Хроніки Нарнії: Кінь і хлопчик

Та надворі уже геть споночіло і король Люн оголосив, що молодим людям пора вкладатися в ліжко.

— А завтра, Коре, — додав він, — Я покажу тобі замок. Тільки, будь ласка, постався до цього відповідально і подумай, що необхідно зробити, аби його ліпше укріпити. Кажу це, бо тобі доведеться захищати цю твердиню, коли я відійду.

— Батьку, але ж королем має стати Корін, — здивовано відказав Кор.

— Ні, хлопче, — заперечив король Люн, — ти будеш моїм спадкоємцем. Корона перейде до тебе.

— Та ні, я не хочу, — розгубився Кор. — Ліпше…

— Коре, немає значення, чого хочеш ти чи я. Так велить закон.

— Але якщо ми близнюки, то ми одного віку.

— Ні, — усміхнувся Люн. — Все одно хтось приходить на світ перший. Ти на двадцять хвилин старший від Коріна. Будемо сподіватись, що й мудріший. Хоча у порівнянні з цим шибайголовою це неважко, — і король з лукавинкою глянув на Коріна.

— Але, батьку, тоді вибери своїм наступником того, хто справді цього гідний!

— Не можу. Король підкоряється законові. Стати королем можна тільки дотримуючись закону. І не думай, що можна отак просто ухилятись від обов’язків: король так само не має на це права, як і вартівник, що стоїть на чатах.

— Батьку, — благально звів очі Кор, — ну навіщо це мені? І Корін… Коріне, мені ніколи й не снилось, що я можу відібрати у тебе корону.

Та Корін радісно вигукнув:

— Ур-ра! Ур-ра! Я не буду королем. Мені не доведеться носити корону. Я залишуся принцом і робитиму що хочу. Чудово!

— Це правда, Коре, тут твій брат має цілковиту слушність, — мовив король Люн. — Бо бути королем означає у напад іти першим, а відступати останнім. А коли негода знищить увесь урожай, — а таке інколи трапляється й у Верхоландії, — король повинен останнім приступати до столу, чесно ділячись зі своїми підданими останнім шматком хліба.

Попрощавшись із батьком, хлопці пішли до своїх спалень. На сходах Кор стурбовано спитав Коріна, чи можна щось змінити. Та Корін весело відповів:

— Слухай, годі про це, инакше дістанеш щигля.

Можна було б завершити цю історію запевненням, що брати більше ніколи не сварилися і завжди знаходили спільну мову, однак боюся погрішити супроти істини, бо насправді вони, як і багато їхніх ровесників, не раз сперечалися і навіть доводили свою слушність п’ястуками. Загалом частіше у таких сутичках перепадало Корові, бо Корін таки був справдешнім шибайголовою, запальним і задерикуватим. Хлопці виросли і стали добрими воїнами — обоє вправно володіли мечем. Кор у бою був справжньою грозою для ворогів, вони боялися його навіть більше, ніж брата, і все ж ані він, ані будь-хто инший у північних краях не міг зрівнятися з Коріном, коли доводилося битися навкулачки. Згодом він отримав прізвисько Корін Залізний Кулак. Ось як це було. У Нарнії жив один речистий ведмідь. Та по якомусь часі йому набридли обов’язки, що їх Аслан наклав на речистих звірів: він повернувся до хижих звичаїв диких ведмедів. Узимку, по глибокому снігу, Корін пробрався до його барлоги на підніжжі гори Буревісниці і так відлупасив відступника, що той іще кілька днів нічого не бачив за гулями і синцями. Та ця прочуханка не була марною, бо ведмідь таки взявся за розум.

Аравіса теж нерідко вступала у суперечки із Кором. Часом їхні непорозуміння навіть переростали у сварки (гадаю, при цьому не обходилось без щиглів і штурханців), але потому, коли запал трохи згасав, усе ж мирилися. Здається, вони настільки до цього звикли, що коли виросли і стали дорослими, то одружилися — мабуть, аби зручніше було влаштовувати суперечки, а потім миритися. По смерті короля Люна вони успадкували вінці короля та королеви Верхоландії і виконували свої обов’язки напрочуд добре, а їх син Рем Великий згодом став найславетнішим верхоландським володарем. Бругу та Гвіна поселились у Нарнії і провели там довгі і щасливі роки. Вони також знайшли собі пари, а між собою зберегли добрі дружні стосунки. І майже щомісяця то Гвіна, то Бругу, а то разом долали шлях через перевал, аби провідати своїх друзів, що залишились в Анварді.