Слiдство веде прокуратор (на украинском языке)

- Чи усвiдомлюсш ти, що зробив полiтичне звинувачення ?

- Я не зовсiм добре знаю римськi закони.

- Ми суворо карасмо за образу особи цезаря. А ти повiдомив важливе: до храму не допускаються люди, якi несуть монети з карбом божественних принцепсiв. Так?

- Я це сказав...

- А чому левiти це роблять? Чи знасш?

- Чому? Бо у них. гендлярський бог - золотий тiлець. Iншого вони не знають i знати не хочуть.

- Я запитав не про це. Сформулюю iнакше, щоб ти зрозумiв: як левiти пояснюють вiдмову брати монети з зображенням римських принцепсiв?

- Та просто: Кайафа каже, що цi сустнi зображення - образа для царя небесного. А насправдi, окрiм наживи...

- Досить, це вже лiрика! - зупинив його Понтiй Пiлат. - Скажи менi лiпше таке: що ти зробив би з храмом?

- Я сказав про це в очi самим левiтам. Я сказав ум: "Як прийшов потоп i знiс усiх, так i ваш храм облуди буде знесено. Бо де буде падло, там зберуться й орли. Нерозумнi i слiпi ви, бо святите золото! Горе вам! Бо за злочинами вашими прийдуть чорнi днi. I обложать храм окопами, i обступлять навкруги, i стиснуть звiдусюди. I знищать його з лиця землi, i не залишать каменя на каменi! Бо цей храм уже не божий дiм молитов, а вертеп з кублом гадючим!"

- Ти справдi це сказав? - не стримав свого подиву прокуратор.

- Я сказав це...

- Першосвятенник Кайафа знас про це?

- Вiн теж слухав мене.

- Коли це було?

- Три днi тому.

- А потiм ти з ватагою спiльникiв пiшов грабувати храмових мiняйл?

- Я нi в чому не винен. Хiба на мене хтось скаржився?

- Масш рацiю: нема нi скарг, нi позову. Адже, щоб звинуватити тебе, ум треба викрити самих себе. Але зараз я зроблю одне припущення. Якщо воно вiрне, можеш не вiдповiдати нiчого. Ви забрали у мiняйл монети старого карбу?

Запала промовиста мовчанка.

Велична Клавдiя Прокула з веселою повагою позирала на свого проникливого чоловiка.

Понтiй Пiлат бачив, як до Веселого Германа пiдiйшов легiонер i про щось доповiв.

Веселий Герман пiдняв руку, просячи дозволу потурбувати прокуратора.

- Пiдiйди! - дозволив йому Понтiй Пiлат i, коли той наблизився, запитав: - Щось трапилося?

- Прийшов колишнiй першосвятенник Аннан, тесть Кайафи. Просить, щоб ви його прийняли.

- По мою душу прийшов, - тихо мовив Iсус.

- Про що ти? - запитав прокуратор.

- Аннан вимагатиме мосу смертi.

- Заспокойся, - твердо сказав Понтiй Пiлат. - Без серйозноу провини я ще нiкого не скарав. А за тобою я нiякоу вини не бачу. Розходження у поглядах на призначення храму е суто релiгiйним i моуй юрисдикцiу не пiдлягас. Право ж святенникiв на смертний вирок i покарання скасованi.

6. АННАН, ТЕСТЬ КАЙАФИ

Коли Веселий Герман повiв затриманого через бiчнi дверi, Клавдiя Прокула мовила:

- Я хочу лишитися.

- Але ж Аннан - не в'язень, - завагався Понтiй Пiлат.

- Шкода, що вiн досi не в'язень...

Прокуратор засмiявся.

- Зрозумiй, моя люба, я б охоче, але...

- Але, мiй Понтiю, вiдiслати мене зараз було б ще бiльш жорстоко, нiж примушувати мене мовчати. Хiба я тобi заважала? А тепер... Та це все одно, що вiдiбрати у мене книгу на найцiкавiшому мiсцi.

