Iз Росii з любовю

У 1951 і 1952 роках цінність Гранта повною мірою визнали й на офіційному рівні. Після блискучої роботи в Східному секторі Берліна йому надали радянське громадянство і воднораз підвищили платню до симпатичної суми в п'ять тисяч карбованців на місяць. Того ж таки 1953 року йому присвоїли звання майора з правом на пенсію. Вислугу почали рахувати ретроспективне, починаючи від того дня, коли відбувся перший контакт із «полковником Борисом». А ще йому виділили віллу в Криму, і на додачу приставили двох охоронців — для того, щоб його захищати, і для того, щоб охоронити від спокуси стати «приватним відлюдником» — так мовою МДБ називали зраду. А найголовніше, мабуть, те, що раз на місяць його відвозили до найближчої в'язниці, де він діставав право задовольняти свою спрагу до страт.

Друзів у Гранта, певна річ, не було. Кожний, хто цього чоловіка знав, ненавидів його, або боявся, або заздрив йому. Навіть професійних знайомств, які часом заміняли дружбу в тому обачному і поміркованому світі радянської казенщини, у нього також не було. Та якщо він і помічав такі факти, то не брав їх до уваги. Хто справді викликав у нього цікавість, то це його жертви. Все інше він ховав у собі. І цей його внутрішній світ був густо заселений збудливими думками.

Звісно, у нього ще був СМЕРШ. Ніхто в Радянському Союзі, якщо він на боці СМЕРШу, не мусить турбуватися про друзів чи взагалі про будь-що, крім чорного крила СМЕРШу в себе над головою. Невиразні думки про це виникли у Гранта, коли підхоплений радарним променем літак заходив на посадку в аеропорту Тушино, якраз на південь од червоного сяйва, що ним і була Москва.

Головний кат СМЕРШу, а відтак і всього Радянського Союзу, він, Грант, був уже на верхівці свого дерева. Чого ще він міг бажати? Подальшого підвищення? Більшої платні? Нових золотих витребеньок? Відповідальніших завдань? Кращої техніки? Здавалося, в світі вже не було нічого такого, чого варто прагнути. Хіба, може, десь в іншій країні є чоловік, про якого він ніколи не чув, якого слід усунути перед тим, як він здобуде верховну владу?

Розділ 4

Повелителі смерті

Офіційна організація Радянського уряду СМЕРШ оперує як удома, так і за кордоном. У 1955 році в ній працювало сорок тисяч чоловіків і жінок. СМЕРШ — це скорочення від слів смерть шпионам. Цією назвою користуються лише її працівники та радянські офіційні особи. Жодному з членів суспільства, який сповна розуму, навіть на думку не спаде, щоб ця назва злетіла з його вуст.

Штаб-квартира СМЕРШу містилась у величезній і потворній сучасній будівлі на улице Сретенка. Підходячи на цій широкій і похмурій вулиці до номера тринадцять, люди втуплюють очі в землю і поспішають далі, ніби й не помічаючи двох вартових з автоматами обабіч широких сходів, які ведуть до величних подвійних дверей з броньованими стулками. А якщо перехожий похопиться вчасно, то непомітно перейде на протилежний бік вулиці.

Керують СМЕРШем з величезної світлої кімнати на другому поверсі, що її стіни, як і в усіх інших урядових кабінетах світу, пофарбовано в блідо-оливковий колір. Навпроти звуконепроникних дверей — два широкі вікна, з яких видно задній двір. Підлогу надійно встеляє барвистий кавказький килим найвищої якості. У лівому кутку бовваніє масивний дубовий стіл, накритий червоним оксамитом, а на ньому — товста скляна плита. «Вхідні» й «вихідні» скриньки — ліворуч, чотири телефони — праворуч. До письмового столу приставлено довгий стіл для засідань, і ця Т-подібна фігура простяглася по діагоналі через усю кімнату. Біля довгого столу стоять упритул вісім стільців з рівними спинками, оббитими червоною шкірою. Цей стіл також накрито червоним оксамитом, але без захисного скла. На ньому стоять попільнички, дві важкі карафи з водою та склянки.

На стінах — чотири великі портрети в позолочених рамах. Тоді, в 1955-у, це були: над дверима — портрет Сталіна; портрет Леніна — в простінку між двома вікнами, і обличчям до обличчя — портрети Булганіна та голови Комітету державної безпеки генерала армії Івана Олександровича Сєрова (до 13 січня 1954 року на цьому місці красувався портрет Берії).

