Мiсто Тисячi Дверей

«Звучить не вельми смачно», — подумав Фімка, але вирішив не відмовлятися.

І не помилився! Можливо, назва напою була не такою вже привабливою, зате смак — саме те, що треба! Здавалося, соки всіх фруктів на світі перемішалися у ньому — і при цьому кожен зберіг власне «звучання».

— Сподобалося? — посміхнувся господар кав’ярні.

— Супер! А ще можна?

— Звичайно. Пий, скільки хочеш. Я зараз принесу.

Останню фразу господар вимовив надто квапливо — і те, з якою швидкістю він сховався у підсобному приміщенні, більше нагадало Фімці втечу.

— Ще один турист, — тяжко зітхнули у нього за плечем. — Що ти тут забув, хлопче?

Перед Фімкою стояв худющий дядько в одязі, пошитому, здавалося, з різних клаптиків. Причому всі клаптики були однакового сірого кольору.

— Ви хто? — запитав Фімка, сподіваючись, що його голос не надто тремтить. Навіть уві сні — у своєму власному сні! — сміливістю він не відзначався.

— Я той, хто оберігає порядок у цьому місті. А ти і схожі на тебе цей порядок порушують. Тому краще б тобі, хлопче, прокинутися і більше ніколи не пхатися в чужі двері. Затямив?

Проте Фімка його майже не слухав. Він дивився у вікно кав’ярні на місто.

Ось де Фімка хотів би жити, ось звідки він погодився б навіть на канікули не їхати, й взагалі ніколи не залишав би Охи. Бо такої різноманітності, такої чарівності, які сповнювали кожну цеглинку, Фімка ще ніде і ніколи не зустрічав.

Кав’ярня розташувалася на вершині одного з пагорбів — і тому хлопчик міг бачити відразу все місто. Будинки найрізноманітніших конструкцій, від сяючих на сонці хмарочосів до старовинних замків, мирно уживалися поруч. Узорчастими вулицями з різнокольоровою бруківкою гуляли не лише люди, а й інші істоти: деякі трохи схожі на інопланетян, деякі — на казкових звірів, які встали на задні лапи, деякі — взагалі були ні на що не схожі. Ось промчала карета, запряжена четвіркою сліпучо білих коней, а он там, над вежами, повільно пливе повітряна куля...

— Агов, хлопче! Ти мене слухаєш?

— Ні, — чесно зізнався Фімка.

— Ну дивись, — прошипів худючий. — Я тебе попередив. А тепер давай, ушивайся звідси! — і він дав дуже болючого щигля по Фімковому носі.

Від цього хлопчик негайно прокинувся — у себе вдома, звичайно ж.

Потом двері снилися йому ще разів п’ять чи шість, але він не наважувався відчинити їх, і доки нерішуче тупцював, двері зникали, а сам Фімка прокидався.

Тепер він бачив їх насправді. І відступати не було куди, бо він застряг між гаражем і парканом, а позаду наздоганяв Аверинцев.

З останніх сил Фімка рвонув уперед і — дістався таки Дверей. На секунду йому уявилося, що вони — всього лише намальовані на паркані, просто хтось нудьгував, от і намалював...

Потім хлопчик штовхнув їх, вони відчинилися — і Фімка увійшов до вже знайомої кав’ярні. Двері за його спиною грюкнули; останнє, що долинуло звідтіля, був здивований зойк Аверинцева.

Розділ другий,

у якому Порядник Міста Тисячі Дверей летить на роботу і пригощається мраккою

Будинок Охорони Порядку тепер було видно здалеку. Сигізмунд Брехло, Головний Порядник міста Охи, задоволено посміхнувся: маляри попрацювали на славу. Розпочали з даху, а незабаром, мабуть, візьмуться за фундамент. Зняли стару черепицю, пофарбовану всіма кольорами веселки, і настелили нову. Скоро, зовсім скоро Будинок Порядників виглядатиме так, як йому і належить виглядати: суворо і серйозно!

Сигізмунд стояв на оглядовому майданчику блакитної Вежі, милуючись видом чорної черепиці й сірих стін. Навколо Будинку Охорони Порядку височіли різнокольорові будівлі. На їхніх дахах мерехтіли картини, одна краща за іншу: тропічні ліси, морське дно, схід сонця в горах... Стіни будинків теж були пофарбовані в найрізноманітніші відтінки.

Так повелося здавна, ще з часів заснування міста Охи Королем-Малярем. Саме він своїм чарівним Пензлем намалював такі різнобарвні будинки.

— Як несерйозно! — пробурмотів Головний Порядник.