- Пiдкажи, як вмотивувати твою присутнiсть, i ти залишишся.

- Ах, мiй Понтiю, це так просто!

- Навiть просто? - усмiхнувся Пiлат.

- Авжеж! - запалена надiсю, наполягала Клавдiя Прокула. - Хiба ти кликав до себе того Аннана? Хiба тут мiститься твоя канцелярiя, де ти мусиш дотримуватись службових приписiв?

- Нi i нi! - сказав Пiлат. - Що з цього?

- Аннан прийшов без зову. Прийшов до твого приватного житла. Прийшов як прохач. Ти тут повний господар. Ти можеш його навiть взагалi тут не прийняти i призначити зустрiч в канцелярiу у час зручний для тебе. Отже...

- Отже, менi лишасться дати згоду.

- О, мiй Понтiю, у подяку тобi я знову обiцяю стiйко мовчати.

- Ця присяга тiльки свiдчить, що ти у мене велика розумниця.

Тим часом прислужники внесли до портика масивний, гiдний сану несподiваного вiзитера стiлець з твердою й прямою спинкою: iудеу чомусь люблять сидiти в незручнiй, задерев'янiлiй позi. Та хай! Хоч би й на цвяхи сiдали. Химернi мiсцевi звичау та уподобання адмiнiстрацiю Риму не обходили.

Як i в'язень Iсус Назарей, минулорiчний першосвятенник Аннан, тесть теперiшнього - Кайафи, виглядав у портику чужорiдним тiлом, хоч являв собою зовсiм iнший соцiальний тип. В'язень був тут темною плямою, святенник - занадто пiстрявою. В'язень стукотiв по мармуру дерев'яними пiдошвами, святенник вiддзвонював дрiбними срiбними бубенцями, нашитими по всьому його фантастично барвистому вбранню. На груди звисав триколiрний омофор - ознака, що вiн походить з роду блаженного Левiя. До пояса був припнутий розшитий бiсером мiшечок з паличками-жезлами для жеребкування.

Аннан вiддзвонював своуми бубенцями, мов цiла отара, аж поки не доп'явся до крiсла. У ньому вiн укляк непорушне, i бубенцi вгамувалися. Прокуратор та його дружина мовчки тупили очi на це розцяцьковане опудало з ледь прихованою зневагою.

Святенник теж позирав на латинян з тамованою вiдразою.

Цей римлянин з непристойно коротким волоссям, з голим обличчям, з його нiби стесаним носом, що незугарне продовжував лiнiю лоба, з його вузьким, наче щiлина, ротом i важкою, мов каменюка, щелепою виглядав потворно.

А його дружина?

Хiба цю дебелу, як вежа, iстоту з холодними рисами обличчя i потужною статурою ратоборця можна вважати жiнкою? ту б тримати в гуртi тягловоу худоби - ось де цiй римлянцi мiсце! Хiба уу можна порiвняти з сврейськими жiнками - гарячими, мов вогонь, тендiтними, як iграшки, нiжними, наче квiти? рврейки дозрiвають на дванадцяту весну, коли душа ще не уражена грiхом, а плоть - хтивiстю. У своу дванадцять весен вони йдуть, мов агнцi непорочнi на заклання, пiд шлюбний вiнець невинними створiннями...

А латинянки? З ухнiми тренованими фiзичними вправами ручиськами, що годнi залюбки звернути шийнi м'язи або придушити....

Вiд цих думок Аннан аж гидливо затрусив фарбованою червоною цаповою бородою.

- За нашими звичаями не мiсце нечистiй жiнцi серед чистих чоловiкiв! не стримався вiн. - Ребро [за сврейськими племiнними сказаннями, бог сотворив жiнку з ребра чоловiка] - нiкчемна частина цiлого.

В опуклих очах Клавдiу Прокули блакиттю палахнули крижанi блискавки. Проте грiм не вiдповiв на образу. Вона, тримаючи свос слово, тiльки вимогливо звела холоднi очi на Понтiя Пiлата.