Під портретом Булганіна — великий телевізор у гарному футлярі з полірованого дуба. В ньому вмонтовано магнітофон, який непомітно вмикається в шухляді письмового столу. Мікрофони розміщено попід усім столом для засідань, а дроти до них сховано в його ніжках. Маленькі двері поруч із телевізором ведуть до персонального туалету та невеликого кінозалу для показу секретних фільмів.

Під портретом генерала Сєрова височить книжкова шафа, на верхніх полицях якої виструнчилися твори Маркса, Енгельса, Леніна і Сталіна, а на більш досяжних — книжки з шпигунства, контррозвідки, методів роботи поліції та кримінології, написані багатьма мовами. Поруч із шафою, під самою стіною,— довгий вузький стіл, на якому розкладено десятки альбомів у шкіряній оправі з витисненими золотом різними датами. В альбомах містяться знімки радянських громадян та іноземців, ліквідованих СМЕРШем.

Десь у той самий час, коли літак із Грантом приземлявся в Тушинському аеропорту,— було близько пів на дванадцяту ночі,— біля цього столу зупинився і почав гортати альбом із датою «1954» на оправі суворий кремезний чоловік років п'ятдесяти. Начальник СМЕРШу генерал-полковник Грубозабойщиков, більше відомий у цьому будинку як «Г», був в охайному кітелі кольору хакі із стоячим комірцем і темно-синьому кавалерійському галіфе з двома тоненькими червоними кантами збоку. Галіфе вправлено в м'які, до блиску начищені чорні шкіряні чоботи. Груди в генерал-полковника прикрашали три ряди орденських планок — два ордени Леніна, орден Суворова, орден Олександра Невського, орден Червоного Прапора, два ордени Червоної Зірки, медалі «Двадцять років РСЧА», «За оборону Москви» та «За взяття Берліна». Окремо висіла рожево-сіра стрічка британського «СІБІІ»1 та бордово-біла стрічка американської медалі «За заслуги». Над усім цим висявала Золота Зірка Героя Радянського Союзу.

Над високим комірцем кітеля — вузьке й гостре обличчя з обвислими мішечками під круглими карими очима, що своїм блиском нагадували полірований мармур. Голова була чисто поголена, і лискуча шкіра на черепі відбивала, мов дзеркало, світло від центральної люстри. Над глибоко роздвоєним підборіддям були широкі й суворі вуста. Тверде, непоступливе обличчя грізної влади.

Один із телефонів озвався м'яким дзеленчанням. Виваженою, впевненою ходою чоловік підійшов до високого стільця, спочатку сів у нього, а вже потім підняв трубку з телефонного апарата, позначеного білими літерами «ВЧ», що означало высокочастотный, тобто зв'язок за допомогою струму високої частоти. Лише близько п'ятдесяти телефонів верховних офіційних осіб було підключено до комутатора «ВЧ»; всі вони були державні міністри або начальники важливих відділів. Обслуговувала цей зв'язок маленька телефонна станція в Кремлі, на якій працювали тільки офіцери безпеки. Навіть вони не могли прослуховувати такі розмови, проте кожне слово на цій лінії автоматично записувалося на плівку.

— Слухаю.

— Говорить Сєров. Що конкретно зроблено після сьогоднішнього засідання Президії?

— Товаришу генерале, за кілька хвилин у мене починається нарада — РУМЗС, ГРУ і, звісно, МДБ. В разі схвалення акції, призначено зустріч із начальниками оперативного і планувального відділів. Я вже наказав приставити до Москви потрібного для ліквідації оперативного працівника. Цього разу операцією я керуватиму особисто. Ми не допустимо ще однієї справи Хохлова.

— Звичайно, неприпустимо, чорт забирай! Зателефонуйте мені після наради. Я доповідатиму Президії завтра вранці.

— Неодмінно, товаришу генерале!

Генерал Г. поклав трубку, натис на кнопку дзвінка, вмонтовану під стільницею, і одночасно ввімкнув магнітофон. Увійшов капітан МДБ — його особистий ад'ютант.

— Прибули?

— Так точно, товаришу генерале.

— Приведіть їх.

За кілька хвилин шість чоловіків — п'ятеро з них у військовій формі — один за одним увійшли до кабінету і, ледь позирнувши на його господаря за столом, зайняли свої місця. Кожного з трьох старших офіцерів супроводжував ад'ютант. У Радянському Союзі ніхто не ходить на наради сам. Заради власного захисту і спокою він незмінно бере з собою свідка, щоб той міг підтвердити все, що відбувалося й говорилось. Це важливо на випадок розслідування. Адже робити записи не дозволяється, і рішення передаються службам тільки усно.