летіти на такій кулі? Просто морочать публіку.

В цей час Знайко звелів коротулькам наповнити кілька мішків піском і покласти їх у кошик. Одразу ж Поспішайко, Мовчун, Якосьбудько та інші малюки почали насипати в мішки пісок і складати їх у кошик.

— Що це вони роблять? — дивувалися глядачі. — Навіщось кладуть у кошик мішки з піском.

— Гей, навіщо вам мішки з піском? — закричав Топик, який сидів верхи на паркані.

— А ось полетимо й будемо зверху на голови вам кидати, — відповів Незнайко.

Певна річ, Незнайко й сам не знав, для чого мішки. Він це просто так вигадав.

— Ви полетіть спочатку! — закричав Топик.

Коротулька Мікроша, який сидів поруч з Топиком на паркані, сказав:

— Мабуть, вони бояться летіти і хочуть, щоб замість них мішки полетіли.

Навкруги засміялися:

— Звичайно, бояться! А чого їм боятися! Куля однаково не полетить.

— А може, ще полетить, — промовила одна з малючок, які теж заглядали в щілини паркана.