Розштовхуючи натовп, що зібрався повитріщатися на хмари і дахи, Сигізмунд Брехло підійшов до повітряної кулі й заліз у корзину. Легкий вітерець підхопив кулю і поніс над будинками. І всі, хто підводив голову, бачили схожу на стиральну гумку сіру пляму, яка повзла небом.

А ранок уже вступав у свої права, Охи потроху прокидалися, вулиці міста сповнювалися мешканцями-оховцями.

Куля швидко долинула до Будинку Порядників. Сигізмунд за допомогою важелів керування спустив корзину на чорний дах, заякорив і виліз.

На третьому, найвищому поверсі Будинку, знаходилися кабінети Порадників, у тому числі і кабінет Сигізмунда Брехла.

Він відчинив двері й з маху врізався у холодильник.

— А ти звідки тут узявся?! Очі б мої тебе не бачили!

— Він нудьгує, — озвався з дальнього кутка кімнати маленький миршавий чоловічок, схожий на французького актора Луї де Фюнеса. Чоловічок цей був Найпоряднішим Порадником, себто начальником усіх Порадників, навіть Головного. Звали його Бульчин Жуск.

І, до речі, це був не його кабінет!

— Нудьгує, — повторив Бульчин Жуск. — Ось, зайшов до тебе. Очі б мої тебе не бачили!

Дверцята холодильника відчинилися, звідти визирнула гостродзьоба голівка пінгвіна. Птах струснув жовтим чубком, зітхнув і підтвердив:

— Нудьгу-ую...

Узагалі-то, таких птахів тут, в Охах, називають гвінпінами. Живуть вони тільки в холоді, а позаяк в Охах надто тепло, спеціально для гвінпінів вигадали будиночки-холодильники. На відміну від пінгвінів, гвінпіни вміють розмовляти. Ще вони, коли треба, здатні створювати об’ємну картинку всього, що будь-коли бачили. А оскільки живуть вони дуже довго, їх тримають у Будинку Порядників — хтозна, які відомості з часом можуть знадобитися охоронцям порядку...

— Хочу в «Чапаева»! — жалісно мовив гвінпін.

Сигізмунд зітхнув: сам винен. Коли він потрапив сюди, в місто Охи, і коли його взяли на роботу Порядником, Брехло навчив своїх колег грі у шашки, в «Чапаева».

І хоча Порадники не були від неї у захваті, гвінпіни від «Чапаева» буквально шаленіли. Відтоді співробітники Будинку ходили тут остерігаючись, бо у будь-який момент з відчинених дверей могла вилетіти випадкова шашка і влучити у голову чи в плече. Деякі навіть почали носити каски — про всяк випадок.

— Хочу в «Чапаева»! повторив гвінпін.

— Гаразд, буде тобі «Чапаев». Але згодом, — Сигізмунд відштовхнув холодильник і підійшов до свого робочого стола. — Жуску, є виклики?

— Ні-і, — ліниво відповів Найпорядніший. — Ти ж знаєш, їх майже ніколи не буває. Міг би вже звикнути, адже незабаром рік, як ти у нас працюєш.

А варто зазначити, що Сигізмунд Брехло потрапив в Охи з іншого світу — звідти, де живеш ти, наш читачу, і де жив, поки не розшукав свої Двері, Фімка. Сигізмунд колись теж знайшов свої Двері — і крізь них випав в Охи.

І як ти, мабуть, помітив, Охи трохи відрізняються від таких міст, як Київ чи Москва. Сигізмунда це добряче збивало з пантелику. Ну скажіть, хіба може бути, щоб у місті майже ніколи не траплялося нічого поганого! Одного будинку Охорони Порядку вистачає, щоб виловлювати всіх злочинців: від дрібних хуліганів до запеклих чарівників-рецидивістів!

Сигізмунд Брехло сприймав цей факт як особисту образу. Він вважав: те, що Порадники знаходять так мало злочинців, зовсім не означає, що злочинців мало. Просто Порадники погано шукають; А коли ж їм шукати, якщо від рання до смеркання колеги Сигізмунда просиджують штани в Будинку та хлебчуть мракку в неймовірних кількостях.

Ось і зараз перед Бульчином Жуском стояла величезна каструля з мраккою. І коли Брехло увійшов, його начальник саме наповнював свій кухоль, відкручуючи краник на боці каструлі.

Сигізмунду не залишалося вибору — довелося узяти з полиці чистий кухоль і приєднатися до Найпоряднішого.

І тут двері кабінету буквально зірвало з петель, і у дверях... ні, спершу Брехло вирішив, що там нікого немає. Бо за звичкою він дивився вгору, а слід було опустити погляд до підлоги.